Васіле Лука

Особливо до смерті Сталіна в 1953 році модель поведінки була однаковою в усіх комуністичних країнах: партійна демократія означала вирішення особистих суперечок кулею в потилицю або киданням до в'язниці. Так сталося з Васілем Лукою, нелегальним комуністичним активістом і важливим лідером з 1945 року.

Стеліу Ламбру і Христина Манта, 21.10.2024, 07:57

З кінця Другої світової війни у 1945 році до 1989 року Червона армія нав’язувала комуністичні партійні режими в країнах Центральної та Східної Європи. Їх очолювали слухняні Москві лідери, які без вагань витісняли своїх ідейних товаришів, коли ті ставали конкурентами. Особливо до смерті Сталіна в 1953 році модель поведінки була однаковою в усіх комуністичних країнах: партійна демократія означала вирішення особистих суперечок кулею в потилицю або киданням до в’язниці. Так сталося з Васілем Лукою, нелегальним комуністичним активістом і важливим лідером з 1945 року. Після суперечки з Георгіу-Дежем та його групою, Васіле Лука опинився у в’язниці Аюд у 1963 році.

Васіле Лука народився 1898 року в Ковасні, повіті з переважно угорським населенням, який на той час входив до складу Австро-Угорщини. Існують суперечки щодо його етнічної приналежності: одні історики та мемуаристи стверджують, що він був етнічним угорцем, інші – що він був угорськомовним етнічним румуном. Безсумнівним є те, що Лука вільно розмовляв угорською мовою і до 1919 року, під час Угорської Радянської Республіки на чолі з Белою Куном, він вже був комуністом і палким прихильником Радянського Союзу. Після того, як угорська комуністична революція була ліквідована румунською армією, Лука став залізничником і взяв участь у нелегальній діяльності Комуністичної партії Румунії та в організації робітничих страйків, таких як страйки шахтарів у Лупень в 1929 році та у Валя Жіулуй в 1933 році. Він також обіймав посади в партійній ієрархії, був секретарем організацій у Брашові та Яссах. За свою підривну діяльність був кілька разів заарештований, але звільнявся після відбуття коротких термінів ув’язнення. Після окупації Радянським Союзом Бессарабії та Північної Буковини в червні 1940 року він був звільнений, отримав радянське громадянство і навіть став депутатом Верховної Ради у воєнні роки. Отримав звання майора Червоної Армії та інтенсивно працював серед румунських в’язнів у СРСР, щоб приєднатися до дивізії «Тудор Владіміреску», яка відіграла ключову роль у радянізації румунської армії після 1945 року.

Після поразки нацистської Німеччини, Румунія, як і інші країни Центрально-Східної Європи, буде окупована Радянським Союзом, а румунська комуністична партія стане агентом глибоких змін у Румунії. Васіле Лука, член так званої «московської групи», разом з Аною Паукер та іншими комуністами з прибувших з СРСР, отримає можливість зайняти високу посаду в державі. 5 листопада 1947 року він був призначений міністром фінансів в уряді, очолюваному Петром Ґрозою. У своїй промові в новорічну ніч 1947-1948 років сам Петру Ґроза наголосив на кооптації пари Паукер-Лука до нової урядової команди: «Прихід пані Ани Паукер до Міністерства закордонних справ, пана Васіля Луки до Міністерства фінансів і, нещодавно, пана Еміля Боднараша до Міністерства національної оборони, дозволив нашій народній демократії розвиватися більш швидкими темпами. Зміни в уряді сприяли встановленню справедливої економічної та фінансової політики демократичного режиму і зміцненню національної валюти».

Але група на чолі з Дежем, що складалася з комуністів, які багато років відсиділи у в’язницях Румунії, відкрила бойові дії проти «москалів». У травні 1952 року на пленумі ЦК Румунської робітничої партії Лука був звинувачений у правому ухилі та антипартійній діяльності і виключений з партії. У серпні 1952 року його заарештували і судили, а в 1954 році засудили до смертної кари за державну зраду. Пізніше вирок було замінено на довічне ув’язнення. На той час Владуц Нісіп’яну був молодим комуністом. У 1999 році в інтерв’ю Центру усної історії Румунського радіомовлення Нісіп’яну згадав про знамените пленарне засідання: «Я найкраще пам’ятаю те пленарне засідання 1952 року, коли Васіле Лука та Ана Паукер були викриті, усунуті від керівництва партії та заарештовані. Я не брав участь у тому пленарному засіданні, бо був тоді молодий, 19 років. Я був занадто молодий, але мені було цікаво. Мені також було цікаво, що відбувалося, коли нам доводилося знімати їх портрети зі стін. Хтось знімав їх зі стін, а хтось ставив їх назад. Я не викидав їх, а повертав обличчям до стіни, бо, можливо, так треба було. Якщо хтось питав мене, що я зробив з портретами, я відповідав, що відніс їх на горище. Мені казали бути з ними обережним. Потім перший секретар пояснив ситуацію. Він сказав нам, що саме пленум партійного керівництва викрив правий, або лівий ухил групи, яка хотіла усунути Георге Георгіу-Дежа, нашого дорогого вождя. Але правду, якщо ви її шукали, то знаходили десь посередині, в центрі. Але хто шукав у центрі? Ніхто не шукав. Їхні портрети були викинуті, а вони були заарештовані і покарані».

У 1968 році Ніколає Чаушеску, у своїх намірах залагодити колишні внутрішньопартійні суперечки, реабілітував і Василя Луку, разом з іншими комуністами, ліквідованими Дежом. Історія, однак, заслужено помстилася одному з тих, хто підставив своє плече злочину та беззаконню.