Програма «Рефлектор»

Історія румунських засобів масової інформації в комуністичні роки також має невеликий, дещо почесний розділ, в якому журналісти намагалися застосовувати професійну етику і бути голосом суспільства.

Стеліу Ламбру and Василь Каптару, 10.03.2025, 06:47

Історія румунських засобів масової інформації в комуністичні роки також має невеликий, дещо почесний розділ, в якому журналісти намагалися застосовувати професійну етику і бути голосом суспільства. Період між 1966 і 1971 роками був найкращим періодом для ЗМІ за комуністичного режиму, а деякі продукти мали успіх у громадськості. Так було з телевізійною програмою “Рефлектор”, в якій інституційні дисфункції та зловживання з боку політиків чи директорів виносилися на суд громадськості.

“Рефлектор” був спробою відповідальної журналістики, але з певними обмеженнями. Ідеологія Комуністичної партії Румунії була нематеріальною, так само як і характер державної влади та суспільно-політичного устрою. Нематеріальними були також особа лідера Ніколає Чаушеску, його сім’я та родичі, вищі партійні активісти, армія, репресивний апарат, що складався з міліції та Секурітате, працівники судової системи та фінансово-банківського сектору. Загалом, “Рефлектор” займався зловживаннями та дисфункціями в споживчій економіці.

“Рефлектор” дебютував у 1967 році і був створений за зразком подібних програм у західних ЗМІ. Відкриттям румунського телебачення на захід завдячувалося журналістам Сільвіу Брукану, директору тулебачення, який перебував під впливом американських ЗМІ, і Тудору Ворніку, колишньому кореспонденту у Франції, який добре знав французькі ЗМІ. Журналіст Іон Букеру, на той час віце-президент Румунського телебачення, координував команду, яка працювала над створенням програми. В інтерв’ю Центру усної історії Румунського радіо, записаному в 1997 році Йон Букеру розповів, що стало запорукою успіху програми.

“Я працював у редакції “Рефлектора” як представник керівництва установи. “Рефлектор” тодішнього телебачення, який на той час виходив двічі на тиждень, тривалістю – 20-25 хвилин, і “Соціальний запит”, тривалістю до 50 хвилин і навіть години, який виходив щонайменше раз на два тижні, стали соціальним інститутом. Люди зверталися по допомогу до “Рефлектора” та “Соціального запиту”. Його працівники, п’ятеро людей, які регулярно випускали “Рефлектор”, були схожі на прокурорів, які здійснюють свою професію з соціальним мандатом. Вони вели особисте листування, до них просто зверталися люди, які не мали іншої надії, або інституції, які вичерпали навіть юридичні можливості врегулювання суперечок з приватними особами, з іншими інституціями.”

Поява на телебаченні в ті часи, а особливо у скандальних випадках зловживань, некомпетентності чи байдужості в управлінні державним бюджетом, була поганою прикметою для будь-кого. Ось чому слово “Рефлектор” викликало паніку щоразу, коли його вимовляли. Йон Букеру.

“Дійшло до того, що ми закінчували програму “Рефлектор” кадром з картинкою і текстом. На картинці був зображений чорний автомобіль, що від’їжджав у клубах вихлопних газів чи пилу, а в тексті йшлося: “Товаришу міністре, товаришу міністру: <“На цій машині товариш міністр Такий-то виїжджає з міністерства, ймовірно, поспішаючи на зустріч і так поспішає, що не встиг поговорити з кореспондентом “Рефлектора”, який запитав його думку з цього приводу, який ви бачили і який належить до сфери його відповідальності.” У програмі часто говорили про те, що коли директор якогось підприємства або заступник міністра чув або його повідомляли по телефону, що “Рефлектор” приїхав на територію, або що хтось із “Рефлектора” подзвонив і сказав, що завтра-післязавтра вони приїдуть знімати, ви не уявляєте, який здіймається галас!”

Липень 1971 року, коли Ніколає Чаушеску виголосив свої знамениті тези, став поворотом на 180 градусів від відкритості минулого. Це було повернення до суворості сталінських років, що стало великою несподіванкою для країн вільного світу, які раніше високо цінували позицію румунського лідера. Цей поворот вплинув і на “Рефлектор”, який поступово ставав менш гострим і нецікавим, каже Йон Букеру.

“Липневі тези з’явилися зі свідомості, голови та пера Чаушеску після скандалу спровокованого телебаченням. Це був момент, коли після 68-го року Чаушеску пройшов максимальний висхідний шлях популярності, внутрішнього і міжнародного престижу. Це був час, коли на міжнародному рівні Румунію вважали дивом світу в цьому куточку Європи. Це був час, коли глави держав відкрили свої двері для Румунії, навіть найконсервативніші, навіть ті, хто до цього відкидав будь-яку ідею вітати Чаушеску або надати йому почесті глави держави. Це був час, коли, якщо ти говорив, що ти румунський журналіст за кордоном, а я пережив це на власному досвіді і можу стверджувати це з усією впевненістю, до тебе ставилися не з симпатією, а з певним братерством. Ми їхали без інструментів, без обладнання, без грошей, без логістичних можливостей, тому що ми були бідні, погано екіпіровані і дуже погано оплачувані. Але навколо нас була така хвиля співчуття, що багато з того, чого ми не мали, нам давали, а вони мали багато чого.”

Закритий в середині 1980-х, коли досяг двогодинної тривалості, “Рефлектор” відновив свою роботу після 1989 року. Але в нових умовах свободи передача так і не досягла колишнього рівня популярності.