Інваліди, сироти та вдови війни у Великій Румунії

З Першої світової війни Румунія вийшла переможцем, подвоївши свою територію та населення. Але ця перемога дістаплася дорогою ціною як під час війни, так і після неї...

Steliu Lambru, 14.08.2023, 06:09

З
Першої світової війни Румунія вийшла
переможцем, подвоївши свою територію
та населення. Але ця
перемога дісталася
дорогою ціною як під час війни, так і
після неї. Однією з найскладніших
постконфліктних реалій були інваліди,
сироти та вдови війни. Вони сформували
популяцію під назвою IСВР
(інваліди, сироти, вдови Румунії),
яка, за оцінками, становила приблизно
12% від загальної кількості населення
Великої Румунії. Для них державні
інституції працювали над репаративним
законодавством і, навіть якщо були
дисфункції, новій Румунії вдалося
компенсувати цим людям, наскільки це
було можливо, непоправні втрати.

Марія
Букур є професором Університету Індіани,
Блумінгтон у США, де вона викладає
історію та гендерні дослідження. Писала
вона
про історію євгеніки, про
пам’ять
і війну, гендерні
питання,
модернізацію та громадянство. Вона
сказала, що населення IСВР
сформувало
нові погляди та змінило концепцію
громадянства у Великій Румунії: «Румунська
держава була радикально перетворена
рішеннями, прийнятими щодо поводження
з ветеранами, вдовами та сиротами, як
на макрорівні, за допомогою нових
інституцій або інституцій з новими
повноваженнями, так і на місцевому рівні
через появу нових повноважень і політики.
Але також через права на громадянство,
які значна частина населення Румунії
отримала після 1919 року. Ці сили, діючи
разом, генерували
новий суспільний дискурс про громадянство,
нові очікування від румунських громадян
і нові обов’язки, які б
взяла
на себе держава. Успіхи та поразки
політик
породили
нову динаміку в політичному та громадянському просторі».

На
жаль, точна популяція IСВР
невідома
навіть сьогодні. Марія Букур дала цьому
пояснення: «Оскільки країна майже
подвоїлася в результаті війни, ветерани
територій, які Румунія завоювала після
мирних договорів, стали ветеранами
румунської держави. Їх кількість не
була повністю розподілена
на категорії до
сьогодні, оскільки статистика держав,
які існували на цих територіях, не
обов’язково враховувала
ветеранів, так
як
цього
робила
румунська держава, а також не склали
статистики про
інвалідів, вдів і сиріт. Числа, які ми
маємо сьогодні, є оцінками з початку
1920-х років. У середині 1930-х років, коли
нарешті була створена центральна
перевірочна комісія, її висновок був,
що ця статистика неповна. За моїми
оцінками, у Румунії було близько 1,5
мільйона ветеранів, з яких понад 200.000
були інвалідами згідно з визначенням
інвалідності на той час, і понад 700.000
вдів
і сиріт».

Як
Велика Румунія ставилася до свого
населення IСВР?
Марія Букур вважає, що можна дати загальну
позитивну оцінку репаративній політиці:
«Треба підкреслити, що Румунія перевершила
щедрістю всі держави-учасники Першої
світової війни. Окрім пенсій, законодавство
встановило право на безкоштовну освіту
в державних установах, право на безкоштовну
медичну допомогу, право на безкоштовний
проїзд потягом, право на безкоштовні
дрова для
опалення
та першочергове право на землю після
аграрної реформи. Крім того, ветерани
отримали пріоритетний доступ до деяких
державних монополій, таких як кіоски
на вокзалах, наприклад, а також пріоритетний
доступ до деяких державних посад.
Наприклад, персонал офісів IСВР
складався переважно з ветеранів і сиріт.
Усі ці пільги разом узяті були набагато
щедрішими, ніж ті, які пропонувала,
наприклад, французька держава, яка була
важливою моделлю для Румунії».

«Закон
про
подяку»
– так називався закон, що стосувався
населення ІСВР. І румунська держава не робила різниці
між своїми громадянами, старими і новими.
Марія Букур: «Перш за все, з самого
початку вдячність нації була спрямована
не лише до солдатів, які воювали на боці
Румунії на фронтах країни. Ті, хто воював
проти Румунії, мали доступ до таких же
прав, за умови, щоб
вони явно прийняли румунське громадянство,
тобто лояльність до румунської держави.
Я хочу підкреслити, що ми не знаходимо
такої політики в Югославії, наприклад,
де хорвати не отримують тих самих прав,
що й серби».

Марія
Букур вважає, що є й інші пояснення
доброзичливості румунської держави до
колишніх ворогів: «Цю великодушність
румунської держави можна розуміти як
прагматично, так і з точки зору прагнень.
З одного боку, багато етнічних румунів
воювали в австро-угорській армії через
необхідність. Неінтеграція цієї групи
ветеранів у політику IСВР
призвела б до радикального
поділу
між новими територіями та Старим
Королівством, проблема, яку всі політики
розуміли і не хотіли з нею стикатися.
Іншим прагматичним аспектом був договір
про меншини, якого
Румунія знала,
що повинна поважати. Особисто
я вважаю
закон
IСВР як
рамки,
за допомогою яких Парламент
Румунії намагався окреслити тип
заангажованого громадянства, набагато
тісніше пов’язаного з державними
установами через численні переваги, до
яких населення IСВР мало доступ».

Румунська
модель репарацій ветеранам Першої
світової війни мала на меті компенсувати
збитки та заспокоїти. Можна сказати, що
це була амбітна успішна спроба, не
забуваючи про певні невдачі.