Вшанування 90-их роковин пам’яті жертв Голодомору у місті Клуж-Напока
В цьому місяці всі філії Союзу українців Румунії відзначили 90 роковини Голодомору. У Клуж-Напоці українська громада зібралася з цієї нагоди в місцевому осередку 25 листопада - четверту суботу листопада.
România Internațional, 07.12.2023, 07:35
Голодомором українці називають жахливий за суттю і розмірами, спланований
радянським окупаційним урядом голод 1932-1933 років, який став причиною
загибелі за різними підрахунками від 4 до 10 мільйонів українців. Ми називаємо
цей період «найчорнішою, найболючішою, найзамовчуванішою сторінкою
української історії», яку вже понад 30 держав визнали геноцидом
українського народу. В цьому місяці всі філії Союзу українців Румунії
відзначили 90 роковини Голодомору. У Клуж-Напоці українська громада
зібралася з цієї нагоди в місцевому осередку 25 листопада – четверту суботу
листопада, коли вся світова громадськість вже традиційно вшановує пам’ять жертв голодів того періоду.
На відкритті голова місцевої філії
СУР Іван Гербіл нагадав, що «Голодомор в Україні є визначений як геноцид на
законодавчому рівні. Румунія відноситься до тих країн, які
визнали Голодомор геноцидом українського народу, бо Сталін і його команда
хотіли знищити український народ, українську мову, українську культуру.»
Пан І. Гербіл розповів про затвердження в Румунії цієї постанови минулого року
за ініціативою голови СУР, депутата від української меншини пана Миколи-Мирослава Петрецького. Він також підкреслив необхідність такого ухвалення «для того,
щоб подібні лиха ніколи не повторювалися.» Далі всі учасники заходу
запалили свічку пам’яті та розмістили її в спеціально підготовленому місці, а потім хвилиною
мовчання було вшановано пам’ять невинних жертв.
Презентацію на тему: «Від «голоду» до «геноциду» – як змінювалося наше
сприйняття голодомору 1932-1933 років» запропонувала до уваги присутнім
редактор дитячого журналу «Дзвоник» пані Ольга Сенишин. В першу чергу авторка
виділила декілька особливостей голоду того часу, які вказують на його специфічний
організований і спланований характер. Не дивлячись на намагання радянського
керівництва приховати жахливу правду і вказівку про використання терміну
«продовольчі труднощі» при описі ситуації в Україні, правда про нечуваний голод
в центральній частині України була відома і поза межами окупавоної комуністами
території. На заході України, а згодом і по всьому світу, розширилися відомості
про нелюдські умови та чисельні жертви. Доповідачка більш детально розповіла про іноземних
журналістів Малкольма Маґеріджа, Гарета Джонса, Ріа Клайман та світлини Александра
Вінербергера, про їхні описи радянської реальності в тодішній європейській
пресі та тих наслідків, які мала їхня робота.
Далі йшлося вже про наукове вивчення голоду 1932-1933 років, до визначення
його причин і наслідків. Першим автором наукового дослідження часів Другої світової війни
був інженер-агроном Степан Сосновий, який вперше застосував комплексний метод вивчення причин
та наслідків колективізації та Голодомору 1932-1933 років в Україні. «Він
першим з-поміж науковців обрахував ймовірну кількість жертв та довів штучність
Голодомору, вважаючи його актом планомірного знищення українського селянства»,
– було зазначено в роботі. Рафаєл Лемкін був першим із фахівців міжнародного
права, який «визначив злочини сталінського комуністичного режиму проти
українців як геноцид та проаналізував геноцид в Україні в контексті
міжнародного права.» Також йшлося про відомого історика та журналіста
Джеймса Мейса, дослідника Голодомору, який брав участь в 1984 році в роботі
спеціальної Комісії з розслідування штучного голоду в Україні при Конгресі США.
Ця комісія дійшла такого висновку: «Йосиф Сталін та його оточення вчинили
акт геноциду проти українського народу в 1932-1933 роках». Згадувалися й
роботи, значення та висновки досліджень таких сучасних провідних істориків як
Енн Епллбаум та Тімоті Снайдер. Їхні роботи були б неможливі без кропіткої
праці членів української діаспори з США, Канади, інших європейських країн, які
десятиліттями збирали свідчення і докази та постійно привертали увагу світової
спільноти до цієї проблеми.
Шлях до визнання історичної правди на території України був набагато
довшим. Тільки в 1987 році було знято заборону говорити на державному рівні про
події 1932-1933 років. Ще через декілька років Комуністична партія України
визнала, що в цей період в Україні був голод. І тільки після проголошення
Україною незалежності в 1991 році вивчення і обговорення подій періоду
радянської окупації набуло нової сили. В результаті у 2006 році, через 73 роки
після злочину, Верховна Рада ухвалила закон про визнання Голодомору геноцидом
українського народу.
Сьогодні ми є свідками все зростаючого числа країн у всьому світі, які
визнають Голодомор 1932-1933 років геноцидом українського народу. Найбільша
кількість таких визнань припадає на 2022-2023 роки, тобто після віроломного
нападу росії на Україну. Є зрозуміло, що своїми діями росія переконала
невпевнених в необхідності такого визнання, як одного з перших кроків до
змушення будь-якої диктатури визнати свої неправомірні та злочинні дії. В
подальших планах – виплата змістовних фінансових відшкодувань винними, як
дієвий метод попередження повторення подібних актів. Можливо сьогодні ще не до кінця
зрозуміло як практично все це можна здійснити. Але українцям, які ще не забули
розкопки братських могил періоду 1932-1933 років, вже довелося мати справу з розкопками
братських могил в 2022 році всюди де побували «східні сусіди». Стає очевидно -
історія не вибачає невігласів. Якщо вчасно не зробити висновки і не змусити до
відповідальності винних у страшних злочинах, навіть якщо вони сталися в
минулому, то вони – оті страшні злочини і невимовна біль мільйонів -
повторяться. «… Я не хочу, щоб мої діти були змушені голодувати – не то що
роки, а жодного дня. Я не хочу, щоб хтось з моєї родини опинився в ситуації, де
їх ізольовують і прирікають на нелюдські муки. Я хочу думати, що я зробила все
можливе для того, щоб мої нащадки, де б вони не жили, не споглядали б
безпорадно, як їхні батьки чи діти страждають від голоду і важко помирають,»
– пояснила авторка своє особисте рішення приготувати презентацію. На думку
доповідачки та й організаторів заходу, наше завдання, завдання кожного
свідомого українця і всіх, хто не байдужий, бути проінформованими та приймати
посильну участь в усіх акціях, що мають відношення до розголосу правди про Голодомор
для того, щоб упередити повторення таких жахіть.
(Авторка: Ольга Сенишин)