Ана Паукер
В історії комуністичного режиму в Румунії ім'я Ани Паукер є одним з найважливіших. Вона відіграла вирішальну роль у команді, яка встановила комуністичну партію при владі в Румунії, в період між 1947 і 1952 роками як член уряду Петру Грози, першого уряду комуністичної партії.
Стеліу Ламбру і Христина Манта, 30.09.2024, 08:30
В історії комуністичного режиму в Румунії ім’я Ани Паукер є одним з найважливіших. Вона відіграла вирішальну роль у команді, яка встановила комуністичну партію при владі в Румунії, в період між 1947 і 1952 роками як член уряду Петру Грози, першого уряду комуністичної партії. Вона також займала міцні позиції в ієрархії Румунської комуністичної партії та Комуністичної партії Радянського Союзу.
Справжнє ім’я Ани Паукер – Хана Рабінсон. Народилася вона в 1893 році в повіті Васлуй на сході Румунії в релігійній єврейській родині, її дідусь будучи рабином. У 1920 році, у Франції, вона зустріла свого майбутнього чоловіка, Марчела Паукера, єврея з Бухареста і радикального комуніста. Ана Паукер стала радянським агентом і була заарештована в 1922 і 1935 роках, але була звільнена в 1941 році і виїхала до СРСР. Під час її ув’язнення у 1938 році її чоловіка стратили за наказом Сталіна як шпигуна Заходу. У Москві під час війни вона очолює групу румунських комуністів-вигнанців, відому як «Московська фракція».
У 1994 році Центр усної історії Румунського радіомовлення взяв інтерв’ю у лікаря Георге Бретеску, зятя Ани Паукер. Він процитував радянський документ, в якому його тещу хвалили за її якості, але також критикували за її нездатність: «У її характеристиці за 1946 рік сказано: «Серед керівників РКП товаришка Паукер є найбільш теоретично підготовленою і користується великим впливом у партії. Саме тому, з усіх точок зору, вона фактично керує роботою Центрального комітету РКП. Вона дуже популярна серед румунського народу внаслідок своєї минулої нелегальної діяльності. На додаток до своєї роботи на посаді секретаря ЦК, вона очолює комуністичну фракцію в парламенті. Забезпечує співпрацю РКП з іншими партіями Демократичного блоку. Бере активну участь у роботі Міжнародної жіночої антифашистської федерації. Однак товаришка Паукер має важливий недолік як організатор. Вона недостатньо використовує свій вплив і авторитет для ідеологічного та організаційного зміцнення партії».
Закінчення Другої світової війни і присутність радянської армії в Румунії ознаменували шлях Ани Паукер до найвищих сфер політичної влади. Її обрали секретарем Центрального комітету Румунської комуністичної партії, а після вимушеного зречення престолу короля Міхая І 30 грудня 1947 року призначили міністром закордонних справ.
Початок 1950-х років ознаменував її занепад. У 1952 році лідер Георге Георгіу-Деж почав ліквідовувати конкуруючі групи, і Ана Паукер була в одній з таких груп, до якої також входив її товариш Васіле Лука. Звинувачені у правому девіаціонізмі та саботажі, члени групи були ув’язнені, а Лукреціу Петрешкану, опонент Дежа та соратник групи, був страчений. У 1953 році Ана Паукер була вислана на примусове проживання, а наступного року виключена з партії. Вона жила до 1960 року і працювала перекладачем з французької та німецької мов у видавництві «Politică» без права підпису. Вона була однією з перекладачів, які переклали перше повне видання творів Маркса та Енгельса на румунську мову.
Після 1965 року новий лідер Ніколає Чаушеску спробував реабілітувати деяких жертв Дежа. Георге Бретеску сказав, що Ана Паукер не була серед них, і розповів подробиці про останні роки її життя: «Абсолютно ніколи не було спроб це зробити. Більше того, навіть робота в Політичному видавництві проходила в абсолютно ненормальних умовах. Вона навіть не отримувала звідти зарплату, її передавали через прибиральницю. Вона приносила написані нею матеріали і за це отримувала зарплату. Поки Георгіу-Деж був живий, вона вважалася найнебезпечнішою людиною, особливо після ліквідації Лукреціу Петрашкану. Це пояснює, чому лише в 1968 році заговорили про її політичну діяльність. Більше того, у 1961 році, через рік після її смерті, її нагороди були відкликані. Іншими словами, сама пам’ять про неї чомусь вважалася небезпечною, тому не було жодних спроб її відновити».
У 1953-1960 роках Ану Паукер відвідали кілька людей, один з них – адвокат Раду Олтяну, захисник комуністів і антифашистів на судових процесах 1930 року, інша – колишня колега по в’язниці. Георге Бретеску: «Робітниця, яка сиділа у в’язниці разом з Аною Паукер, на ім’я Марія Андреєску, приходила в гості без жодних застережень, вона була відома під прізвиськом «Бебіка». Наскільки нам було відомо, вона також підтримувала зв’язок з деякими старими знайомими, друзями, товаришами, шанувальниками Ани Паукер. Коли Ана була госпіталізована в лікарню Колентина, Марія Сирбу прийшла відвідати її. А на похороні, ймовірно, мобілізований цією «Бебікою», був присутній і старий опортуністичний зрадник Георге Крістеску, який певним чином представляв старий соціалістичний рух».
Ана Паукер була, як і багато інших, людиною, засліпленою ідеалами досконалого суспільства, що на практиці означало терор. І вона покинула цей світ, переможена суворою реальністю.
