Самвидав ”Елленпонток” (Контрапункти)

У комуністичній Румунії єдиним журналом, який сягнув поза межі кордонів був журнал Елленпонток або Контрапункти.

Steliu Lambru, 19.03.2018, 12:03

У комуністичній Румунії єдиним журналом, який сягнув поза межі кордонів був
журнал Елленпонток або Контрапункти. Цей журнал був написаний групою угорської інтелігенції, до якої належали професор біології Антал Карой Тот з
дружиною, мешканці Орадії, поет Геза Сьоч з міста Клуж та філософ Аттіла Ара
Ковач, автор ідеї видання журналу Контрапункти. Цей журнал вийшов за межі Румунії завдяки допомозі
антикомуністичної опозиції з Угорщини. Його особливість, як
випливає з російського слова «саміздат», полягала в тому, що відповідні видання
друкувалися авторами, а не видавництвами.

Чонгор Яноші, дослідник Дослідницького інституту Бухарестського
університету підтвердив наявність цього самвидаву, відомого під назвою Контрапункти. Він ствердив,
що ця група створена подружжям Тот, як і паном Сьочем та паном Ара Ковачем,
обгрунтувала необхідність цього самвидаву, як власними, так і загальними мотиваціями: Чому цей самвидав вийшов у
світ в Орадії, а не в Клуж-Напоціі або в Тиргу-Муреші? Відповідь свідчить про те, що крім власного обгрунтування
майбутніх видавців це було тісно пов’язане з невдалою спробою заснувати в Орадії журнал
угорською мовою, який би висвітлював події культурного життя. Ініціатори цього
заходу звернулися до Центрального комітету Румунської комуністичної партії та
Бухарестської спілки письменників із пропозицією створення власної редакції,
подібної до редакції журналу Korund, яка працювала у Клужі або редакції журналу Іgaz Szo, яка працювала у Тиргу-Муреші. Існував також аварійний
план, який передбачав видання згаданої вище публікації як додаток до культурного
та літературного журналу Familia (Родина), що друкувалася в Орадії румунською мовою.

За словами пана Яноші, це був кульмінаційний момент, коли ініціатори
вирішили діяти нелегально, якщо легально не мали можливості. 28-річний
Ара Ковач переконав пана Сьоча співпрацювати з ним щодо виходу в світ цього самвидаву. У 1982 році до них приєдналося подружжя Тот. Пан Гончор Яноші розповідає
про початковий період діяльності журналу Контрапункти: Видавнича
діяльність розпочалася у лютому 1982 року. Вагому частину статей збирав Ара
Ковач, редактори з Орадії забезпечували структуру тобто розміщення матеріалу, мультиплікацію
журналу та його розповсюдження, як в Орадії, так і в Угорщині. Одночасно з ними,
пан Сьоч займався розповсюдженням журналу в місті Клуж та в секлерському краї. Редактори діяли за
принципом необхідності освідомлення читачів з існуючими умовами життя. Ара
Ковач є автором тексту, який друкувався на другій сторінці обкладинки журналу.
Першу частину цього тексту можна вважати кредо журналу, а саме: Контрапункти – це ‘cамвидав’, який виходить у світ принагідно і за посередництвом, якого ми прагнемо
донести до відома читачів порушення прав у Центральній та Східній Європі,
порушення, з-поміж яких випадки політичних, економічних й культурних репресій щодо
угорського населення Ардялу.

Журнал Контрапункти зазнав значного впливу угорських та польських самвидавів, а також впливу опозиційного руху, що мав місце у
вищезгаданих країнах. Третину статей, опублікованих у журналі Контрапункти, становили статті, перейняті з іноземних самвидавів, а половина оригінальних статей, надрукованих у Контрапунктах належить Ара Ковачу. Що стосується техноредагування та
змісту журналу, послухаймо розповідь Гончора Яноші: Перші шість номерів журналу були передруковані по п’ять примірників, кожний на друкарській машинці, таємно
вивезеній Ара Ковачем із Угорщини. Ця друкарська машина не була зареєстрована в
Міліції, що не дозволило її ідентифікацію за характером букв текстів статей.
Перші п’ять номерів були написані Ара Ковачем й мультипліковані
Івоною Тот. Шостий номер належить Анталу Карой Тоту, сьомий та восьмий номери
були мультипліковані у 50 екземплярах подружжям Тот у підвалі власного помешкання на польському
мультиплікаторі. Обсяг журналів коливав між 14-56 сторінками. Восьмий
авторський варіант журналу належить Антолу Карой Тоту, він був надрукований в
жовтні 1982 року. У цьому журналі знаходимо Меморандум та запропоновану політичну
програму. У цих документах – висловлені
альтернативні політичні вимоги, розкритикована політика
східно-європейських країн. Ці документи були доведені до відома послів США,
Англії, Фінляндії, Франції, Федеративної Республіки Німеччини, Австрії.
Документи дійшли й до засідання Конференції з питань безпеки та співробітництва
в Європі, що мала місце в Мадриді, на порядку денному якої знаходилася саме
тема поліпшення стосунків й втілення в життя Гельсінкської угоди.

У березні-жовтні 1982 року були надруковані 8 номерів журналу Контрапункти, в яких було вміщено 65 текстів, загальним обсягом 293
сторінки. Останній дев’ятий
номер охоплює 24 сторінки. Угорська редакція радіо Вільна Європа почала приділяти більшої уваги самвидавам, що призвело до посилення діяльності колишньої
політичної поліції Секурітаті щодо пошуків таємних часописів. Незабаром, осінню 1982 року Секурітатя міста
Клуж знайшла доступ до інформації, які призвели до обшуку помешкання пана Сьоча,
де був знайдений цей журнал. Далі надійшла черга обшуку помешкання родини Тот в
Ораді, так і помешкань читачів журналу. Послухаймо розповідь пана Гончора
Яноші: Надзвичайно цікавим був той факт, що видавців «Контрапунктів»
не було заарештовано. Вони мали можливість захищати себе вільно. У
січні-березні їх зобов’язали дати
заяви про журнал. Врешті-решт, 17 травня 1983 року розслідування було
припинене. Усіх причетних у цій справі було
викликано до Секурітаті у містах Клуж-Напока та Орадя, де були застереженні.
Не були застосовані карні заходи, оскільки комуністичний режим вважав шкідливим
для своїх інтересів порушення справи щодо самвидаву та створення враження видавців-мучеників.

Історія героїв самвидаву Електропункти закінчилася, як й у інших випадках, еміграцією. Ара
Ковач емігрував в 1983 році в Угорщину, подружжя Тот емігрувало в 1984 році
також в Угорщину. У свою чергу, Сьоч емігрував у 1986 році у Західну Німеччину,
звідки повернувся у 1989 році до Клужу.