СовРом-будівництво
Радянсько-румунські змішані підприємства СовРом були створені відразу ж після окупації Румунії Червоною армією в кінці Другої світової війни.
Steliu Lambru, 18.04.2016, 06:51
Радянсько-румунські змішані підприємства СовРом були створені відразу ж після окупації Румунії Червоною армією в кінці Другої світової війни. Першим з них був СовРомПетрол, 17 липня 1945 року. Теоретично, метою СовРом-ів було відбудова Румунії та сплата воєнних відшкодувань СРСР шляхом забезпечення ресурсами радянської економіки. Румунія мала сплатити близько 300 мільйонів доларів США в якості компенсації внаслідок Угоди перемир’я. Вважається, однак, що Румунія сплатила шляхом цих СовРом-ів набагато більше. Радянський внесок у створенні СовРом-ів був незначним, основним активом будучи радянські радники, які спостерігали за діяльністю підприємств.
Роль СовРом-ів полягала у мобілізації людей для відновлення економіки, а ця ідеологія мала величезне значення в відборі робочої сили. Одно з радянсько-румунських змішаних підприємств, від якого залежало відновлення економіки Румунії було СовРом-будівництво. Засноване 4 липня 1948 року, це підприємство було відповідальним за великі будівельні майданчики, на яких були направлені на роботу разом з майстрами, ті, хто більше не відповідав критеріям режиму. Одним з молодих людей, які більше не відповідали критеріям режиму був історик Діну К. Джуреску, син історика Константіна К. Джуреску, політичного в’язня. У 1950 році Діну К. Джуреску тільки що закінчив історичний факультет і був направлений працювати нормувальником на підприємстві СовРом-будівництво, що будувало дороги.
У 2002 році в інтерв’ю Центру усної історії Румунського Радіомовлення він пояснив як народилося це підприємство: Товариство СовРом-будівництво №6 спеціалізувалося на дорожньому будівництві, його базою було Deutsche Rumanisches Bau, німецько-румунське товариство у сфері дорожнього будівництва під час війни. Конфісковане радянцями після перемир’я, разом з іншими приватними малими підприємствами у сфері дорожнього будівництва з Румунії, які були націоналізовані у 1948 році, було зроблено велике підприємство СовРом-будівництво №6 для дорожнього будівництва. З лютого-березня 1949 року до початку квітня я проходив навчання по 6-7 годин в день, де нас навчали будівництву доріг. Це були люди різних категорій, які вважалися поза законом. У мене була, наприклад, невизначена ситуація. Мене відправили працювати на шосе Урзічень-Слобозія, у село Андрешешть.
Молодий історик, якому політичні критерії часу забороняли займатися своєю професією, був змушений переорієнтуватися до іншої галузі, що була нижчою його професійної підготовки. Життя на селі і робітниче середовище були новими для нього: Я пам’ятаю головне шосе та сільські вулиці, які виходили перпендикулярно на це шосе. Я зняв кімнату у якогось селянина на вулиці обсадженої високими тополями. Погода була хорошою, починалася весна, селянські хати були все ще в відносно хорошому стані. Але з головного шосе до селянської хати я мав іти близько 10 хвилин. І тоді починалися пригоди, особливо вечором, коли гавкали всі собаки, яких я дуже боявся. Нормувальники мали два дерев’яні домики, де були розташовані нібито офіси. Принаймні половину дня, а то й більше, я стояв на будівельному майданчику, вздовж 10 км, щоб спостерігати за людьми. Я розмовляв з керівниками груп і перевіряв. Я пригадую собі про одного майстера-тесляра, якого звали Думітреску Константін, який був тихою людиною, і якому тоді було близько 40 років. Я підійшов до нього і сказав йому, що я нічого не знав про те, що вони там роблять, і попросив його навчити мене. Він і навчив мене працювати в будівельно-монтажній сфері.
СовРом-будівництво подібно СовРом-вугіллю було підприємством, в якому могли працювати й небажані, на відміну від інших СовРом-ів як наприклад СовРом-банк, СовРом-фільм або Совром-страхування, де кар’єра визначалася за політичними критеріями. Джуреску згадав, проте, що він був добре прийнятий пересічними людьми, які працювали у СовРом-будівництві: Я належав до іншої соціальної категорії. Люди в цілому ставилися добре до мене. Я не маю на увазі чиновників, бо їхній світ був справжнім джунглі. Це означає, що всі небажані з соціально-політичної точки зору були там. Це були колишні офіцери, колишні адвокати, колишні судді, бухгалтери. Я пам’ятаю цього Думітреску, який був офіцером королівської гвардії. У мене було два побоювання, так би мовити: перш за все не викликати жодного скандалу на будівельному майданчику, бо неподалік в Урзічень знаходилася колишня політична поліція Секурітатя, і я знав, що послідує згодом. І по-друге, щоб я не скривдив нікого. Радянських радників я не бачив. Тільки одного разу бачив директора підприємства СовРом-будівництво № 6, якогось Хабанова, який носив великий капелюх і костюм радянської моди. Всі інші були інженери, кваліфіковані люди.
СовРом-будівництво було ліквідовано, а також компанії сестри, між 1956-1959 рр як ознака відкритості радянського керівництва. Однак непорозуміння між Румунією і СРСР на тему так би мовити спадщини СовРом-ів тривали до 1980-х років.
