80 років з дня відання Південної Добруджі
Південна Добруджа або Чотирикутник увійшла до складу Румунії в 1913 році після Бухарестського миру.
Steliu Lambru, 12.10.2020, 06:04
Південна Добруджа або Чотирикутник увійшла до
складу Румунії в 1913 році після Бухарестського миру. У 1912 році Балканська ліга, утворена з Болгарії, Греції, Сербії та Чорногорії розпочали військовий наступ проти Османську імперію, від якої після двомісячних боїв відвоювала Албанію,
Македонію та Фракію. Але непорозуміння між союзниками з приводу поділу
завоювань призвели до початку Другої Балканської війни між Болгарією та
Сербією, Грецією та Чорногорією. Румунія втрутилася у суперечку проти Болгарії
і завдяки миру, укладеному в Бухаресті 10 серпня 1913 р., кордони між балканськими державами були перекроєні.
Боротьба балканських держав
за окремі частини території Османської імперії датується початком ХІХ-го століття, вона була дуже жорстокою та переходила в площину
громадянського та військового насильства. Це був період радикального націоналізму, коли територіальні претензії
домінували на політичному порядку денному. Територіальні претензії з усіх боків
базувалися на історичному праві та на етнічній структурі регіону. Таким чином, кожна балканська країна вважала, що має право
займати якомога більше території на шкоду своїм сусідам. На Балканах, де всі
нації ненавиділи одне одного, а кожен, у свою чергу, ненавидів турків, західні держави
також підтримували ту чи іншу країну, намагаючись скласти нову карту відповідно до своїх власних інтересів та
ситуації на місцях. Франція та Великобританія підтримали Грецію та Сербію,
Німеччина – Румунію та Болгарію, Австро-Угорщина та Італія – Албанію.
У цьому складному контексті, відповідно до положень Бухарестського мирного договору Румунії дісталася
Південна Добруджа, де 47% населення складали болгари, 37% – турки, 4% – роми, 4% – татари і 2% – румуни. Питання Південної Добруджі залишилося невирішеним з часів Сан-Стефанського
та Берлінського мирних договорів після російсько-румунсько-турецької війни 1877-1878 років. На той час
Росія обіцяла Румунії Добруджу в обмін на південну Бессарабію, але російські
обіцянки зводилися лише до Північної Добруджі. Румунія почувала себе ображеною і завжди порушувала проблему
Південної Добруджі. «Чотирикутник» увійшов
до складу Румунської держави на 3 роки. У 1916 р., коли вступила у війну
на боці
Франції,
Великобританії та Росії, та її окупації Німеччиною, Румунія втратила всю Добруджу, яка була окупована Центральними
державами. Наприкінці війни відповідно
до Нейїського мирного договору кордон
між Румунією та Болгарією знову був встановлений по лінії 1913 року.
У
1918-1940 рр. Румунія вела франкофільську та англофільську зовнішню політику, що призвело до зміни її кордонів у
1940 році, у відповідності до
нового європейського порядку нацистської Німеччини. У
червні 1940 року Радянський Союз за домовленістю
з Німеччиною висунув
Бухаресту ультиматум та окупував Бессарабію і Північну Буковину.
В кінці серпня 1940 року
відповідно до Віденського договору Угорщина окупувала Північну Трансільванію, а 7
вересня 1940 року в Крайові був підписаний договір, яким Румунія віддала Південну Добруджу Болгарії. Підписати обидві договори Румунію
зобов’язали Німеччина та Італія. З
огляду на це ми запитали історика Йоана Скурту, чи міг новий фашистський
режим, який прийшов до влади в Бухаресті 6 вересня 1940 р., зробити що-небудь, щоб не втратити «Чотирикутник». «Питання про «Чотирикутник» було вирішено
Гітлером у листі до Кароля II від 15 липня 1940 р., в якому фюрер вимагав передати частину Трансільванії
Угорщині,
а Болгарії- Південну Добруджу. Тож рішення було прийнято вже за
часів Кароля II. Протягом серпня в Турну-Северині відбулися переговори, за підсумками яких, відповідно до рішення Коронної ради на чолі з Каролєм II, Румунія погодилась передати «Чотирикутник» Болгарії. Тож за
часів Антонеску були підписані лише документи про передачу, оскільки рішення вже було прийняте.»
З 1918 по 1940 роки Румунія доклала особливих зусиль для розвитку Південної Добруджі. Відповідно до зобов’язань, взятих на себе в мирних договорах після Першої світової війни, Румунія поважала права болгарських та турецьких національних меншин на власність, освіту та
пресу рідною мовою, право
голосу, правову допомогу та всі інші права, якими користується кожен
громадянин. У 20-ихминулого сторіччя румунська
військова влада була змушена консолідувати південний кордон через вторгнення
болгарських воєнізованих частин
на територію «Чотирикутника», які вчиняли грабежі і
злочини. Небезпеку, яку
представляли собою рейди болгарських
загонів через кордон Румунія спробувала
усунути за допомогою
демографічної політики.
Колонізація Південної Добруджі румунами з інших регіонів країни та арумунами з колишньої Османської Македонії, які були готові емігрувати, дали бажаних результатів. Таким чином, відсоток румуномовного населення в Південні Добруджі постійно зростав у результаті еміграції частини болгарського населення до Болгарії. За переписом 1930 року болгари
становили 37%, турки 34%, румуни 20%, роми 2% і татари 1%.
На додаток до
демографічної політики, Румунія розвинула дорожню мережу в Південні Добруджі шляхом модернізації існуючих доріг та будівництва
нових. За часів румунської адміністрації в стрімко розвинулись міста Сілістра, Базаргіч та Балчик, останнє ставши резиденцією королеви Марії, однієї з ключових осіб, які сприяли народженню Великої Румунії. Палац королеви Марії у Балчіку досі є головною визначною пам’яткою міста, а Балчицький
ботанічний сад – однією з найпопулярніших туристичних принад.