Українські переселенці відзначили Великдень далеко від свого дому
Для багатьох українців, зокрема жінок, дітей та людей похилого віку, які залишили свої домівки через війну, Великодні свята були першим святкуванням в Румунії, далеко від своєї батьківщини та рідного дому.
Христина Штірбець, 28.04.2022, 11:58
Для багатьох українців, зокрема
жінок, дітей та людей похилого віку, які залишили свої домівки через війну, Великодні
свята були першим святкуванням в Румунії, далеко від своєї батьківщини та рідного
дому, без найближчих родичів, які залишились захищати країну. Етнічні українці
Румунії й не лише старалися, щоб українські переселенці також раділи
Воскресінню Господньому, хоча цього року це велике
свято затьмарене трагічними подіями в Україні.
Світле свято Воскресіння
Христового зустріли й українські біженці, які знайшли притулок у Марамороському
повіті. Отець Маріус Лаурук розповідає про те, як відзначили Великдень християни Сігетської української православної церкви
«Воздвиження Чесного Хреста» разом з українськими
переселенцями: «Цього року Празник Воскресіння Нашого Господа Ісуса Христа був відмінний
для української православної громади Сігету, тому що разом з нами були і
численні українські переселенці, які зараз живуть у Сігеті або у сусідніх
селах. Українська православна церква подарувала багатьом з них, традиційні
продукти, які кожен вірян цієї зони ставить у кошик на цей великий празник.
Разом з нами був і голова Союзу українців Румунії, пан депутат Микола-Мирослав
Петрецький, парафіян нашої церкви. Після Великоднього Богослужіння він та
отець вікарій Микола Лаурук залишилися зі великою частиною біженців, щоб
говорити з ними, щоб запитати їх як їм далі можуть допомогти та щоб запевнити
їх у тому, що Сігетська Українська православна церква, Український православний
вікаріат та Союз українців Румунії надалі допомагатимуть українським
переселенцям в Румунії, а також Україні.»
Пані Олени
з міста Васильків, Київської області України, яка знайшла прихисток в місті Сігету-Мармацієй, також вперше відзначила Великдень
далеко від рідних: «Через війну ми
вперше зустріли таке велике свято як Великдень без наших рідних. Дякуючи Богу
ми потрапили у православну українську церкву та завдяки протоієрею Миколі Лауруку
та отцю Маріус Лауруку ми відчули себе як вдома. Вони організували для всіх
українців святковий кошик, щоб ми мали змогу освятити Паску. Після богослужіння
всіх українців привітав голова Союзу українців Румунії, який також турбується долею
українців. Ми дуже вдячні всім волонтерам та румунському народу, що так тепло
приймають нас, з відкритим серцем.»
У
неділю, 24 квітня, у Бухарестській українській православній церкві
Св. Петра Могили, в якій збираюється зазвичай етнічні
українці Бухареста, пройшла Свята літургія освячення пасок, на яку прийшла
велика кількість українських біженців. Маленька церква переповнилась, чимало
людей слухали службу Божу на її подвір’я. Настоятель української православної парафії в Бухаресті отець Володимир
Малкович, який відслужив
Службу Божу на Воскресіння та освятив паски, стверджує: «Українська
православна парафія у Бухаресті була дуже рада тому, що на Великодній літургії були
присутні понад 300 українців біженців, які живуть тепер у Бухаресті. Церковне
подвір’я було переповнене людьми та кошиками з великодніми стравами, які
ми освятили. Це свідчить про те, що українці де б вони не були у світі та у
будь-яких умовах поважають свою віру і традиції. Наприкінці богослужіння у моїй
проповіді я підбадьорив всіх, а потім ми разом молилися за мир та припинення
війни.»
Пані Ірина з Одеси прибула до Румунії 10 березня, через кордон з Республікою Молдова. Їй допомогли молдовські та румунські волонтери, а також Наталія Панчик, в чиї сім’ї пані Ірина знайшла тимчасовий притулок та провела цьогорічні Великодні
свята: «Ми всім дуже вдячні. Ми вдячні всім людям Румунії, які
відкрили для нас свої серця, свої домівки, у яких нас обігріли, накормили. Вони
нам дали надію, що ми не одні в цій війні, і вони нас дуже підтримали. Румуни неперевершені. Великдень ми відсвяткували в Бухарестській українській церкві.
Це дуже маленька приємна церква і, на жаль, вона дійсно дуже маленька. Вона не помістимла всіх тих людей, які хотіли бути присутніми на тій службі. Мені було дуже приємно побачити так багато прихожан і людей, які хотіли відвідати цю церкву. Мені було дуже приємно побачити своїх відтчизників,
які дотримуються наших традицій. Дійсно в таке велике свято, яке є родинним
святом, хотілося б бути зі своїми рідними, але так сталося, що ми цього не
можемо собі дозволити, але я дуже дякую румунській громаді, що у нас все таке є
куточок України в Бухаресті. Але я дуже сподіваюся на те, що ми дуже швидко
повернемось до рідної України, до своїх родин, до нормального життя. Ми
вдячні румунам і ми завжди будемо пам’ятати, що для нас зробили ці люди, ця
країна. Дуже вам за це дякуємо.»
Скрипачка Наталія Панчик,
перша скрипка Бухарестської Філармонії імені Джордже Енеску, яка кожної неділі
співає літургійний пісень в Українській православній церкві в Бухаресті
розповідає, які почуття виникла війна у неї, а також як провела цього
року Великодні свята разом з українськими переселенцями: «Цього року на Великдень ми дуже раді були, що наша церква
була переповнена і на подвір’ї було багато людей. Вони прийшли з пасками кожен
як міг, одні поставили великодні страви у сумки, бо не мали кошики. Але якось
дуже цікавий був цьогорічний Великдень, оскільки трагедія продовжується і ми
чуємо всякі вісті про те, що роблять російські війська в Україні. Мені особисто
було якось тяжко, тому що у мене виникли різні почуття: радості бо настав
Великдень, Христос Воскрес, але в той самий час не можна закрити очі на те,
що стається. І тоді я так подумала, що тепер ми всі повинні молитися аби Бог
якось зробив, щоб став мир та більше ніколи такого не ставалося. Нам не
приходиться вірити, що таке щось може бути тепер у наші часи. Від коли почала
ця війна, після першим шоком, якого я відчула спочатку, я дала собі справи, що
як я буду допомагати людям мені буде краще. Тоді я помагала українцям
котрі прибули до Румунії. Останнім часом у мене жила пані Ірина, яка
чекала візу для Великобританії. Мені дуже приємно було з нею, і тепер коли прийшла її віза, то здається, що хтось бракуватиме з нашої сім’ї. Пані Ірина
була з нами на Великодній службі та дуже рада була, що ми разом. Але вона також
сказала мені, що цей Великдень також смуний. Надіємось, що Бог
допоможе всім та настане мир у світі. Христос Воскрес!»
Місто Клуж-Напока стало другим домом для багатьох переселенців
з України, в тому числі для пані Наталії та її чоловіка з Києва, які вже другий місяць перебувають під тимчасовим
захистом Румунії, за що вони всім вдячні. Пані Наталія розповідає про те як
вони відзначили свято Великодня, з друзями українцями від Союзу українців
Румунії та друзям румунам: «У Румунії ми вперше, тому для нас це цікаво,
адже не можна жити серед народу, який тобі допомагає, не знаючи мови,
географії, історії, звичаїв і традицій. Як заповів нам Великий Кобзар «І чужому
научайтесь, й свого не цурайтесь» особливо коли йдеться про такі свята як
Вербна неділя і Великдень. Дякувати Богу та наши друзям, румунам і українцям, ми
змогли побачити і долучитися до тих подій, які відбувалися під час
підготовки до цих свят та під час їх святкування. Так, декілька днів до Вербної
неділі нас запросили до участі у заході з підготовки до Великодня, який було
організовано в Клузькій філії Союзі українців Румунії для дітей з України та
Румунії з тим аби розповісти для малечі про великодні свята, про звичаї і
традиції з підготовки та святкування Великодня в Румунії та Україні. Було дуже
приємно спостерігати, з яким інтересом дітвора слухала розповіді старших про
Ісуса Христа, Його страждання, про Його доброту, і те як Він захищає людей,
чому Його люблять у всьому світі, а також про те, чому на Великдень фарбують
яйця. Цікаво було бачити, з яким ентузіазмом та старанністю дітки готувала різні
вироби до свята, фарбували крашанки, з яким інтересом слухали про Музей писанки
в місті Коломия Чернівецької області.
На Вербну неділю ми побували у храмі, де
спостерігали як святкують цей день в Румунії. Приємно було бачити як місцеві
прихожани беруть заготовлену на території храму вербу, долучають до
Богослужіння, після завершення якого одержують проскорку та з вербою
йдуть до своєї домівки. В Україні це відбувається дещо по іншому: після
завершення Літургії священники набирають в посуд освячену на Водохреща воду і
кроплять нею гілочки верби, яку прихожани піднімають над собою аби крапля
попадали на вербові гілочки, після цього починають легенько бити один одного
вербовими гілочками приказуючи: «Не я б’ю – верба б’є. Вже недалечко червоне яєчко. За тиждень Великдень!»
І так роблять тречі. Всі сміються, радіють такому дійству. Після цього
освячення, верби не викидають, а несуть додому, ставлять у вазу і зберігають
до Чистого четверга. У Чистий четвер, коли господиня випікає паску, то хрестик на ній закріпляє свяченою вербою.
Дякувати Богу і добрим людям Румунії та України, що
ми також могли побачити і долучитися до підготовки святкування Пасхи. Те що
свято стрімко наближається ми відчули ще за тиждень, коли на прилавках
магазинів побачили паски, які покупці старанно вибирали для себе. Ми теж
придбали декілька пасочок для себе і для друзів. Ми були приємно вражені як
наші волонтери напередодні свята презентували нам крашанки та пасхальні
подаруночки. Зі всього відчувалося, що наближається велике свято.
Особливо хочу сказати про святкове дійство, яке дуже
вразило мене до глибини душі і всього серця. По телефону нам повідомили, що в храмі Теологічної семінарії Кафедрального собору відбудеться Літургія українською мовою з нагоди Великодня для всіх
українців, які перебувають зараз в Клужі. Ми не могли не побувати на
такому дійстві. Близько двох годин мали можливість насолоджуватися
тим, як душевно отець Михайло проводив службу, як професійно молоді хлопці
українською мовою співали літургійний пісень, як зворушливо звучали проповіді
святого отця українською та румунською мовами, як відбувається причастя, маленьких діточок і дорослих, як святий отець всіх мирував, як всіх
пригощали проскурками.
Не приховаю, що відчуття було таким неначе все
відбувається вдома у нас у Володимирському соборі чи Свято-Михайлівському у Києві, куди ми завжди як
правило, після Осоношньої служби ще до сходу сонця приходили на Великдень
і освячували крашанки і паски, а після цього рано вранці поверталися додому в сімейному колі та за українськими звичаями накривали багатий стіл
із різними стравами і розговлялися після Великого посту.
З таким передсвятковим настроєм у своєму оселі, де
зараз ми проживаємо на Великдень зранку приготували святковий стіл і поставили на ньому букет квітів, паску, крашанки, запалили
свічку, помолилися «Отче наш» і як це зведено у традиції нашого народу, тречі привітали один одного вітанням «Христос Воскрес! Воістину
Воскрес! Христос Воскрес! Воістину Воскрес! Христос Воскрес! Воістину Воскрес!»
Після цього ми почали вибирати крашанки та делікатно розбивати їх. За нашими
традиціями, той у кого яйце розбили, має віддати його тому, хто розбив і так
триває до того моменту коли хтось один стає, умовно кажучи, переможцем, і таке
дійство супроводжується веселим сміхом, приказками, жартами, а потім всі п’ють
свячену воду, смакують паску та крашанки, і споживають все, що Бог
послав і що самі приготували і те, що добрі люди нам дали.
Дякуючи нашій друзі Ользі та її чоловікові Річарду, у Великодній день ми змогли побувати на цікаві екскурсію за межами міста,
де мали можливість побачити як румуни святкують і відпочивають у Пасхальні
дні. Тому дякую Богові, долі, що у леху для нас годину в Україні, ми змогли
зустріти в Румунії таких добрих, привітних небайдужих до чужого горе
людей, які щиро допомагають нам адаптуватися до умов нового життя, аби нам
легше нам було пережити цей момент в житті. Ми коли зможемо повернутися до нашої
рідної домівки ми будемо дуже вдячні цим людям, що в таку тяжку
хвилину вони допомогли нам. І на завершення привітаю всіх з Святом такою
піснею:
Йде по світі радість від землі до небес,
Все кругом співає, що Христос воскрес,
День святий великий нині нам настав,
Вся земля і небо прославля Христа.
Пр: Христос воскрес і горя вже немає,
Христос воскрес вся слава до небес,
Христос воскрес уся земля співає,
Христос воскрес, Воістину воскрес!