Становище робітників у міжвоєнній Румунії

В архіві Центру усної історії Румунського радіомовлення зберігаються інтерв'ю зі свідками міжвоєнного періоду, найкращого періоду економічного розвитку в історії Румунії, про умови праці робітників...

Steliu Lambru, 29.01.2024, 04:55

Кожен,
хто читає сторінки історії румунських
робітників, загалом дізнається, що цей
соціальний клас завжди зазнавав утисків
і що йому було важко. Тогочасна преса,
політики, письмові документи, фото- та
відеоматеріали описують важкі умови
життя, з крайніми проявами бідності.
Часто спостерігач схильний узагальнювати
конкретний випадок і нехтувати деталями.
Але усна історія реконструює деталі і
суперечить часто грубим узагальненням,
особливо пропаганді, яку комуністичний
режим робив між 1945 і 1989 роками.

В
архіві Центру
усної історії Румунського радіомовлення
зберігаються
інтерв’ю
зі свідками міжвоєнного періоду,
найкращого періоду економічного розвитку
в історії Румунії, про умови праці
робітників. До 1945 року, року встановлення
комуністичного режиму, Маноле Філітті
був директором маслозаводу Фенікс.
У 1996 році він розповів
про умови, в яких працювали робітники
на підприємстві, яким він керував. Окрім
права на заробітну плату, роботодавці
пропонували такі зручності, як роздягальні,
душові, засоби захисту, їдальні: Щонеділі
вранці я жертвував дві-три години і їхав
додому до трьох-чотирьох працівників.
Я дізнавався у співробітників імена
працівників, які мали труднощі, наприклад,
у
яких було більше
дітей і тому подібне, і наповнював машину
різними продуктами харчування, милом,
пральним порошком і так далі, і їхав до
цих людей додому. Стукали
у двері, заходив
і залишав
їм ці подарунки. Яперекидався
з ними кількома словами, вони розповідали
про свої потреби, про одяг, взуття для
дітей тощо, а ми, фабрика, покривали їхні
витрати і допомагали цим людям.

Адвокат
Іонел Мочорніце
був сином промисловця Думітру Мочорніце,
одного із
засновників
румунської шкіряно-взуттєвої промисловості.
У 1997 році він розповів про увагу, яку
його батько приділяв рівню життя своїх
робітників:
Існування профспілок було дещо більш
формальним, ніж ефективним, але це не
заважало начальству, і
я
тут
маю на увазі себе,
не знаю, як це було в інших місцях,
забепечити
дуже
хорошу соціальну та медичну допомогу
на
заводі.
Вони
користувалися соціальнимстрахуванням,
до речі, мій батько побудував Будинок
соціального страхування на власні кошти
на площі Асан, як побудував ліцей
Королева
Марія, частину ліцею
Георге Шинкай,
лікарню Букур, а також приморські
табори багатьох ліцеїв.
Колективного трудового договору не
існувало, трудовий договір був
індивідуальним, і робітник звільнявся,
коли хотів, або коли його викривали в
провині. На вулиці Каломфіреску було
дві судові палати, і я можу сказати, що
дуже мало роботодавців могли виграти
судовий позов проти робітників.

Увага
до умов праці робітників була зумовлена
законодавством, але також і гуманітарними
причинами, які виходили за рамки правових
зобов’язань. Мочорніцерозповів
про
спосіб життя свого батька:
Його концепція була така: все зайве
треба вкладати в розвиток промисловості,
її вдосконалення і благодійність. Він
вів дуже тверезе життя, не курив, не пив,
не грав
в
карти, не танцював, я
також вів подібне життя,
тобто ми жили життям справжніх серйозних
і творчих людей, якби не настали
невідповідні часи, я переконаний, що
через три-чотири покоління ми мали б у
Румунії фабрики та промислові підприємства,
такі ж великі, як ті, що були за кордоном
багато століть тому, і які становлять
силу та основу передових країн.

Теофіл
Тотезан був шевцем і в 2000 році розповів,
як він навчився ремеслу. Він навчався
у професійній школі, а в 1929 році влаштувався
на роботу на фабрику Дермата в
Клужі, але практичні навички здобував
у ремісника вдома:
Ти був у хазяйському домі свого
майстра,
годував свиней, ходив по бур’яни. Майстер,
у якого я вчився, був дуже красивим
хлопцем, він вивчив ремесло і одружився
з дочкою багатого шевця. У нього було
три дочки, і кожній дочці дав
по хаті. Так от, мій майстер отримав
будинок від свого тестя.Він
був дуже доброю людиною. Казав
мені:
Ти можеш лаятися на мене зараз, а не
тоді, коли виростеш!. А я мовився:
Боже, позбудься мене
його!.
Але сьогодні я думаю про нього за те, що
він зробив мене чоловіком. Він сказав,
що якщо зловить мене за курінням, то
вставитьмені
цигарку в горло!. І всі ми, учні,
боялися його. Томуя
ніколи в житті не курив. На фабриці були
чудові умови праці. Такий
робітник, як я, у місті тоді заробляв
600 лей на тиждень. Коли ти приходив на
фабрику, то одразу ж отримував 600 леїв,
тож це була твоя перша зарплата, коли
ти приходив на фабрику. Я заробляв 1500
на тиждень, а мій друг-вчитель – 1800.

Робітники
міжвоєнної Румунії користувалися
умовами праці суспільства, що розвивалося.
Це було суспільство, яке мало багато
чого покращити, але реальні суспільства,
а не утопічні, завжди мають що покращувати.