Сучавська українська громада підтримує вимушених переселенців
Сучавська українська громада не залишилась байдужою до важкої ситуації в Україні та прийшла на допомогу українським вимушеним переселенцям.
Христина Штірбець, 14.04.2022, 08:40
Сучавська українська громада не залишилась байдужою до важкої ситуації в Україні, спричиненої російським вторгненням. Сучавський повіт це прикордоний повіт з Україною і ще з 25 лютого через пункт пропуску Серет-Порубне почали в’їхати до Румунії чимало
українців, які залишили свої домівки у пошуку безпечного місця. Етнічні українці Сучавського
повіту щедро відкрили двері власних домівок та допомагали біженцям, щоб бодай
трохи полегшити їхній біль.
Голова Сучавської філії Союзу
українців Румунії (СУР) Ілля Саучук також невтомно працює, щоб допомогти переселенцям. Він розповів нам, що 24
лютого негайно скликав засідання комітету Сучавської філії СУР, на якому був встановлений план дій для
підтримки українських біженців, які почали прибувати до Сучавського повіту. З 25 лютого чимало членів
філії та волонтерів знаходяться на пункті пропуску Серет-Порубне, де забезпечують переклад, залучено понад 50 викладачів української мови
та інших знавців української мови. Біженців зустрічали з гарячою
їжею, предметами першої необхідності, шукали для них житло і
транспорт для тих, хто хотів дістатися до інших європейських країн. У цьому їм багато допомогла Євангельська церква
міста Феґераш, яка забезпечила безкоштовний транспорт і тимчасове проживання
в місті Фегераш і посприяла біженцям дістатися
до Німеччини. Мікроавтобус Сучавської
філії СУР також забезпечив транспорт людей та постачав гуманітарну допомогу.
«Я допоміг бажаючим з
перекладом документів для подання
заявок на отримання статусу
біженця. Також я брав участь у засіданнях Центру
командування з підтримки біженців
України, створеного на пункті пропуску в Сереті. Ми допомогли біженцям розміститися у сім’ях, а також у центрах, організованих в Серетському коледжі імені Лацку Воде, на стадіоні міста Серет, а також у Мілішівцях, де тимчасово проживали індійські студенти, які прибули з
України. У Серетському культурному центрі тимчасово розмістилися близько 400 осіб, а в приміщенні Сучавської філії СУР проживають і тепер п’ятеро жінок з дітьми, яким ми надаємо все необхідне. Я також є членом Повітової
комісії із питань запису українських дітей до румунських шкіл, яка діє при Сучавському повітовому шкільному інспектораті. Зараз у школах
Сучавського повіту навчається 139 дітей з України. Ми також організували
кампанію зі збору гуманітарної допомоги для українських біженців, які знайшли притулок в
Румунії, а також для
тих, хто залишився в Україні. Ми відправили вантажівки з гуманітарною допомогою
до населених
пунктів Глибока, Терешини, Чернівці тощо. Приїхали представники українських місцевих влад і забрали допомогу, яку ми збирали
в селах
Балківці, Негостина тощо. Ми дуже добре співпрацюємо з
Посольством України в Румунії. Секретарка нашої філії пані Оксана Кіріак допомогла багатьом українським біженцям дістатися
до Посольства України в Бухаресті, щоб вирішили різні проблеми з документами. Ми
допомогли українським громадянам знайти роботу, рекомендуючи їм місцевий сайт працевлаштування Ajofm Сучава. Сучавська
філія СУР продовжує приймати біженців та надавати всю необхідну
їм підтримку, намагаючись вирішувати всі проблеми,
з якими вони стикаються, – додав голова Сучавської філії СУР Ілля Саучук.
Пані
Оксана зі своїми знайомими приїхали з Києва. Вони знайшли прихисток в приміщенні Сучавської
філії СУРу, де себе добре почувають: «До Румунії ми прибули
самі, ми їхали на авто. Наші друзі дали нам номер телефону і ми позвонили пані Оксані,
яка нас забрала. До нових умов ми пристосувались скажімо добре, у чужій країні
важче, але нас добре зустріли, у нас дуже хороші умови, за що ми дякуємо, все дуже
добре. Члени Союзу українців Румунії дуже хороші люди, ми їм будемо дякувати
все життя, що вони нас добре прийняли, вони нам допомагають дуже багато, до нас
відносяться теж дуже добре. Ми вас запрошуємо до себе у гості до Києва, коли у
нас буде все добре. А майбутнє своє бачимо під мирним небом, в мирній країні та щоб на всій планеті завжди був мир.»
Діти, які записалися до дитсадків та шкіл Сучавського повіту, в тому числі до шкіл, де викладається
українська мова, оскільки у окремих селах та містах цього повіту проживає автохтонне
українське населення, добре адаптувалися. Вчителька Мірабела
Карпяк викладає українську мову у Серетський гімназії імені Петра Мушата, де записалося
четверо дітей з України. Ось, що вона розповіла: «Ще
з перших днів коли почало нещастя в Україні я була біля кордону і допомогала
нашим братам українцям. Зараз у нашій школі вчаться чотири дітей з України.
Двоє малих ходять до дитячого садка, а інші двоє у п’ятий та сьомий клас. Янній десять
років, вона з міста Харків. Вже місяць минуло від коли Яна ходить до нашої школи. Вона кожного ранку
чекає біля школи на мене і каже мені: Мірабела, я прийшла до школи, бо мені тут
подобається. Тоді ми разом заходимо в клас, де на нас чекають учні. Коли
перерва діти розмовляють з Яною, вони запрошують її в парк, в музеї. Її день
народження буде у весняних канікулах, 19
квітня, але ми вже подарували Яні те що
її потрібно було. Ми всі одна сім’я. Яні дуже подобається танцювати, вона брала участь
у численних танцювальних конкурсах в Україні, саме тому я запросила пані керівницю
танцювального гурту Зірку Янош, щоб приймила Яну на курси танцювання. Яна
весела, вона не встигає думати про нещасття, яке відбувається в Україні.»
Ілля
Перчик, учень 12 класу Сучавської теологічної семінарії, який паралельно вивчає
українську мову у Сучавському національному коледжі імені Міхая Емінеску, взяв
участь разом зі своїми колегами у допомозі українським переселенцям,
які прибули до Сучавського повіту. Вони працювали волонтерами, зокрема на Сучавському
залізничному вокзалі. Ось, що розповів Ілля: «Так трапилось, що в
сусідній державі, в Україні, сталася велика біда, прийшла війна яка несе за
собою великих збитків. Невинні люди помирають, інші залишають свої домівки,
щоб захистити своє життя та життя близьких, багатьом доводиться тікати зі своєї
рідної землі, блукаючи по незнайомим місцям. І саме в такий важкий час,
весь світ згуртувався, допомагаючи різними способами. Не залишилася в стороні і
Румунія. Так, з першого дня війни, на кордоні з Україною, та в інших місцях,
зібралися різні волонтерські групи. Всі з великим ентузіазмом допомагають
нужденним що люди яким потрібна допомога навіть не очікували такої турботи.
Таким чином з’являється справжнє обличчя, та стає зрозумілим, хто є хто. Маючи
таку змогу, я зі своїми друзями, які вивчаємо українську мову, стали
волонтерами, допомагаючи на різних фронтах. Одна волонтерська точка була на
залізничному вокзалі в Сучаві, і саме тут ми допомагали великому напливу людей,
яким треба було підказати, що і як робити, куди їхати, або ж допомагали речами
та їжею, що завозилися благодійниками. За період що я перекладав, я познайомився
з великою кількістю переселенців, більшість з яких збиралися їхати далі, в інші
країни, як Польша, Германія, Італія, т.і. Вони розповідали мені свою історію, а
я в свою чергу повчав і тішив їх своїм словом, яке звучало на їхній рідній
мові. Тому для них, це являлося надією, що все буде добре. Були періоди
великого напливу людей, де треба було лишитися навіть на ніч, щоб надати їм
допомогу. Та попри безсонні ночі, не відчувалася втома, тому що всі зі своїм
подяками та усмішками заряжали нас. Також треба згадати, що в семінарії зробили
спеціальну програму, де україномовні допомагали з перекладом та з сортуванням
одягу, їжі та продуктами першої необхідності, які завантажували на фурах після
чого все це відправляли в Україну для людей, які мали потребу в цьому. Не
дивлячись на все, що відбувається у світі, я всім серцем вірю, що буде мир на
цій землі, тому що відношення людей до таких подій показує, що людяність яка
проявляється в любові до ближнього, не зникла, і саме це тримає світ.»
З першим
днів приходу українських громадян до Сучавського повіту священники Радівецької
та Сучавської Архієпископії Румунської Православної Церкви, Греко-католицької церкви та представники інший релігійних культів, які розмовляють українською мовою, і не лише, надавали моральну підтримку та гуманітарну
допомогу біженцям на пункті пропуску Серет-Порубне. Отець Негостинської
православної парафії Сучавського повіту Данієль Петрашук також допомагав та далі допомагає
українських біженцям, в його домі перебувало чимало переселенців: «Ми їх приймали з гарячою
їжею, напоями, шукали безкоштовний транспорт, забезпечували їм переклад, житло у сім’ях наших парафіян. Також ми допомогали тим, які проходили транзитом наш
повіт та які бажали йти до інших країн Європи. Ми також збирали гуманітарну
допомогу для біженців, які залишились в Україні та інших людей, які її
потребували. У церкві ми разом молилися за мир в Україні. Відтоді наша допомога
українським переселенцям неперестає. Ми священники далі ходимо, по черзі, на
пункт пропуску, збираємо та відправляємо гуманітарну допомогу до України. Також
ми роздаємо допомогу біженцям, які знайшли притулок у селах нашого повіту.
Біженці дуже вдячні нам за підтримку. Нещодавно нас відвідали священники з Сторожинця та Каменки, які нам розповіли про ситуацію в
Україні. Ми їм передали зібрану гуманітарну допомогу, щоб вони перевезли її до
України та роздавали людям, які найбільше її потребують. Гуманітарну допомогу надіслали епархії Румунської Рравославної Церкви, а також знайомі з Італії. Цю допомогу з Італії збирає вчитель Петро Шойман зі своїми друзями у місцевості Балківці Сучавського
повіту, а звідти ми відправляємо її до України. Молимось, щоб в Україні настав
мир! Слава Україні!»
У
Негостині знайшла притулок також пані Ірина зі своїми діточками. Ось, що вона
сказала: «Ми
прибули до Румунії 10 березня. Нам допомогли спочатку моя подруга, з якою я
працювала в Україні. Вона зараз проживає в Румунії. Вони нас зустріли і ми
розмістилися в селі Негостина, з початку у їхніх друзів, а потім у них. З
початку було незвично через мову, яка дуже відрізняється, але дуже повезло,
тому що в цьому селі дуже багато розуміють українську мову, багато людей
допомогали нам відразу, і подруга і друзі. Ми спілкуємося з місцевими жителями
українською, тому що багато хто знає українську і це дуже добре. Важко сказати щось про майбутнє але ми сподіваємося,
що війна скоро закінчиться і ми
повернемось додому, в наш будинок.»
І
громада села Балківці активно мобілізувалась, щоб прийти на допомогу
українським переселенцям. Кожний старається і докладає всі зусилля, щоб стати
корисним українцям, які опинилися
у важкій ситуації, одні перекладають, інші забезпечують житло, інші збирають і доставляють гуманітарну
допомогу. Серед них активно працює вчитель Петро Шойман, який чимало ночей
перекладав на пункті пропуску Серет-Порубне, а потім допоміг у створенні центру
приймання біженців у школі Балківці та центру збирання допомоги у Будинку культури села: «Прийшли люди з Харкова, Маріуполя,
Чернівців, Києва, Борисполя, Полтави. Що ми могли зробити полюдське ми зробили. На третій тиждень від коли почала війна і
коли влада почала більше займатися з біженцями, за сприяння Михаєли Кондак, у
якій є приятелі в Італії, вони нам надіслали чотири вантажівки з гуманітарною
допомогою. І ми всі ці продукти, засоби гігієни, харчування для дітей та
одяг ми зберігали у Будинку культури і
потім з нашими водіями ми відправили до України, до Києва, Чернівців, до Ліцея
імені Ольги Кобилянської, Православної церкви, до Бояни. І далі щотижня по
три-чотири мікробуси ми відправляємо до України. Приходять знайомі та везуть ці
продукти там де потрібно. На даний момент у Балківцях проживають приблизно 30 біженців
і ми їм також допомагаємо. Даємо їм продукти та все що потрібно. У мене вдома живуть
тепер дідусь з внуком. З волонтерами та мером села Василем Шойманом та з
священником села ми продовжуємо працювати. Ми українці з Румунії бачимо,
що треба далі допомоги. Думаю, що асоціація нам далі допоможе. Слід уточнити, що Союзу
українців Румунії також багато допомагає біженцям, були відправлені чимало гуманітарних транспортів. Далі будемо робити те, що треба, Хай Бог помагає! Слава Україні!
Героям слава!»
