Алба Юлія 100 років тому
100 років тому, на Румунській національній раді, 6 членів Румунської національної партії та 6 членів соціалістів вирішили, що майбутнє румунів з Австро-Угорщині повинно бути у Румунії.
Steliu Lambru, 03.12.2018, 02:08
1 грудня 1918 року, Національні
збори румунів з Трансільванії були скликані в м. Алба Юлія, у центральній частині сьогоднішньої
Румунії.
На Румунській національній
раді, ті 6
членів Румунської національної партії та 6 членів соціалістів вирішили, що майбутнє
румунів з Австро-Угорщині повинно бути у Румунії. В Алба Юлія було обрано 1.228 депутатів, які проголосували за Резолюцію, в якій
Трансільванія об’єдналася з Королівством Румунії.
Про той момент максимального національного піднесення розповідає
історик і політолог Даніель Барбу, професор Факультету політичних та
адміністративних наук
Бухарестського університету: Що сталося тоді? Фронтальне і драматичне
зіткнення між двома формами суверенітету. Раннє римське право мало два поняття, які він не вважав суперечливими, але доповнювальними. Вони були у
постійному обміні між аргументом та контр-аргументом. А саме «maiestas», що належить народу, тобто суверенітет народу, та «imperium», тобто суверенітет
магістратів, держави, Сенату, консулів, цензорів і т.п. Що саме відбулося в 1918 році на початку зими в
Трансільванії, щоб відродити цю римську термінологію? Трансільванія була провінцією без держави,
Угорська корона була в стані розчинення, в
ситуації нерухомості, не могла реагувати. Коли я кажу «Корона», то маю на увазі її магістратів, тобто префектів, командирів жандармерії і всіх тих, хто
забезпечував громадський порядок і суверенітет нації Великої Угорщини у формі
«imperium»шляхом Парламенту,Короля і урядових делегацій в регіонах і комітатах. Цього органу більше не існувало.
У цій неясній ситуації, румуни реагували,
вимагаючи самоврядування.
Даніель Барбу: І все-таки, в цьому контексті, ми стикаємося із
вибухом «величності», суверенітету народу. А саме етнічні румуни, особливо ті, хто виступали у двох партіях, які мали
відносно однакову представницьку вагу у Парламенті в Будапешті, збалансовані
партії що стосується впливу, Румунська національна партія, з одного боку, і Румунське відділення Соціал-демократичної
партії з Угорщини, з іншого боку, організували виборчий процес. Наскільки я
знаю, це був єдиний виборчий процес в сучасній добі, що не був організований урядом чи
державною владою, а був організований, громадянським суспільством. Я не хочу сказати, що це був дуже демократичним процесом. Дані мікро-історії щодо відбору делегатів у кожній
місцевості показують, що був використаний скоріше римський
тип процедури, а саме «аккламація». Як правило, два-три-чотири
примітних осіб села, тобто священик, земельний власник, якщо він був румуном, нотаріус, учитель або багатий
селянин були, на
підставі одностайного схвалення, на основі консенсусу, уповноважені представляти всю місцеву
громаду. Це був
трудомісткий процес, що тривав майже місяць, і мав ту функцію в історії, що міг
бути основоположником політичної надзвичайно потужної уяви і з глибоко демократичними значеннями. Де в іншому боці
або коли
відносно велика група людей організувалася без префектів, жандармів і поліцейських, без
будь-якої допомоги, заохочення або фінансування з боку державної влади у
виборчому процесі, який привів до народних зборів, так як це
сталося в м. Алба Юлія?»
Але часи були
каламутними,
кінець Першої світової війни вивів на поверхню очікування та пригнічені реакції
попередніх років. Даніель Барбу каже, що демократія могла б базуватися на
нових підставах, але це було не так: Звичайно, Національні збори в Алба-Юлія, в одноголосно прийнятій
резолюції, теж шляхом аккламації, не використали техніку голосування. В
Резолюції говорилося про єдність і згоду при певних умовах на об’єднання з Королівством Румунія. Говорилося, також, про створення чисто
демократичного режиму, тобто автентичного. Тут виникає запитання: чи учасники зборів в Алба-Юлія, або принаймні укладачі резолюції
були
демократами? Вони явно були румунськими патріотами. Вони були людьми з довгим парламентським досвідом, які володіли наукою та практикою політики. Однак,
на мій погляд,
вони не були демократами, і це було
доведено протягом
найближчих кількох місяців. Що сталося 6 грудня? 6 грудня румунська армія зайняла Трансільванію. Це сприяло
встановленню кордонів і, насамперед, відновленню миру в країні. Ми маємо дуже
чіткі свідчення про це. Іон Лепедату розповідає у своїх мемуарах, у щоденнику, написаному саме в ті дні, де він писав, що села
рухаються. Коли ми говоримо про радянську комуну, ми маємо на
увазі тільки
Будапешт та Угорщину, але вся Європа, включно Англія, була втягнута в революційну
відлигу. Протягом багатьох місяців такі міста, як Турін, Мюнхен, Берлін були
керовані під
червоним прапором солдатами та робітничими асоціаціями. Подібні речі почали
відбуватися в Трансільванії. Села рухаються, скаржився Лепедату. Що це означало? Селяни
поділяли свої
землі, і це не завжди означало, що землевласник був угорцем, селяни йшли до нотаріуса і спалювали архіви, які свідчили
про їхні борги. Це був сільський рух, що імітував революцію.
100 років тому, Алба Юлія була центром румунства в
Трансільванії. Той кінець року був славним, але історики кажуть, що тодішні події не вели
ясно до
очікуваного кінця.