Бухарестський музей Замбакчан

Сьогодні рекомендую вам відвідати Музей Крикора Г. Замбакчана. Ви увійдете в інший світ, повний чарівності і аристократичного духу в самому серці румунської столиці.

Христина Манта, 28.03.2021, 06:43

На півночі
Бухареста, в житловому районі Доробанць, який почали будувати та урбанізувати в міжвоєнний період, знаходиться цікавий художній музей: музей Крикора Г. Замбакчана. Розташований у будівлі,
спеціально спроектованій для розміщення колекції творів мистецтва, музей є результатом наполегливої праці купця з особливою
особистістю, пристрасного любителя мистецтва та охочого допомагати митцям. Крикор Замбакчан, який народився в 1889 році в місті Констанца, народився у сім’ї вірменського
походження і продовжував сімейні традиції спочатку у своєму рідному місті, а потім у Бухаресті, куди він переїздив у 1923 році. Однак його пристрасть завжди була спрямована
на мистецтво, – каже Ілінка Даміан, куратор Художнього музею імені Замбакчана: Після переїзду до Бухареста сімейний
бізнес також перемістився до столиці. Усе своє життя він займався торгівлею текстильними
виробами. Крім цього, його справжньою пристрастю було колекціонування предметів
мистецтва, особливо, румунського образотворчого мистецтва і також творів
образотворчого мистецтва французьких майстрів. Пристрасть до мистецтва у нього
прокинулася під час навчання в Парижі, де між курсами бухгалтерського обліку та
економіки він знаходив вільного часу для відвідування галерей та музеїв і брати
участь в конференціях і дебатах. Так він став самоуком в сфері мистецтва. Йому
також вдалося подружитися з французькими художниками, такими як з Анрі Матісс,
а після повернення до Румунії він також потоваришував з румунськими художниками
свого покоління. Поступово він почав нарощувати свою колекцію.

Це сталося після
переїзду в Бухарест в 1923 році. Справа в тому, що твори мистецтва, придбані
раніше, при першій спробі зібрати колекцію, були втрачені під час Першої
світової війни. Авторами перших творів мистецтва, зібраних в Бухаресті, були
художники, з якими подружився Замбакчан; про це нам розповідає Ілінка Даміан: Протягом
усього життя його пов’язувала дуже тісна дружба з художником Георге Петрашку.
Періодично він купував твори цього художника, до якого він приїжджав у гості
щонеділі. Також він був близьким з Теодором Палладі, який відвідував Замбакчана.
Замбакчана пов’язували певний час дружні відносини з Ніколає Тоніцою, а також з
Франциском Шірато. Насправді, він дружив майже з усіма художниками того часу і фінансово
підтримував їх на протязі всього свого життя. Так що, крім діяльності
колекціонера, він був ще й покровителем митців. Як і всі колекціонери того
часу, Замбакчан зумів придбати для своєї колекції твори так званих батьків
румунського сучасного мистецтва, тобто твори Ніколая Грігореску, Іона
Андреєску, Штефана Лукіана, Теодора Амана. Хочу також сказати, що він був
досить щедрим, платив хороші ціни за картини, які безпосередньо купував від
художників, а також від інших колекціонерів.

Справжній меценат свого часу Крикор Замбакчан (1889-1962 рр.) зібрав протягом життя одну із найбільш
багатих і цінних колекцій творів мистецтва в Румунії – картини, скульптури,
графіку і меблі – яку подарував румунській державі протягом трьох послідовних
етапів: 1947, 1957 і 1962 року. Він подарував державі і будинок в якому жив,
зведений за планами архітектора К. Галіна. Колекція була відкрита для любителів
мистецтва, раз на тиждень ще з 1942 року, коли завершилося будівництво музею. Будівля була пізніше розширена у 1957 році: У 1942 році будинок вже був готовий, і музей можна було відвідувати раз
на тиждень. Звичайно, хоча Замбакчан задумав його як музей, він жив там до 1962
року, до своєї кончини. Архітектурний стиль будівлі – модерн, однак, насправді можна
виділити кілька елементів як з неорумунського стилю, так і з мінімалізму мавританського впливу. Замбакчан збирався
відкрити музей ще в 1932-1933 роках. Ще до зведення будівлі він почав
переговори зі столичною мерією, але вони
не змогли досягти домовленості щодо простору, де будуть виставлені мистецькі твори.
Незважаючи на це Замбакчан хотів створити музей, відкритий для широкої публіки.
Так що в сорокових роках минулого століття він побудував для цієї мети власний
будинок, а в 1947 році йому вдалося подарувати державі колекцію румунського
мистецтва. Донорський акт відбувся, в кінцевому підсумку, в трьох етапах: 1947,
1957 і 1962 рр, коли колекціонер помер. Зараз в музеї виставлені триста творів
румунського та європейського мистецтва.

Виставлені тут мистецькі твори створюють справжню історію сучасного живопису
у шедеврах. Виставлені найважливіші твори художників ХIХ – початку ХХ ст.: Аман
(Автопортрет), Ніколає Грігореску («Портрет жінки»), Іон Андреєску («Зима в Барбізоні»), Штефан Лук’ян (Сходи з квітами). Поряд з ними виставлені роботи
художників періоду між двома війнами: Ніколає Тоніца (Катюша липованка, Ніна
у зеленому), Теодор Палладі (Натюрморт), Георге Петрашку (Автопортрет,
Портрет Замбакчана), Ісер, Дириску, Рессу і т.д. Замбакчан знаходить і
допомагає проявлятися художникам і скульпторам, купує найцінніші твори багатьох
з них і часто дає спеціальні замовлення молодим митцям, чий талант особливо
цінує, таких як Александру Падіна, Александру Чукуренку, Іон Цукулеску,
Корнеліу Баба, Хорія Даміан. Скульптури Бренкуша (Голова дитини), Пачурі
(Бюст жінки), Міліци Петрашку, Оскара Хана (Лучник) і Корнела Медрі
доповнюють виставку. Після ремонтних робіт, була розширена виставкова площа. В
даний час, в повному обсязі виставлені 19 картин, що належать художникам
французької школи живопису: Делакруа, Коро, Ренуара, Сіслея, Піссарро, Сезанна,
Пікассо, Матісса, Боннара, Утрилло та Марке.

Після землетрусу від 1977 року, хоча будівля не постраждала, комуністичний
уряд використав цю ситуацію для порушення положень акту дарування і переміщення
колекції творів мистецтва з Музею імені Крікора Замбакчана до новозаснованого
Музею колекцій мистецтва, що складався з колекцій невеличких музеїв та
приватних колекцій сконфіскованих комуністами. Колекцію Замбакчана можна було
відвідати як розділ Музею колекцій мистецтва аж до Революції від 1989 року. На початку 2000-х після масштабного процесу реставрації колекція
повернулася до спочатку призначеної для неї будівлі, і сьогодні як будинок
Замбакчан, так і колекцію можна відвідати за бажанням їх первісного власника.