Соціал-демократія в міжвоєнній Румунії

У Румунії у міжвоєнний період, як до речі по всій Європі, коли були не менші пристрасті ніж сьогодні, люди мали дружні відносини, незважаючи на політичні та класові відмінності, а також на етнічні суперечки.

Steliu Lambru, 21.10.2019, 11:13

У Румунії у міжвоєнний період, як до речі по всій Європі, коли пристрасті були не меншими ніж сьогодні, люди мали дружні відносини, незважаючи на політично-класові розбіжності, а
також на етнічні суперечки. Історія
соціал-демократії в Румунії починається з кінця 19 століття, коли у 1893 році з’явилася
Соціал-демократична партія робітників Румунії. Але соціалістичні
ідеї проникали в Румунію ще в 1870-і рр. У 1910 році була заснована Румунська соціал-демократична
партія на руїнах колишньої Соціал-демократичної партії робітників. У
1918 році, Румунська соціал-демократична партія змінила свою назву на Соціалістичну партію,
внаслідок чого появилися окремі незадоволення. У 1927 році, багато
соціалістичних груп заснували
Соціал-демократичну партію, яка діяла до 1945-1948
років, коли її поглинули комуністи.

Прихильниками соціал-демократичного руху в міжвоєнній
Румунії були особи різних соціальних верств. Міра Московічі, одна з дочок лідера соціал-демократів Іліє Московічі, розповіла у 1994 році для Центру усної історії Румунського товариства радіомовлення про тих, хто обирав соціал-демократію: Прихильниками давнього соціал-демократичного руху ставали люди завдяки своєму ідеалізму.
Партія не могла давати їм жодної нагороди, кар’єри не можна було будувати. Говорили, що
соціал-демократія це хвороба молодого
студента. Багато великих інтелектуалів в своїй молодості були в конфлікті зі своїми батьками, навіть із суспільством. Перед тим, як будували власну кар’єру, вони були ідеалістами, романтиками, соціалістами. З плином часу, вони були менш наполегливими, записувалися
до інших партій, або ставали професіоналами з винятковими результатами. Багато з письменників, художників, культурних діячів були членами соціалістичного руху за часів
студентства. Між людьми, які прилучалися до цього руху виникали дружні відносини. Небезпечно було бути членом цього руху, тому
виникала певна солідарність, я б сказала теплі людські відносини.

Відомими іменами румунської соціал-демократії міжвоєнного періоду були: Іон Флуераш, Йосіф Джуманка,
Константін Тітел Петреску, Іліє Московічі, Шербан Войня, інтелектуали та громадські активісти, які пропагували соціальні цінності та
втілювали їх у життя. Міра Московічі нагадала про дружбу своїх батьків з соціал-демократом, депутатом Румунського Парламенту Іоном Флуерашом: Флуераш
був одним із лідерів профспілкового та соціал-демократичного руху
Трансільванії. Він був депутатом і хотів переїхати жити зі сім’єю до
Бухареста. У нього була
дочка приблизно того самого віку зі моєю сестрою. Подумав він перенести свою дочку до школи до Бухареста, потім мав й він зі сім’єю переселитися. Але вони
зуміли переселитися лише через рік з чимось, й тому дочка Флуераша
жила у нас, це було нормально. Мати помістила
диван у дитячій кімнаті й жила вона у нас без жодної
різниці. Коли нарешті сім’я Флуераша переселилася,
жили вони на вулиці Брутус, неподалік будівлі партії, біля мосту Ізвор. Ми також переїхали жити біля Ізвор, ми були
майже сусідами і весь час були разом. Потім ми переїхали жити у
квартал Ватра Луміноасе, де також були сусідами. За часів Антонеску, нам, євреям, перервали телефонний зв’язок, але ми
користувалися телефоном сім’ї Флуераш. Коли нас незаконно евакуювали з хати, ми залишили на певний час наші багажі та меблі в сім’ї Флуераш. Відносини були дуже теплими і добрими.

Відносини між людьми будувалися природним
шляхом, незважаючи
на розбіжності або на ситуацію, в якій опинилися люди в певний момент. Міра Московічі нагадала про статус свого батька, який не заважав йому дружити з тими, якими теоретично мали бути його опонентами: Я хочу ще раз розповісти про відносини між людьми. У 1920 році, коли мого батька заарештували після загального страйку,
військовим прокурором був капітан Васіле Кіру, з яким мій батько дружив. Коли батька викликали до слідчого, Кіру
повідомляв маму, яка приїжджала з моєю сестрою,
щоб бачити тата і поговорити з ним. Кіру, який між часом, став полковником, у свою чергу, постраждав, через слідство про загальний страйк та був
заарештований під час комуністів. Після розслідування мого батька, він залишився у дружніх відносинах з нами та співпрацював з моїм батьком для відновлення
економічного життя в Румунії. Крім того, за часів Антонеску він був свідкою у справі, в якій була вияснена участь мого батька на фронті та його
військова ситуація.

Переслідування, які зазнали євреї, соціал-демократи, за
часів фашистського режиму, були жорсткими. Але навіть у цих умовах відносини між людьми виходили за межі суворості режиму, стверджує Міра Московічі:
Ці відносини були
майже тими самими, як під час диктатури Антонеску, так за часів легіонерського
заколоту. Ми мали
неприємності зі сусідами, які намагалися взяти нашу хату. Тоді, допоміг нам священник Бедряге, настоятель
церкви Янку
Ноу Беленяну, розміщеної у кварталі Ватра Луміноасе, який запропонував
нам жити у нього, щоб не мати неприємностей внаслідок легіонерського заколоту. Але ми не покинули нашу хату, оскільки завжди були
друзі з нами, були кілька
друзів старого руху. Я познайомилась з людьми, які були членами керівництва легіонерського руху, як наприклад Раду Міроновічі, який незважаючи на всю його діяльність у рамках легіонерського руху, був коректним та допоміг нам.

Румунська соціал-демократія була частиною реальної складної
Румунії, яку всі соціальні та політичні програми хотіли моделювати, а це призвело до складної
пам’яті, а повчанням є
те, що людина має певні ліміти.