Різдвяна ялинка, між традицією та сучасністю
На перший погляд може здатися дивним, але перша різдвяна ялинка в Румунії датується 1866 роком ...
Роксана Васіле and Василь Каптару, 25.12.2024, 06:14
На перший погляд може здатися дивним, але перша різдвяна ялинка в Румунії датується 1866 роком, одним з найважливіших років в історії румунів, тому що це був початок нової ери, ознаменованої людиною, яка стане їхнім королем – Каролем I. Не минуло й восьми місяців після прибуття до Румунії прусського принца Гогенцоллерн-Зігмарінгенського, як у грудні 1866 року в королівському палаці в Бухаресті з’явилася перша в Румунії різдвяна ялинка, прикрашена ефектними іграшками, привезеними з батьківщини монарха.
Звичай прикрашати ялинку на свято Різдва Христового, що має германське походження, започаткований у Румунії через королівський дім, був популярним і поширився по всій країні, спочатку наслідуваний міськими елітами, а потім і в селах.
Але чому саме ялинка, а не інше дерево? Тому що румуни вже надавали їй набагато давніші значення, про які розповідає одна з провідних румунських етнологів, професорка Дойна Ішфеноні: «Не треба забувати, що для нас, румунів, ялиця є священним деревом. Це, якщо хочете, дерево життя, яке з’єднує небо і землю. Це дерево, яке від народження до поховання супроводжує життя людини, будучи прикрашеним, залежно від вікового етапу, по-різному. Саджанець вибирають при народженні, або залишаючи його в лісі, або переносячи ближче до дому. Дерево є своєрідним барометром розвитку дитини. Як розвиватиметься ялинка, так розвиватиметься і дитина, ростиме великою, високою, пухкенькою і, звісно, віритиме в молодість без старості – так само як ялинка ніколи не змінює свого зеленого вбрання, так і «зеленим», залишатиметься майбутній юнак чи дівчинка, який або яка є реципієнтом чи опікуном дерева. Потім, весільне дерево, яке ми всі знаємо, також прикрашають кольоровими папірцями, стрічками, маленькими дзвіночками на верхівці. Так само і похоронне дерево! У випадку неодружених молодих людей його прикрашають чорними китицями, хусткою і дзвіночком, який, коли дме вітер, дзвенить, і вважається, що це друга половина покійного. Отже, для нас, румунів, ялинка має дуже комплексну конотацію.»
До цих численних значень, якими наділяють ялинку, додаються християнські, з прийняттям румунами цього дерева як центрального елементу святкування Різдва Христового. Християнські конотації ялинки посилюються вибором специфічних орнаментів. Дойна Ісфеноні знову перераховує їх: «Наприклад, гірлянди, спочатку свічки, які ставили на ялинку, надаючи їй казкового вигляду, відсилають до символіки свічки, яка є замінником Ісуса. Віск – це тіло, полум’я – душа. Також яблука, які додавали до ялинки, є чимось більшим, ніж просто прикраса. Червоним яблукам надавали перевагу, щоб їх було якомога більше видно, але вони нагадують про первородний гріх Єви з відомим яблуком і вигнання Адама і Єви з раю. На ялинку також вішали волоські горіхи. Але замотані у фольгу, тому що вони теж представляють, якщо хочете, трохи світла, світла, яке відбивається у внутрішній простір і таким чином додає трохи особливого блиску. Горіх також є символом у цих звичаях, пов’язаних із зимовим сонцестоянням і християнством. Тому що горіх – це плід, який витримує випробування часом і є вираженням плодючості, багатства, плину часу, на який він не впливає. А з християнської точки зору, маючи в своїй серцевині знак хреста, він також вважається допоміжним у вираженні символізму ялинки як святкування народження Спасителя. Але ядро волоського горіха своєю формою також нагадує мозок і цього разу символізує просвітлення. Це момент, коли ми усвідомлюємо, що на зимові свята, а особливо на Різдво, через народження Спасителя, кожен з нас має обіцянку, можна сказати, відродження. Це час, коли три сестри – Надія, Любов і Віра – супроводжують одна одну, даючи людині додаткову силу, даючи їй, якщо хочете, додаткову енергію і додаткову надію на те, що в майбутньому все буде чудово. Звичайно ж, ялинку увінчує ангел або зірка, яка привела волхвів до Вифлеєму, де в яслах народився Спаситель. Це ще один символ, який додається таким чином.»
На жаль, каже дослідниця-етнолог Дойна Ішфеноні, багато хто з нас сьогодні випускає з уваги численні конотації різдвяної ялинки, яка із символу перетворюється на звичайну прикрасу. «Якщо ви запитаєте, що означає ялинка для румунів, люди дадуть дуже, дуже різні відповіді, і ви побачите, що ніхто з них не посилатиметься на космічне дерево, ніхто не говоритиме про її прикраси як синкретичне поєднання християнства і дохристиянства, вони матимуть менше інформації, яка підкріплює практику. Це також наше завдання, якщо хочете, як фахівців, нагадувати їм, повертати все це смислове багатство до їхньої уваги і привчати їх до того, що кожен жест має сенс, має значення, має мотивацію, що ніщо не є беззмістовним.»
Щодо пластикової ялинки, якою дехто намагається замінити живу… «Заміна живої ялинки на пластмасову, на мій погляд є блюзнірством, тому що не можна приносити в хату смерть, треба приносити в помешкання життя, нам потрібне життя, потрібна життєва сила. На мій погляд штучна ялинка не має ніякої цінності. Звичайно, можливо, інший фахівець може мати інші погляди, але загалом, що стосується традиції, то ми намагаємося, наскільки це можливо, повернути цінність і важливість традиції у свідомість людей, пояснюючи їм, чому вони автоматично роблять жести, які вони, напевно, іноді самі дивуються навіщо їх роблять.»
Різдвяна ялинка – це елемент, який об’єднує сім’ю та близьких осіб, які збираються навколо неї на Різдво, дарують та отримують подарунки, а потім сідають за стіл, повний різноманітних страв, деякі з них спеціально приготовлені саме для цієї події. А потім вітають колядників, які сповіщають про народження Ісуса. І скільки ще можна розповідати про колядки!
Принаймні в сільській місцевості Румунії на свято Різдва Христового досі зберігаються давні традиції. Більше того, їх шанують. Ось чому Румунія досі – каже професорка Дойна Ішфеноні, серед розпещених країн південно-східної Європи: ансамбль культурної поведінки з довгою історичною лінією дозволяє нам сказати, що в нашій країні Різдво продовжує залишатися тим кроком до святого, який починається напередодні 25 грудня і закінчується 6 січня, святом Хрещення Господнього.
