Мистецтво в Румунії 1940-1950 рр

В умовах сильного репресивного режиму, такого як тоталітаризм, тобто фашизму і комунізму, мистецтво та митці також поводяться так, як того вимагає ідеологія. У такому режимі творча незалежність майже знищена, а мистецтво та митці стають ...

Steliu Lambru, 30.05.2022, 00:24

В умовах сильного
репресивного режиму, такого як
тоталітаризм, тобто фашизму
і комунізму, мистецтво
та митці також поводяться так, як того
вимагають ідеологія та форми соціального
визнання. У такому режимі творча
незалежність майже знищена, а мистецтво
та митці стають частиною пропаганди.
Тому інформація про тип
політичного режиму, за якого створювався
певний твір мистецтва,
допомагає глядачеві краще зрозуміти
його. Незалежно від того,
чи це картина, скульптура, театральна
вистава, фільм, пам’ятник, архітектурний
об’єкт, політико-соціальні обставини
тоталітаризму залишають свій відбиток
на свідомості автора.

З 1938 р. Румунія
почала сповзати в обійми
тоталітаризму. Того року був встановлений
режим особистої влади короля Кароля
II, попередника фашизму.
Були ліквідовані політичні
партії та партійна преса, на їх місці
з’явилася лише одна партія та поневолена
преса. Подібним чином ситуація
продовжувалася з 1940 до 1944 року, коли
маршал Антонеску керував
Румунією. А після 1944-1945 років, наприкінці
Другої світової війни, комуністичний
режим доніс попередню злочинну практику
та порушення прав людини на найвищий
рівень.

Як і очікувалося,
митці піддали свої твори
практикам часу. У роки
фашистського режиму культ нації був
ідеологією, яка домінувала в художній
творчості. Після 1945 року, в роки
комуністичного режиму, ідеологією, яка
окреслила художні напрями,
був пролетаризм. Мистецтвознавець та
історик Раду Богдан народився в 1920 році
і помер у 2011 році. Він
пережив тоталітарний період в історії
Румунії. З юності мав комуністичні
симпатії, працював у прокомуністичній
пресі. Але Богдан був не просто політруком,
він був фахівцем
і мав репутацію хорошого
професіонала. У 1995 році він дав
інтерв’ю Центру усної
історії румунського радіомовлення,
коли розповів про умови праці
митця в комуністичний період. Богдан
навів власний приклад і приклад його
колег з Інституту мистецтвознавства:
«Якщо ми скажемо, що комуністичний
період був періодом хворого режиму, то
ми говоримо правду? Траплялися всякі
хворобливі речі. Хоча не можна сказати,
що інститут складається з некомпетентних
людей, значною мірою він складався із
ситуацій. Кожен з нас був ситуацією.
Ніхто з нас, навіть я, не міг назвати
себе врівноваженим персонажем».

Разом
з професором історії мистецтв Георгієм
Опреску, Богдан призначив
членів комісії з інвентаризації
королівських активів після того, як
король Міхай I був змушений комуністами
зректися престолу 30 грудня 1947 року і
покинути Румунію: «Я
порекомендував Едгара
Папу. Він був асистентом на кафедрі
Тудора
Віану, коли я був студентом і знав його
з факультету, і я запросив його стати
частиною цього комітету. Я відповідав
перед партією за цю комісію. До складу
комітету входили Замбакчан,
який був членом партії. Іншим
членом був арт-дилер
Леві, який не був членом партії і мав
турецький паспорт, це був
знайомий Опреску.
Членом
комітету був також Нестор,
який був легіонером, але був дуже видатним
археологом і вченим. Іон Жаля
також спорадично займався питаннями
скульптури. У допоміжному штаті була
дружина Мака
Константінеску, в секретаріаті комісії.
Був також історик Еміль Кондуракі. Я
займався
бібліофільною частиною, книгами та
документами».

Влада
застосувала тези марксистсько-ленінської
ідеології для перетворення
як художнього
смаку, так і публічного мистецтва за
радянським зразком. У цьому сенсі
Румунський
Атенеум був змінений:
«У якийсь момент від
вищих ешелонів
партії надійшло
наказ, щоб
фреска Атенеуму, намальована
Костіном Петреску, була покрита картинами
героїв революціонерів
або позитивних князів,
таких як Александру Йоан Куза. Були
зроблені
деякі замовлення тим,
хто вважався нашими найкращими
художниками: Йосипу
Ісеру,
Камілю
Рессу та Штефану
Константінеску.
Від цього проєкту
швидко відмовилися. Це були полотна
розміром
3 на 1,5 метра. Оригінальна
фреска була
3 метри
заввишки, але
була
унітарною.
Вона не мала особливої художньої
цінності,
але була унітарною.
Те, що вони робили, не мало єдності. Один
портрет був
намальований в
одному стилі, інші в іншому. Інші були
суто декоративними, не мали образотворчого
значення, це був безлад. Згодом акція
припинилася».

Кажуть, що
митець спілкується зі своїм
твором мистецтва та
глядачем. На жаль, ці стосунки були
побудовані на стражданні викликаному
відсутністю свободи.
Мистецтво в тоталітарній Румунії
постраждало відповідно до страждань
народу.