50 років з дня підписання Гельсінського акту
Після 1945 року Європа була жорстоко розділена, і надії європейців на те, що після закінчення Другої світової війни, коли вони звільняться від фашизму, вони повернуться до нормального життя, були розбиті.
Стеліу Ламбру and Христина Штірбець, 03.02.2025, 09:21
Після 1945 року Європа була жорстоко розділена, і надії європейців на те, що після закінчення Другої світової війни, коли вони звільняться від фашизму, вони повернуться до нормального життя, були розбиті. Залізна завіса, що розділила Європу на процвітаючий і демократичний Захід та бідний і тиранізований комуністичним режимом Схід, проходила через центр Німеччини та її столицю Берлін. Близько двох десятиліть, до кінця 1960-х – початку 1970-х років, дві європейські країни ненавиділи одна одну, і напруженість досягла точки кипіння, особливо під час ракетної кризи 1962 року. Але якщо в Західній Європі можна було побачити бажання цих народів бути частиною демократичної системи, то в Східній Європі воля народів, окупованих Радянським Союзом і підбурюваних до ненависті до інших європейців, була розтоптана ногами. Антикомуністичні повстання в Польщі та Східній Німеччині в 1953 році, в Угорщині в 1956 році та в Чехословаччині в 1968 році, жорстоко придушені Радянським Союзом, довели, що східні європейці не хотіли бути ворогами західних європейців.
Але з плином часу і зміною поколінь ставлення змінилося. Європейці, як із Заходу, так і зі Сходу, шукали знайти рішення жити в мирі та пропонували нові концепції, такі як розрядка у відносинах на старому континенті. Ці нові менталітети матеріалізувалися у створенні Наради з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ), форуму для обговорення гострих питань між європейцями. Столиця Фінляндії, як нейтральної країни, була обрана для проведення першої зустрічі форуму в липні 1973 року. Наступна зустріч відбулася у Женеві у вересні 1973 року, а через два роки, у серпні 1975 року, в Гельсінкі було підписано Заключний акт, який від імені Румунії підписав Ніколає Чаушеску. Хоча Акт мав переважно європейське значення, врешті-решт 57 країн, деякі з Північної Америки та Азії, також підписали його.
Дипломат і професор Крістіан Діаконеску, колишній міністр закордонних справ, описав зміни в європейських відносинах: «Починаючи з 1970-х років, однак, два блоки почали процес спроб заспокоїти ситуацію, намагаючись розслабитися. Попередні переговори почалися в 1972 році, і поступово було вирішено, що на Гельсінській конференції 1 серпня 1975 року буде прийнято Заключний акт, що охоплює чотири сфери, підписаний усіма європейськими державами, Канадою та Сполученими Штатами, за винятком Албанії, яка не захотіла брати в ньому участь.»
10 статей Акта також відомі як Декалог Конференції, і вони викладені наступним чином: рівність суверенітетів і повага до прав, що випливають з них; утримання від загрози силою або її застосування; непорушність кордонів; територіальна цілісність держав; мирне врегулювання спорів; невтручання у внутрішні справи; повага до прав людини і основних прав, включаючи свободу думки, совісті, релігії і переконань; рівні права і самовизначення народів; співпраця між державами; взаємна довіра і впевненість у міжнародному праві.
Крістіан Діаконеску підсумував принципи, на яких ґрунтується Декалог: «Гельсінський Заключний акт охоплював чотири сфери. Першою сферою була військово-політична сфера, яка охоплювала очевидну політичну і військову сфери, територіальну цілісність, визначення кордонів, мирне врегулювання спорів і реалізацію заходів з розбудови довіри і безпеки. Друга сфера стосувалася економічного виміру. Третім був гуманітарний вимір, і тут, відповідно до сьогоднішніх проблем, ми говоримо про свободу міграції, возз’єднання сімей, розділених внутрішніми кордонами, культурні обміни, свободу преси. І, нарешті, в останньому розділі йшлося про встановлення регулярності механізмів, дебатів і вивчення виконання. Були й інші зустрічі Наради з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ), такі як наради з безпеки і співробітництва в Європі до 1990 року, в 1977 і 1978 роках у Белграді, в 1980 і 1983 роках у Мадриді, та в 1986 і 1989 роках у Відні. 1 січня 1995 року Нарада з безпеки й співробітництва в Європі змінила свою назву на Організацію з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) і стала інституціоналізованою багатосторонньою структурою на цих чотирьох рівнях. ОБСЄ, НБСЄ на той час, була єдиною багатосторонньою організацією, яка обговорювала такі питання.»
Після 1990 року, коли хвиля громадянських революцій 1989 року змела комуністичні тиранії у східній половині Європи, нові зміни торкнулися і спадщини Гельсінського Заключного акту. Він залишився чинним, а на його місці новим документом була створена Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ). Крістіан Діаконеску: «Віденський документ був прийнятий. Цей документ стосувався саме заходів з розбудови довіри та безпеки. Що містив цей документ? Готовність повідомляти один одного про військову діяльність, про різні дії з військово-політичним підтекстом, які могли б породити загрозу. І тоді, щоб не трактувати такий розвиток подій так чи інакше через кордони, було необхідне раннє попередження.»
З 1970-х років європейці знають, як створити на своєму континенті нову архітектуру безпеки. Викликів наступних років не бракувало, а випадки розпаду колишньої Югославії, що був найбільш трагічним, і колишньої Чехословаччини перевірили життєздатність принципів і концепцій спільної безпеки та співпраці. Спадщина Гельсінського Заключного акту призвела до зміцнення переконання, що війна не є рішенням, але сьогодні європейці повинні бути готові до будь-чого.