Лівіу Бабеш – румунський герой-мученик
2 березня 1989 року на переповненому румунськими та іноземними туристами курорті Поляна Брашов румунський електротехнік Лівіу Бабеш став живим смолоскипом, щоб розбудити світ і на знак протесту проти тоталітарної комуністичної системи.
Steliu Lambru, 18.03.2019, 07:03
2 березня 1989 року сотні туристів, які каталися на
лижах на гірському курорті Пояна Брашов, побачили охопленого полум’ям чоловіка,
який спускався з гори на лижах. Впавши біля одного дерева, кричачи від
болю, він знайшов в собі силу сильно обгорілими руками вийняти з-під палаючої
куртки шматок картону з написом англійською «Stop Murder. Braşov=Auschwitz» (Зупиніть
вбивства. Брашов – це Аушвіц). Це був протест проти тієї безвиході, в яку
комуністичний режим завів румунське суспільство. Водночас це було криком
солідарності з антикомуністичними страйками брашовських робітників заводів
«Стягул рошу» і «Тракторул» у листопаді 1988 року, які були жорстоко придушені
тодішньою владою.
Через 30 років дуже важко зрозуміти цей крайній вчинок Лівіу Бабеша, зрозуміти чому він вдався до самоспалення як форми політичного
протесту. Це був крик відчаю і безпорадності перед пасивністю людей і відсутністю
горизонту у повсякденному житті румунів. Жертвуючи власним життям, щоб змусити
суспільство отямитися Лівіу Бабеш продемонстрував ставлення громадянського
мученика, як і багато інших людей, які жили під червоним ярмом комунізму. Серед
тих, хто обрав самоспалення як вираження протесту проти комуністичного
тоталітаризму налічуються чехи Ян Палах, Евжен Плоцек та Ян Заїц, поляк Ришард
Сівець, литовець Ромас Каланта, українці Василь Макух та Олекса Гірник, угорець
Шандор Бауер.
Лівіу Бабеш народився 10 вересня 1942 року. Він
працював електротехніком на одному брашовському підприємстві з виробництва панелей-напівфабрикатів
для будівництва. Бабеш був і художником-аматором. На зворотному боці своєї
останньої картини він зробив малопомітний напис німецькою мовою: «Ende/Кінець».
Це було за кілька тижнів до акту самопожертви. Він був незадоволений
погіршенням політичної, економічної, соціальної, культурної та моральної
ситуації в Румунії 80-их років, а страйки працівників заводів «Стягул рошу»
і «Тракторул» спричинили його вдатись до такого вчинку. Його дружина розповідала,
що він часто запитував себе: «Що ми за люди румуни, терпимо усе, що з нами
відбувається і нічого не робимо!»
Журналіст та письменник Мірча Бренчу написав книгу «Мученик»,
яку присвятив Лівіу Бабешу. Він написав її з відчуття морального обов’язку
перед пам’яттю цієї людини, кажучи, водночас, що для нього це було великою
честю. Мірча Бренчу каже, що Лівіу Бабеш був потужним інтелектуалом, а його
самопожертва мала потужний суспільний резонанс: «Бабеш був інтелектуалом, я б сказав навіть витонченим інтелектуалом. Він мав кілька власних виставок,
продав багато картин, на той час він був відомим художником у Брашові. А його
вчинок, на мій погляд, має сатерологічний характер, лише інтелектуал міг
відважитись на самопожертву. Бабеш відноситься до категорії румунських
інтелектуалів, які терпіти не могли жорстокість комуністичного режиму. Але
водночас він був сильно прив’язаний до народних мас, тому що будучи
електротехніком він працював зі звичайними людьми. Він був своєрідною ланкою між двома
соціальними прошарками. Його вчинок містить велику культурну значимість та став
результатом тривалих роздумів. Це був абсолютно тверезий, свідомий вчинок. А послання,
яким стало його самоспалення на лижній трасі, свідчить про певний культурний
рівень людини, яка його вчинила. Напис на шматку картону, який він залишив на
снігу «Stop Murder. Brasov=Auschwitz» (Зупиніть вбивства. Брашов – це Аушвіц) не
може бути задумом звичайної людини.»
У 1968 році чеський студент Ян
Палах вчинив акт самоспалення на знак протесту проти вторгнення військ
Варшавського договору, які придушили «Празьку весну». Але якщо ім’я Яна Палаха
відомо всьому світові, Лівіу Бабеш залишився практично
невідомим. Мірча Бренчу наголосив на різниці між вчинками
Палаха та Бабеша: «З точки зору його
здійснення, глибини задуму, вчинок Бабеша можна вважати геройським. Ян Палахвдався
до самоспалення у момент психічної кризи, в той час як Бабеш зробив це свідомо.
Перед тим, як підпалити себе в Пояні Брашов, він зустрівся з багатьма знайомими,
жартував та розмовляв з ними так, ніби то життя тоді розпочиналось. Він знав,
що не міг сказати комусь про свій задум, тому що за ним весь час стежили
секретні служби. Палах вдався до цього вчинку, коли тисячі чехословаків протестували
проти вторгнення радянських військ, в той час коли Бабеш самотужки виступив проти
жорстокості диктатури Чаушеску.»
За словами Мірчі Бренчу найбільшою проблемою у
процесі написання книги «Мучевник», була відсутність джерел інформації,
документів. «Ніхто не знає що сталося після того як він підпалив себе і його забрала
«швидка». Мені здається дивним те, що він помер дуже швидко для постраждалого з
опіками. Людина, яка має опіки по всьому тілу не вмирає того ж дня. Такі люди зазвичай живуть кілька днів, поки не
відмовляють нирки. Бабеш помер того ж дня, а коли його тіло привезли додому для
поховання членам родини заборонили піднімати кришку труни. Ексгумація його
тіла могла б допомогти, але я сумніваюся, що ми колись дізнаємося правду. Тому наразі
ми можемо робити лише припущення.»
Лівіу Бабеша поховали у віддаленому куточку
брашовського міського кладовища під пильним наглядом Секурітатє (колишньої
політичної поліції). Через 12 годин після поховання про його вчинок
повідомило Радіо Свобода у результаті чого весь вільний світ дізнався про мученицьку
смерть румуна Лівіу Бабеша 30 років тому.
