Етнографічний музей ім. Гашмана Пала у повіті Ковасна
Близько 40 років в селі село Чернат працює Етнографічний музей ім. Гашмана Пала, який є зовнішнім відділом Національного секейського музею з міста Сфинту Георге.
Христина Манта, 26.05.2024, 09:44
Біля східного підніжжя гір Бодок, в улоговині Тиргу Секуйєск, розташоване село Чернат. Воно знаходиться лише за 10 кілометрів від міста Тиргу Секуйєск, має історію, що сягає 5-6 століть. Тут на туристів чекають різні цікаві місця, які варто побачити, і багато цікавих речей, про які можна дізнатися. У районі Чернат є садиби, які переносять нас у давно минулі часи: садиба Дамокош Денеш, садиба Дамокош Чехія, Вовчий дім або садиба Бернальд. У Чернаті посеред садиби площею близько 2 гектарів розташований маєток Гюли Домокош. Садиба була побудована між 17 і 19 століттями.
Близько 40 років тут працює Етнографічний музей ім. Гашмана Пала, який є зовнішнім відділом Національного секлерського музею з міста Сфинту Георге. До 1970 року особняк Домокоша перебував у занедбаному стані. Місцева влада вирішила відреставрувати його і перетворити на музей. За допомогою вчителя Гашмана Пала та його дружини були зібрані перші колекції, і в 1973 році музей відкрив свої двері для широкої громадськості. З того часу його відвідали тисячі і десятки тисяч людей, які зійшлися на думці про те, що місцем, де історія, традиції, народне мистецтво, етнографія, традиційні ремесла відображені в дорогоцінних експонатах, місцем, де на площі понад два гектари виставлено п’ять виняткових колекцій, є музей Гашмана Пала.
Заклад налічує понад 8000 експонатів, а згідно з офіційним веб-сайтом Національного секлерського музею https://www.sznm. ro/, основними групами колекцій є колекція місцевої матеріальної та духовної історії, традиційних ремесел, колекція народних меблів та розписних секлерських меблів, колекція народної скульптури (балки та інші будівельні елементи, різьблені та з написами), колекція посуду (традиційного та іншого); колекція кераміки (звичайної, розкішної, порцелянової) та скляного посуду, колекція з історії культури, колекція тканин, вишивки та народного костюма, документальна колекція (документи, стародруки, некрологи, фотографії) та фонограми; нумізматична колекція, колекція геології та мінералогії, археологічна колекція, колекція образотворчого мистецтва, надмогильних пам’ятників (надгробки, хрести), звуковідтворювальних та передавальних приладів (телефони, радіоприймачі, патефони, магнітофони, телевізори та ін.), колекція ливарної промисловості та колекція сільськогосподарської техніки та обладнання.
У комплексі можна побачити відреставровані секлерські будинки та ворота. Тут також можна побачити водяні млини, поховальні стовпи, характерні для цього регіону, старі меблі, ковані предмети в стилі місцевості та унікальну колекцію чавунних печей. Але найбільш вражаючими колекціями в музеї Гашмана Пала, принаймні на мою думку, є колекції старих радіоприймачів. Тут ви можете побачити звукозаписуючі пристрої та програвачі 1920-х років, які використовуються донині. Наприклад, я не знаю, чи є ще десь у цій країні трактор 1920-х років в ідеальному робочому стані. Там також є вугільний трактор, молотарки, культиватори та всілякі інші технічні дива, яким щонайменше 100 років. Музей по-своєму унікальний. Не пропустіть його, якщо будете їхати цією дорогою, адже він знаходиться всього в декількох кілометрах від DN 11. По правді кажучи, з того моменту, як я переступила поріг, це місце запало мені в душу. Тут так тихо і спокійно. Особняк, розташований посеред двору, сповнений спогадів. Парк і сад дають відчуття дому, бабусиного подвір’я, де ми безперешкодно бігали в дитинстві. Що мене дійсно зачарувало, так це те, що на кожному кроці я відкривала для себе щось нове. Маленькі будиночки в глибині садиби використовувалися колись як житло для прислуги, сьогодні вони або є частиною музею, або в них живуть доглядачі музею. Будиночки такі гарні. Маленькі, скромні, затишні, прості. Приємно посидіти на лавочці і влитися в пейзаж.
Парові машини, трактори, молотарки, електроінструменти, ґрунтообробні машини та численні старовинні сільськогосподарські знаряддя готові розповісти свою історію. На табличках читаємо «свідоцтво про народження» кожного експоната. Поряд з численними одноциліндровими, вертикальними або горизонтальними стаціонарними двигунами, що працюють на дизельному паливі або бензині, або мобільними двигунами (тракторами), ми також знаходимо VIP-персон давно минулих часів, такі як американські трактори Fordson або International, або трактор HSCS (Hofherr-Schrantz-Clayton-Shuttleworth AG) угорського виробництва. На виставці представлений майже весь спектр знарядь праці, якими користувалися секлери протягом останнього століття: плуги (в тому числі модель, винайдена і виготовлена Анталом Вегом, які стали використовуватися за межами Карпатської дуги), борони, котки, сівалки, культиватори, картоплезбиральні комбайни.
Далі кроки ведуть нас через подвір’я музею, де ми знаходимо різні будинки. Як будинок 1690-х років з драницевим дахом з Виргішу, так і будинок з Белані, побудований Самуелем Орбаном у 1726 році, або будинок з н.п. Албіш – побудований між 1785 і 1790 роками, є справжніми скарбами. Будинки також є виставковими просторами, їхні інтер’єри оформлені в стилі, характерному для регіону та періоду. Складність і різноманітність представлених предметів достовірно відтворюють життя в селянській хаті минулих часів. Там є все: від каструль і сковорідок до чайних рушників, ікон, газет і повної комори. Все розставлено дуже природно – кожухи на вішалці, чоботи вивішені на дріт, щоб обсохнути від бруду, стіл накритий. Між будинками на подвір’ї музею ми бачимо найстаріший зразок секлерської брами, яка датується 1761 роком і належала родині Мішкольців з Пави.
Посеред садиби стара липа, здається, залишила тягар років на зеленій землі. Лише крихітний відблиск видає скарб, захований під її кроною. Як і 100 років тому, коли люди відпочивали в тіні старого горіха, я також мовчки прийняла запрошення трохи відпочити. Аромат липи настільки сильний, що час, здається, зупиняється. Іноді ми чуємо голоси інших відвідувачів, але вони швидко стихають. Залишається тільки запах липи і тиша. Яка прекрасна мить! Тепер можу продовжити візит і зайти до підвалу маєтку Дамокош, до експозиції «Музей печів». Тут, у 3 кімнатах, виставлені одні з найкрасивіших і найрізноманітніших печей. Виставка, присвячена чавунному мистецтву, демонструє старовинні предмети, що датуються 17-18 століттями. Деталі та робота майстрів з чавуну вражають. Круглі чи квадратні зроблені з чавуну печі 17-го чи 19-го століття мають особливий шарм. Теж тут представлені інші виготовлені з чавуну предмети, які використовувалися у повсякденному житті: предмети, пов’язані з духовним життям (хрести, розп’яття), предмети побуту (горщики, фрезерувальні інструменти, праски) та прикраси (статуетки, орнаменти, декоративні таці, свічки, лампадки).
І остання зупинка в музеї «Гашман Пал» – в головній експозиції, тобто в особняку Дамокоша. Експонати представляють духовну і культурну історію місцевості та прилеглих регіонів, з акцентом на матеріалах, пов’язаних з життям і діяльністю найважливіших синів цього місця. Виставка також представляє основні історичні події. Серед експонатів – багато розписаних секлерівських скриньок 17-19 ст. та предметів секлерівських меблів, різьблених прикрас, традиційного одягу, тканин та вишивки з Чернату та улоговини Тиргу Секуйєск. Установа, яка з 1999 року носить ім’я Пала Гашмана, відсвяткувала своє 50-річчя у 2023 році і досі перебуває під опікою трьох синів засновника та їхніх родин.
