Румунія і Варшавський договір

Кінець Другої світової війни розділив Європу на дві половини: Центрально-східну Європу, окуповану Радянським Союзом і перетворену на регіон комуністичної тиранії, та Західну, демократичну Європу.

Steliu Lambru, 12.02.2024, 06:43

Кінець Другої світової війни розділив
Європу на дві половини: Центрально-східну Європу, окуповану Радянським Союзом і
перетворену на регіон комуністичної тиранії, та Західну, демократичну Європу.
Символічно, що саме поділ Німеччини Берлінським муром різко створив два
абсолютно протилежні світи. Ці два світи дивилися один на одного з ворожнечею,
яка призвела до утворення двох антагоністичних військових блоків – Варшавського
договору і НАТО.

Окупована Радянським Союзом Румунія,
перетворена на комуністичну країну, також була частиною договору, підписаного в
польській столиці в 1955 році разом з сімома іншими країнами соціалістичного
табору: Албанією, Болгарією, Чехословаччиною, НДР, Польщею, Угорщиною та СРСР.
Румунія, як і інші соціалістичні країни, підписала Варшавський договір під
тиском Москви. Приклад вторгнення в Угорщину в 1956 році, яка хотіла вийти з
союзу, підписаного лише роком раніше, чітко показав, до чого призводить
небажання бути членом Варшавського договору. У 1968 році Албанія вийшла з
альянсу, коли після конфлікту між СРСР і Китаєм режим у Тирані зайняв жорстку
позицію Пекіна.

У 1968 році Варшавський договір вписав
ганебну сторінку в свою історію. Тоді СРСР, Болгарія, НДР, Польща та Угорщина
вторглися до Чехословаччини, щоб зупинити програму реформ президента Александра
Дубчека, яку в СРСР вважали занадто ліберальною. Румунія відмовилася брати
участь у вторгненні, і це рішення принесло Ніколаю Чаушеску величезний престиж.
Саме доктрина Брежнєва керувала діями Варшавського договору, а в дійсності це
була доктрина, яка захищала радянські інтереси. Вторгнення в Чехословаччину у серпні
1968 року викликало велике побоювання того, що аналогічна доля чекає й на
Румунію та Югославію.

У 2002 році журналісти Центру усної історії
Румунського радіо записали інтерв’ю з генералом розвідки Нягу Космою. Він
зізнався, що Румунія була готова до вторгнення, оскільки мала агента під
прикриттям у командуванні військ Варшавського договору, польського полковника,
який передавав інформацію Бухаресту. «Поляк переїхав до Румунії в 1939 році з
родиною, будучи ще дитиною. Він закінчив тут початкову школу, добре вивчив
румунську мову, вважав себе румуном. Він відчував, що Румунія була і
залишається його другою батьківщиною. Приблизно 20 липня 1968 року він
запросив термінової зустрічі з
румунським полковником Бікелєм, з яким підтримував зв’язок. Що він сказав Бікелю?
Що Брежнєв особисто, разом з головою КДБ Андроповим та радянським військовим
керівництвом готували вторгнення в Чехословаччину, Румунію і Югославію,
незадоволені політикою Дубчека, Чаушеску і Тіто. Над детальним планом працював
невеликий штаб командування Варшавського договору. Бікель, як то кажуть, онімів.
Цей поляк також розповів, що вторгнення мало б відбутися в три етапи. Спочатку
в Чехословаччину, потім через 2-3 тижні в Румунію і ще через 2-3 тижні в
Югославію. Поляк також сказав, що радянські війська і сили вже були в дорозі до
Чехословаччини.»

Будь-яка армія чи військовий союз мають
певний рівень матеріального і духовного розвитку відповідних країн. І Варшавський
договір був виразником соціалістичних режимів. Для порівняння, два військові
блоки – Північноатлантичний та Варшавський, мали майже однакову кількість
солдатів і техніки, але якісна перевага оснащення армій НАТО була очевидною. Урешті
решт Варшавський договір зазнав краху, услід за комуністичними режимами, а
події 1991 року були логічним наслідком політичних перетворень 1989 року.
Дипломат Васіле Шандру в 1994 році згадав про атмосферу останніх зустрічей
політичних лідерів країн Варшавського договору. «Перша зустріч пройшла під
головуванням Йожефа Анталла, прем’єр-міністра Угорщини. Перший пункт стосувався
майбутнього загальноєвропейського процесу, європейської безпеки, формування
структур європейської безпеки та співпраці, тому це був загальний підхід. Пункт
2-й включав обмін думками щодо перегляду характеру Варшавського договору, його
функцій, його діяльності та можливостей перебудови. Горбачов зробив дуже широку
доповідь, він зосередився на 3-4 питаннях. Він озвучив низку міркувань, спершу
щодо оцінки тогочасної ситуації в Європі, перспективи Варшавського договору в
контексті тодішньої ситуації, зупинився, зокрема, на німецькому питанні. Тоді
була створена тимчасова міжурядова комісія, яка мала завдання здійснити аналіз
функції та діяльності Варшавського договору. Було запропоновано провести
засідання цієї комісії у Празі. Пізніше, як відомо, врешті-решт було домовлено
не проводити чергове засідання Політичного консультативного комітету. Міністри
закордонних справ зустрілися і підписали свідоцтво про смерть Варшавського договору».

25 лютого 1991 року на зустрічі міністрів
оборони та закордонних справ країн Варшавського договору було оголошено про
його розпуск. 1 липня того ж року стало останнім днем Організації Варшавського
договору, яка проіснувала 36 років. Це був, образно кажучи, день смерті
організації, яку ніхто не оплакував.