Домашня сторінка » Панорамний огляд Румунії » Сторінки історії » Румунська авіаційна промисловість

Румунська авіаційна промисловість

Steliu Lambru, 22.04.2019, 07:47

Однією з технічних галузей в Румунії з прискореним
розвитком після Першої світової війни була авіація. З невеликою, але
консолідованою традицією, сформованою до 1914 року, румунська авіація отримала підтримку від держави для розширення. Після успішних експериментів таких льотчиків, як Траян Вуйя, Аурел Влайку та Анрі
Коанде, і після винаходів
Анрі Коанда та Гогу Константінеску, румунська держава помітила потенціал авіації та вклала
гроші в будівництво літаків як для цивільних, так і військових цілей. Найбільш важливим підрозділом з виробництва літаків була Румунська авіаційна промисловість
в місті Брашов, яка
з’явилася в 1925 році і стала власністю румунської держави в 1938 році. Упродовж своєї близько 20 річної історії, до 1944 року, на заводах IAR у Брашові вироблялося 19 типів літаків і 9 типів за французькою, німецькою та італійською ліцензіями двигунів. Найкращими були літаки IAR-80 та IAR-81.

Інженер Єуджен Манолеску працював на
заводах IAR у
Брашові з 1938 року. У момент його прийняття на
роботу румунська
авіаційна промисловість складалася з двигунової та ангарної фабрик, він працював на заводі-двигунів як інженер-стажист. Процес виробництва
включав окреме виробництво запчастин для літаків і двигунів, за якими слідував монтаж двигунів. В інтерв’ю,в 1995 році, Центру усної історії Румунського товариства
радіомовлення, Манолеску
розповів, як
відбувся відбір персоналу: У той час на
заводі IAR працювало 70 інженерів. Кожен новий
співробітник проходив тест, і я проходив тримісячне тестування. Були проаналізовані результати цих тестів, і наприкінці була встановлена
зарплата, яка в 1939
році для початківця інженера становила близько 10500 лей на місяць. Ми були дуже добре
оплачені. У той час асистент Політехнічного факультету мав близько 4500 леїв на місяць.
Кожен повинен був скласти тест. Найбільш важкими були, на мою думку, тести для робітників. Чоловік повинен був бути майже
художником. Залежно від результату тесту була зафіксована заробітна плата.»

Завод IAR був дуже добре організованим
виробничим підрозділом, свого роду невеликим технологічним всесвітом, як
описав його Єуджен Манолеску:
Фабрика двигунів складалася з цеху з виробництва запчастин де
працювало близько 600
співробітників,
цеху з монтажу двигунів, майстерні з алюмінієвого лиття
запчастин, майстерні для
випробування двигунів і запчастин для двигунів. Кожна з фабрик мала бюро з проектування двигунів та сервісного обслуговування двигунів, відповідно обладнання. Були також офіси
з дослідження, проектування,
обладнання для
проектування приладів, які були специфічними для виробництва літаків, які на той час були
металевої конструкції, у порівнянні з попередніми літаками, які були змішаними
конструкціями з метало-деревини. і т д».

На початку війни двигуни, вироблені в
Брашові, відповідали технічним стандартам
того часу. Але хід війни також змусив розвиток інновації. Єуджен Манолеску: У той час,
вироблялось у двигунських цехах двигуни 1000 А та двигуни потужністю 1000 і 1700 к.с. Вони мали максимальну
потужність на висоті 4500 метрів. Це означало, що у них були спеціальні
карбюратори так, що на великій висоті, яка
вважалася тоді полем битви повітряної війни, двигун мав максимальну потужність. Пізніше,
наприкінці війни, американські бомбардувальні літаки літали на висоті 7000 метрів, під тиском, і ця висота була виграна, щоб зенітні гармати не змогли вдарити по літаку на цій висоті.

Заводи IAR стали об’єктом
бомбардування США, щоб послабити бойову здатність коаліції, очоленої Німеччиною. Американські бомбардування 6 липня 1944 року були вирішальними у знищенні виробничих потужностей
заводу. Єуджен Манолеску згадав два американські рейди на заводи IAR: Були два
американські бомбардування. У 1944 році, на Великдень,
внаслідок бомбардування було знищено весь фасад заводу, де були встановлені зенітні гармати для захисту
заводу. Були також сховища протиповітряної оборони, які були повністю зруйновані, більше
тисячі людей загинуло там.
Друге бомбардування відбулося 6 липня, яке знищило фабрику двигунів і
майстерню, де я працював у той час. Вибухові бомби були викинуті, і одночасно
були кинуті запальні бомби. У таких умовах фабрику евакуйовано. Обладнання було
вивезено до села Сатул Лунг, в ангар, фабрику двигунів було перенесено в село Уча, де будувався німецький завод з виробництва вибухівки, який ще не можна було
використовувати. Кінець війни нас застав розсіяними, і прийшло 23 серпня, і все це застрягло».

Після 1944 року завод ІАР у Брашові продовжував виробляти лише малі літаки та
вертольоти. Відоновлений після 1989 року, завод зіткнувся з періодом невизначеності і пошуку.