Міжнародна конференція «Українці в Румунії. Історія, сучасність і перспективи»
У рамках святкування Дня української мови в Румунії у осередку Бухарестської філії Союзу українців Румунії пройшла IV-а Міжнародна конференція «Українці в Румунії. Історія, сучасність і перспективи».
Христина Штірбець, 01.12.2022, 11:28
У рамках святкування Дня української мови в Румунії у осередку Бухарестської філії Союзу українців Румунії пройшла IV-а Міжнародна конференція «Українці в Румунії. Історія, сучасність і перспективи», яку організувала Комісія з питань культури Союзу українців Румунії. У роботах конференції взяли участь понад 100 осіб з Румунії,
України, Республіки Молдова та Словаччини. Були представлені цікаві доповіді, також відбулись презентації
книг, фотовиставки та музичні й поетичні виступи.
Письменник Михайло Трайста, голова Бухарестської філії
СУР та голова Комісії з питань культури СУР подає деталі: «Цього року відбулася IV-a Міжнародна конференція «Українці в Румунії. Історія, сучасність і перспективи». На жаль, в останні
два роки конференція не була організована через пандемію коронавірусу. Після першого і другого випусків конференції з’явилися
зошити конференції, а наступного року будуть надруковані зошити з доповідями учасників
третьої конференції та цьогорічної конференції, роботи якої пройшли у двох
секціях: «Література» та «Міжкультурний діалог». Було дуже багато доповідачів з
Румунії від Бухарестського, Клузького та Арадського університетів, а також Чернівецького національного
університету імені Юрія
Федьковича, Ужгородського національного університету, Львівського національного університету імені Івана Франка, Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Сату-Марського
повітового музею Спілки письменників Румунії, Спілки професійних журналістів Румунії, а
також Спілки письменників Республіки Молдови та Карпатської платформи у Братиславі (Словаччина). Всі
доповіді були цікаві, переважна більшість стосувалася питання українського
питання в Румунії: про українців Румунії, українську літературу Румунії, про румунсько-українські зв’язки, про історію і фольклор. Дякуємо дуже гарно всім
учасникам і чекаємо їх на наступну конференцію.»
Володимир Антофійчук – професор Чернівецького національного
університету ім. Юрія Федьковича, почесний доктор Сучавського університету
«Штефан чел Маре» взяв участь у святі Дня української мови в Румунії
та був модератором секції «Література» міжнародної конференції «Українці в Румунії. Історія, сучасність і перспективи». Він поділився своїми враженнями від участі у заходах, організованих
СУР: «Перед усім хочу
висловити щиру, глибоку, сердечну подяку румунській державі, Союзу українців
Румунії й особисто депутату, пану Петрецькому, за прекрасні дійства, які були
вчора й сьогодні. Я маю на увазі свято української мови в Румунії та сьогоднішню
Міжнародну наукову конференцію під назвою «Українці Румунії. історія,
сучасність та перспективи». Я б навіть розпочав із третього – перспективи, бо
коли бачиш такий сплеск, такий потужний спалах пошани українства в Румунії, це
додає енергії, це додає якогось такого творчого імпульсу, наукового імпульсу і
впевненості у тому, що ті трагічні події, які зараз відбуваються в Україні,
вони відійдуть в минуле, і Україна, хоч і з такими колосальними втратами, а
особливо людського ресурсу, переможе і зміцніє і буде у колі найпередовіших
держав світу. Безумовно, велика подяка румунській державі за те, що вона дала
прихисток українцям, які почувають себе тут, можна сказати, як вдома. Це -
одне.
А інше – що в історії таких випадків, коли Румунія
рятувала українців, – багато, бо навіть якщо звернемося до тих часів, коли
Російська імперія з волі Цариці Катерини II зруйнувала Запорізьку січ, ту січ,
яка обороняла і Росію, але, коли не вигідно було Росії підтримати українське
козацтво, Січ зруйнували, рештки козацтва де оселилися? У дельті Дунаю, там
знайшли місце для того щоби існувати, для того щоби продовжувати ті свої традиції,
не військові, а культурні, скажімо, побутові, обрядові, і таке інше. Далі, тут
на території Румунії знайшли місце для виявлення свого національного духу,
культурного духу, релігійного духу такі відомі діячі, як, наприклад, Паїсій
Величковський, який похований у Нямецькому монастирі, такий діяч, як Микола
Устиянович, який мав дружні стосунки з Емінеску, інший діяч – Сильвестр
Яричевський, який був примарем в Сереті, там він похований. Але ми маємо ще
одну потужну творчу письменницю Ольгу Кобилянську, яка народилася в Гурі-Гуморі,
й там споруджено її пам’ятник. А дивіться, як воно виходить, що з одного боку
Російська імперія, яка є уособленням злих темних сил, постійно переслідувала
українців, а Румунія їм допомагала. У 1919 році частина українського війська
Української Народної Республіки знайшла притулок на території Румунії. Коли вже
Радянська Росія організувала Голодомор у 1932-1933 роках, частина українців
переселилася в Румунію і тут вона знайшла свій другий дім. І так само, коли так
звані оті червоно-зоряні прийшли у 1940 році, частина української інтелігенції
куди прийшла? Сюди, в Румунію, тут вони продовжували свою діяльність. Так само
сталося і в 1944 році. І ці моменти варті того, щоби їх розвивати і щоби це
було реалізовано у великих наукових працях. Але це є частиною історії українців
Румунії, те про що ми сьогодні говорили на цій наукові конференції, до речі, це
вже четверта наукова конференція. Справді, це звучить дуже символічно, це
звучить дуже обнадійливо, і це є перспектива того, що ми, українці, з підтримки
всього світу і, зокрема, Румунії переможемо.
Ще один дуже важливий момент, у той час, коли зараз
росіяни нищать Україну, передусім б’ють по освітніх закладах, нищать
університети, нищать школи, нищать зараз інфраструктуру, щоб ми були позбавлені
світла, щоби ми були позбавлені тепла під час зими, а Румунія підтримує
національні інтереси українців: маємо тут потужну, розгалужену освіту,
починаючи з дитячого садка. Видно, як мудро зараз діє Союз українців Румунії. І
це стається чому? Тому що є потужний очільник, який розуміє національні
потреби, він підібрав команду відповідну, яка допомагає йому, бо одна людина не
може все зробити. Правда, у пана Петрецького є обов’язки як депутата,
парламентаря, і він багато подорожує як Румунією, так і Україною, бо є в цьому
відповідна потреба.
Я от сьогодні на цій презентації говорив про нове
видання, яке з’явилося, про «Бджілку». Вона з’явилася, бо СУР розуміє, що
виховувати знання мови, плекати рідну мову, треба змалечку. Ці діточки ще не
вміють читати, але за допомогою цього журналу вони вже пізнають світ, вони
поповнюють свій словниковий запас, вони розв’язують різні простенькі задачки,
але це їм допомагає формувати знання рідної мови.
Мені ще сьогодні сподобалося як СУР заохочує дітей, їх
нагороджує. Це ціла подія для дитини: вона – переможець. Вона здобула перше
місце. І таких діток було багато. Або ті, що отримали другу або третю премію,
чи навіть тоді, коли дитина, може, ще не має таких здібностей, аби
продемонструвати, показати себе на людях, але вона має заохочення, її
відзначили. Це дуже, дуже гарно, це дуже потужно.
А вчора мене ще зворушило чотири панелі, а п’ята -
сьогодні, в рамках яких було обговорено коло питань. Яка велика кількість людей
як з Румунії, так і з України взяли участь у цих дискусіях, який науковий
підхід до тих чи інших питань, як, наприклад, проблема рідної мови, як ділилися
своїми спостереженнями учасники цього дійства.
А сьогодні я мав честь очолювати секцію, яка була
присвячена проблемам літератури. Сьогоднішні доповіді, звичайно, стосувалися
розвитку української літератури тут, в Румунії. Це те, що ми називаємо історією
українців, але вже в іншому вигляді, це є творчість, це є література, це є
слово, це є пошана до слова. Бо як можна пропагувати слово? Різними способами,
але є місцева література, яка твориться українською мовою. І потім, ми маємо
потужних авторів, письменників, які виявили свою творчість тут рідною
українською мовою.
Ми маємо п’ять членів Національної спілки письменників
України, зокрема це є пан Корнелій Ірод, якого ми сьогодні нагороджували
найвищою нагородою Національної спілки письменників України – Золотою медаллю
«Почесна відзнака». Далі, ми маємо письменника Михайла Михайлюка, письменника
Івана Ковача, письменника Михайла Трайсту, молоду поетесу Ларису Трайсту, вони
є членами Національної спілки письменників, а тут ще є ціла когорта тих
письменників, за якими справа не стане, і вони неодмінно вступлять до цієї
поважної творчої спілки.
Що я хотів би сьогодні відзначити? Хотів би відзначити
високий науковий рівень тих доповідей, які були сьогодні виголошені, зокрема
виступав професор Бухарестського університету Константін Джамбашу, він відомий
вчений полоніст, тобто вчений який займається проблемами польської літератури,
і він сьогодні представив два романи польських літераторів, які були написані у
’50-х роках, але ті проблеми, які там порушуються, вони стосуються сьогоднішніх
подій в Україні. Правда, якось сьогодні воно є так, що ті проблеми, які
створювала Росія супроти України, вони вже звучали раніше, і вони були такими
пророчими, вони були такими насторожуючий, до яких варто було прислухатися.
Мені сьогодні імпонувала інша доповідь Лео Бутнару, який проживає в Республіці
Молдова, але він зробив велику честь українській літературі тим, що переклав
українських поетів-авангардистів, видав антологію. Він і раніше мав такі
подібні проєкти, прекрасний перекладач, дуже чутливий до українського слова.
Безумовно, що це є теж дуже важлива подія сьогоднішньої конференції. Чотири
доповіді були присвячені творчості Михайла Трайсти. Я з величезною повагою
ставлюся до його прози, бо розумію, що це письменник, який живе сучасними
реаліями розвитку літератури. Я зокрема говорив про його новий роман «Бляшаний
Христос», в якому порушені важливі морально-етичні проблеми, важливі вони тим,
що стосуються не тільки конкретної особи, вони стосуються не тільки окремого
скажімо села, міста, держави, вони стосуються тих проблем морально-етичних, які
важливі для сучасного суспільства. Бо коли людина відходить від тих загальнохристиянських
цінностей, то це є катастрофою не окремого якогось регіону, бо ці проблеми, які
пан Трайста порушив у своєму творі, вони є планетарного значення, бо вони
стосуються всього світу. Він був очевидно стривожений тим, що ці цінності
порушуються, що вони губляться, що ними нехтується, бо без цього сучасний світ
не може існувати. Коли починає домінувати матеріальне, а духовне відходить на
інший план, якийсь другорядний, або навіть третьорядний, це обертається
великими катастрофами не тільки, скажімо, воєнного характеру, але й
екологічного, економічного характеру. Коли нема моралі – немає нічого іншого,
ні економіки, ні екології – нічого, це те, що заважає людині дивитися з доброю
перспективою у майбутнє.
Пан Георгій Філіпчук займається іншими проблемами, він
не є літератором, але це теж, я б сказав, знакова подія. Академік Національної
академії педагогічних наук України, він один з авторів Конституції України, він
народний депутат кількох скликань, він колишній міністр екології, який добре
розуміє проблеми сучасної України. Він виступав не на нашій, на інші секції,
але це було дуже потужно. І це теж була знакова подія сьогоднішньої
Конференції.
Як підсумок можу сказати про те, що українці Румунії
почувають себе дуже добре, бо вони мають можливість виявити свої наукові
потреби, вони мають можливість виявити свої творчі потреби, і те, що румунська
держава і Союз українців Румунії роблять для цього, це дає добрі надії на кращі
й кращі перспективи. І, до речі, це є прикладом і для тих українців, які мешкають
власне в Україні – треба робити так, як робить сусідня держава: впроваджувати
реформи, і це дасть добрі результати загалом для прекрасного життя народу.»
Наталія Гейман – волонтерка, письменниця міста Дніпро представила на конференції свої книги «Лінія світла» та «Коли ми повернемось
додому». Ось її враження: «Направду, в Україні я вже скучила за такими подіями,
тому що повномасштабна військова агресія з боку Росії перекреслила всі наші
заходи. Тому у мене було відчуття, що я вдома, що я в Україні, серед своїх
людей. Це були насиченні два дні, які подарували нові знайомства, які показали,
що Румунія не тільки гуманітарно допомагає Україні, але й підтримує, я б
сказала, на духовному рівні. У мене є
дві книги, я їх привезла в Румунію, це «Лінія світла» і «Коли ми повернемось
додому». Обидві книги написані на передовій 2014 року. Я йду до
військовослужбовців Збройних Сил України, читаю їм вірші в окопах, і майже
кожен вірш написаний в Донецькій чи Луганській області разом з нашими
військовими, тому читати їх, декламувати їх та презентувати книги тут була
велика честь, і великий трепет був, тому що було цікаво, як сприймуть. Але
публіка вдячна, дехто плакав. Я бачила цю тишу в очах, цей сум напевно за
Україну, напевно за тим, що відбувається в Україні, але в цілому я сподіваюся,
що мені вдалося донести той біль і ту радість від очікування перемоги до своїх
колег з України і до людей, які живуть у Румунії. Я дуже чекаю в Україні, в
Дніпрі письменників з Румунії для того, щоби можна було поділитися досвідом,
почути мови абсолютно різні. Як філологу мені дуже сподобалася румунська мова,
я вперше її чую так наживо. Мені б хотілось, щоби українські письменники, ті,
які тільки починають, або ті, які більш-менше відомі, приїхали в Румунію,
презентували себе. Культурний обмін дуже важливий для того, щоби ми
єдналися, для того, щоби ми бачили один
одного, чули, і щоб не було ніяких вигаданих наративів, які нам нав’язує
Російська Федерація.»
Наталія Бурдужа – доктор філологічних наук, зараз працює в
Румунській Національній Раді у Справах Біженців. На
конференції вона представила доповідь на тему «Актуальні проблеми дослідження румунсько-українських мовних зв’язків»: «Інтерес до цієї теми виходить із досвіду особистого та
безпосереднього контакту з реаліями України. Через своє географічне положення
та історичні умови українська мова стикалася з румунською. Відомо, що після
контакту двох мов впливи з’являються особливо в лексиці. Український і
румунський народи – це два народи, що жили в одному периметрі, підтримували
тісні економічні, політичні та культурні, релігійні та військові зв’язки, а
спільне минуле залишило глибокі сліди в документальних та оповідних джерелах
двох народів. Проблема мовного контакту між двома неспорідненими генеалогічними
мовами є основною темою максимальної актуальності. Географічне розташування сприяло
численним мовним запозиченням в обох напрямках. Маючи тісні стосунки, Україна
та Румунія з часом, ідучи закономірним ходом еволюції української мови,
отримали багато слів з румунської мови, збагачуючи тим самим свій словниковий
запас. Савчук Дмитро, зауважував: «Мова у житті людини має надзвичайно велике
значення. Очевидно воно таке саме, як і її життя. Людина від матері й батька,
отримавши життя, отримала й мову на все життя. Мова ніби набір ключів, які
дають змогу відкривати різні життєві комори», повноцінно спілкуватись з людьми
і жити». Етимологія, тобто походження, історія й первісне значення слів,
зацікавили мене ще з аспірантури (2017-2020 рр.). Отже, спираючись на дослідження,
які були проведені мною у 2019 році, спробувала визначити особливості
румунсько-українського білінгвізму. Протягом одного місяця було проведено
анкетування 52 осіб із шести областей України: Чернівецької, Одеської,
Закарпатської, Івано-Франківської, Тернопільської та Вінницької. На основі
анкетування й особистих спостережень вийшло 1523 лексичних запозичень, за
допомогою яких українська мова збагатилася словами іншомовного походження.
Румунізми відіграли важливу роль у формуванні лексичного складу української
мови, адже вони відображають глибокі історико-культурні та економічні взаємини
між предками сучасного румунського й українського народів. Підсумовуючи
вищесказане, зазначу, що у своїй роботі я прагнула висвітлити лексичну
інтерференцію та приділити належну увагу румунсько-українським відносинам,
оскільки вони мають надзвичайне значення як для діалектології, історії
румунської мови, так і для лексикології та лексикографії української мови.»
Іван Дубович – професор кафедри екологічної економіки та бізнесу Національного лісотехнічного університету України народився у селі Ремети Марамуреського повіту, але з 1991 року проживає в Львові. На конференції викладач Іван Дубович був модератором секції «Міжкультурний діалог», а також виступив з доповіддю «Значення рідної мови у формуванні національної ідентичності»: «Мабуть ніхто не задумався над тим наскільки
це питання сьогодні для українців важливе. Якщо раніше у мирний час на це менше
звертали уваги, сьогодні насправді питання національної ідентичності, рідної
мови це є ключове, тому що ми бачимо, що ворог, якщо впродовж 300 і
більше років не міг знищити українців, не міг їх асимілювати, заставити їх бути
такими як би вони хотіли, вони підібрали інший підхід, тобто воєнним шляхом
знищити українців. Ми мабуть є тим поколінням від якого залежить майбутнє
українців, української нації, майбутнє України як держава. Саме тому сьогодні
це питання я вважаю є ключове, тому що мова, рідна мова, це є фундамент нації,
це є основа національної ідентичності. Цей приклад Союзу українців Румунії я би
рекомендував всім українцям, які проживають за кордоном, тому що Союз українців Румунії,
на чолі з депутатом Петрецьким, дуже тісно співпрацюють з Україною, з владою
України, з адміністрацією областей України, з університетами. Це якраз є той
зв’язок українців із-закордону з українцями в Україні. І ми маємо тільки
єдиними зусиллями спільно перейти цей надзвичайно складний шлях, щоб дійсно
Україна стала суверенною, незалежною державою, а українці були нацією
цивілізованою, європейською, такою якою насправді українці завжди були. На
превеликий жаль так сталося, що історично українцям не дали можливість
об’єднатися і відчувати себе тим, яким вони є. Ворог завжди доводив, що
української нації нема, що української мови не існує і дуже багато, на превеликий
жаль і українці переходили на російську мову. Але сьогодні ті російськомовні
українці, після того коли побачили, що робить Росія з українцями, більшість розмовляють
українською мовою, що надзвичайно приємно. Підсумовуючи це все, я хочу щиро
подякувати СУР, пану депутату Петрецьому, Михайлі Трайсті та всім
організаторам, які проводять такі заходи, бо це май надзвичайно важливе
значення не тільки для українців Румунії, а і для українців всього світу,
тому що я вважаю, що це є приклад як повинні всі українці єднатися і дбати про
єдину спільну мету.»
Георгій Філіпчук – академік Національної академії педагогічних
наук, перший заступник голови «Просвіти» імені Тараса Шевченка, голова Конгресу
української інтелігенції був учасником секції «Міжкультурний
діалог». Він висловив наступну думку: «Наш вчорашній шлях до Бухареста з Києва – 1200
кілометрів ми проїхали. І коли два роки тому я був запрошений на З’їзд Союзу
українців Румунії, то, виступаючи перед шановною українською громадою і
румунською також сказав, що це дорога до себе, дорога до українців, дорога до
українськості, дорога україноцентрична. А сьогодні я мушу ще додати й те, що
воно надзвичайно ціннісне, воно надзвичайно вартісне з точки зору реалій
сучасного світу, я кажу, що це не лише дорога до себе, до українства і до
українськості, це ще дорога до румунського народу, до румунської нації, якій я
сьогодні хочу особисто висловити велику шану і подяку за їхню позицію. Позиція
ця – загальнолюдська, цивілізаційна, позиція високої моральності, етичності, бо
у цей критичний не лише для України, але й для Європи і для світу час, вони
проявили свою мужність політичну, етичну, моральну і сказали: Ні московському
агресору! Ні кремлівському варвару! Ні російському нацизму і фашизму! І тому
наша філософія, яку я відчуваю раціонально, але й ірраціонально, це можна
висловити словами мого видатного земляка, видатного Сидора Воробкевича, бо я
сам родом з Буковини, з Чернівців, і скажу: «Хто горнеться до чужого,/ Того Бог
карає;/ Свої його цураються,/ В хату не пускають». Так ось, це перше розуміння
сьогодні важливості бути разом з Україною, ми не маємо нічим, ні в слові, ні
чим іншим зрадити своїй Україні. І тим самим, можливо, не лише у висловлені ми утвердимо ту велику
ідею Шевченкового великого слова, коли він промовив надзвичайну й велику
ціннісну річ, вона практично є і нашою українською національною ідеєю: «Свою Україну
любіть, любіть її… Во время люте». О, для нас справді це время люте, бо наші
найкращі сини й доньки сьогодні вмирають за Україну, вмирають за світ, вмирають
за свободу, вмирають за людськість. І виходячи з цього, оця Конференція, яка
проходила вчора й сьогодні, де я брав активну участь, дала можливість
спілкуватися з відомими вченими, митцями, просвітниками різних національностей,
але передусім з українцями з усього світу, і хочу сказати, що я відчуваю цей
дух, відчуваю, що ми переможемо. Ми переможемо, тому що світло завжди перемагає
темряву, а для того, щоби це вчинити, треба бути разом. І є ще одна цінність,
яку ми закладаємо сьогодні в наших надіях, а наша надія – це наша молодь, а
молодь ми повинні оберігати цими чотирма стовпами української ідеї: українська
національна культура, українська мова, українська національна пам’ять й
історія, українська віра і традиція. І коли це просвітникам, будителям духу
вдасться, а ми впевнені, що це вдасться, тоді це буде наша і найвища, і
найсильніша зброя, бо як сказано у Святому Письмі: «Не вгашайте Духа!» Духа
українці не вгашають, духа не вгашають ні румуни, духа не вгашає сьогодні
цивілізована Європа і світ, тому ми переможемо! Слава Україні!»
На міжнародній конференції в
Бухаресті Наталія
Євсєєва представила міжнародну громадську організацію «Карпатська
платформа» з Словаччини. Вона очолює культурний та медія напрямок цієї платформи та
поділилася своїми враженнями від участі у заходах, проведених в Бухаресті: «Карпатська платформа це словацька організація, в тім вона є і
міжнародною, ми обєднуємо вісім країн Карпатського макрорегіону і зосереджумось
на об’єднання цих країн на тлі, як і минулого, культурного, наукового,
історичного підгрунтя, так і для розбудове спільного, щасливого майбутнього
для подальших поколінь в набутті екологічної безпеки і енергетичної безпеки і
незалежності, яка наразі є дуже актуальним питанням. Ну, і звісно, що для
культурного обміну в цьому поліетнічному макрорегіоні між країни, які до нього
входять. Ми вже маємо за честь вітати Михайлу Трайста як нашого почесного члена
і маємо надію на розбудову і розвиток щільних співпраць з Союзом українців Румунії,
та ми так само зацікавлені у співпраці з культурними, науковими інституціями по
всій Румунії. Я дякую за запрошення і за блискучу організацію цієї події Союзу
українців Румунії, адже все дійсно було організовано на рівні й дуже приємно,
що цей захід зібрав так багато українців, які змогли відвідати його і особливо
приємно, що саме українська мова відзначається на державному рівні в Румунії і
так прекрасно була прикрашена і концертом, і думками посадовців, науковців,
лінгвістів, які досліджують мову, підтримують її, докладають зусиль для її
розвитку навіть за межами України. Зараз актуальне питанням це війна, яка
триває в Україні і дуже багато говорилося про причини, про те як відбувалося
перші дні і місяці й висловлювалося велечизна подяка Румунії за те, що була
надана термінова допомога гуманітарна, соціальна, матеріальна та економічна, військова,
в тому числі. За це дійсно велика подяка, яка лунає ці дні безперервно і вона
дійсно щира. Обговорилися питання історичного корення цього конфлікту, тому що віками ця боротьба триває і ми маємо знати своє
коріння і дуже приємно, що з української сторони на конференції були присутні
дійсно спеціалісти величезного рівня, які ділилися як історичними фактами так і особистими
дослідженнями у своїх доповідях, що було дуже цікаво і місцями навіть
несподівано тішило. Я також вдячна за те, що підтримка з боку України є і СУР,
адже учасники конференції дуже збагатили і фонд бібліотеки власними книжками,
це на майбутнє і для нас так само є таким сигналом, що ми маємо докладати для
цього теж зусиль як міжнародна організація, яка об’єднує не тільки українців у
цих країнах, а й міжнародний культурний обмін здійснює, то я думаю, що в цьому
обміні ми так само будемо докладати зусиль, як організація.»
Оксана Івасюк – кандидат
філологічних наук, експерт команди підтримки реформ Міністерства освіти і науки
України розповіла про свою участь у конференції «Українці в Румунії. Історія, сучасність і перспективи»: «Для
мене велика честь брати участь у цій конференції й мій виступ був про
порівняння програм з мистецтва для учнів V-VIII класів, яка можливість є
адаптації при потребі вчителів румунських шкіл для дітей переселенців, яка є
модель цієї адаптації. Я розповідала про новий державний стандарт базової
освіти, який був прийнятий в Україні, також розповідала про принцип створення сучасних
модельних програм для школи. Я думаю, що це була така важлива актуальна доповідь, оскільки зараз дуже багато українських дітей, яких вивезли від той жахливої війни і вони вчаться у
румунських школах і ці програми, які створені в Україні можуть стати на
допомогу вчителям румунських шкіл.»
Сергій Гакман – заступник
директора Чернівецького центру перепідготовки та підвищення кваліфікації
працівників органів влади та віце-президент благодійного фонду «Супільні
ресурси та ініціативи» був одним з перекладачів на заходах, присвячених
українській мові в Румунії. Він взяв участь також у міжнародній науковій
конференції в Бухаресті: «Вчорашній день мене
надзвичайно вразив масштабом, теплотою, яка йшла як від українців Румунії, так
і від румунів, які живуть в Румунії. Безумовно, що для кожної людини мова це є
основа ідентичності і надзвичайно важливим є те, коли люди зберігають свою
етнічну ідентичність, але разом з тим, оскільки ми живемо у 21 столітті, ми маємо
на увазі також і національну тобто державну ідентичність, коли людина
намагається знайти певну гармонію між своєю етнічною мовою і мовою держави, в
якій він проживає. О ця гармонія є надзвичайно важливою, оскільки кожна людина
вона має памятити хто вона є, як представник певного етносу та як громадянин
певної держави.»