Румунія та Гельсінська конференція
Гельсінська конференція 1972 року була першою конференцією, яка мала на увазі розглянути Європу як одну цілу, після 20 років поділу між комуністичним Сходом і демократичним Заходом.
Steliu Lambru, 22.02.2016, 10:21
Гельсінська конференція 1972 року була першою конференцією, яка мала на увазі розглянути Європу як одну цілу, після 20 років поділу між комуністичним Сходом і демократичним Заходом. Зустріч пройшла у Фінляндії через її нейтральний статус, ця держава не будучи ані частиною НАТО, ані членом Варшавського договору. Конференція пройшла в конференц-центрі Диполі, в міському центрі Еспоо, столиці Гельсінкі, і в ній взяли участь 35 європейських країн.
Амбіції були високими: це була першою конференцією з питань безпеки і співробітництва в Європі спрямованою на вирішення всіх основних питань, що стояли перед європейцями на початку 70-х років: політичних, правових, військових, економічних, наукових, культурних гуманітарних. Подібно будь-якій глобальній конференції, конференція в Гельсінкі була місцем переговорів між двома політичними, економічними і військовими блоками, де кожна сторона повинна була враховувати претензії протилежної сторони.
Румунія також взяла участь на конференції в Гельсінкі і, більше того, зіграла активну роль. Дипломат Валентин Ліпатті був членом делегації Румунії. 1995 року в інтерв’ю Центру усної історії Румунського радіомовлення він розповів, як вела себе Румунія на цій зустрічі: З двосторонніх консультацій, які ми мали напередодні консультацій в Диполі, ми зрозуміли, що люди не дуже знали робочі процедури майбутньої конференції. І тоді ми подумали можливо більше, швидше і активніше від них. Ми подумали підготувати Регламент з деякими пропозиціями щодо процедури. І коли прибули ми в Диполі, в кінці листопада, за кілька днів до початку переговорів, ми вже мали в наших дипломатичних валізах Регламент процедури. Цей регламент передбачав принцип, якого ми поважали протягом 20 років під час європейських переговорів і нарад, що послідували згодом: повну рівність прав держав-учасників, без жодної дискримінації, без великих і малих держав, без держав з багатьма правами та держав з меншими правами, тобто як це відбувається в Раді Безпеки Організації Об’єднаних Націй, де є постійні члени з правом вето і непостійні члени, які аплодують чи не аплодують, але на яких не завжди звертають увагу. Як можна зобразити в процедурних правилах цей принцип суверенної рівності? Консенсусом. Консенсус дозволяє кожній державі-учасниці захищати законні права та інтереси.
Західна та Східна Європи зустрілися за столом переговорів після двох десятиліть від завершення війни, щоб знайти загальну базу для співпраці. Хоча інтереси керувалися принципом приналежності до військово-політичних блоків, кожна країна фактично мала власні інтереси в просуванні принципів, обговорених тем і процедур. Валентин Ліпатті: Представники західних держав заблокували на довгий час принцип непорушності кордонів, який подобався радянцям, а радянці, у їхню чергу, блокували принципи пов’язані з правами людини і так званий людський вимір процесу Конференції з безпеки і співробітництва в Європі. Це взаємне блокування призвело, врешті решт до порозуміння, до компромісу, який дозволив розблокування. І ми неодноразово заблокували консенсус, навіть методологічно, так би мовити. Наприклад, якщо ми хотіли отримати якісь поступки від радянської делегації у якомусь питанні, блокували інше для них болюче питання, яке цікавило їх. І ми повинні були знайти рішення, щоб взаємно розблокуватися.
Румунські ініціативи з підготовки конференції були добре прийняті і деякі пропозиції користувалися успіхом. Валентин Ліпатті: Там не було ніяких обмежених комітетів, тому що це суперечило б консенсусу і принципу рівності прав. Зазвичай, при складанні тексту в звичайній міжнародній конференції утворюється робочий комітет. І цей комітет розробляє текст, який по тому подає Пленуму на схвалення. Це ніби то, коли їжа готова і залишається тільки поїсти її. Ти можеш її трохи посолити або випити келих вина, але в основному їжа вже готова. Тому ми ініціювали всі комітети, всі робочі організації, від найбільш до найменш важливої, які повинні були бути відкриті для всіх. Ті кілька демократичних норм, які наділили Гельсінську конференцію абсолютно новим характером, завдячуються Румунії. У Диполі, ми були тими, хто представили перший робочий документ підготовчих багатосторонніх консультацій, правила процедури, які включали ці положення і багато інших. Ніхто не представив контр-документ. Нам вдалося домогтися успіху для переважної більшості румунських пропозицій, практично процедурні правила є правилами Румунії, з незначними змінами, але не суттєвими.
Заключний акт Гельсінської Конференції був підписаний в 1975 році і був названий «Заходи, спрямовані на ефективне незастосування сили або загрози силою. Румунія прагнула просувати принципи роззброєння і визнання існування держав у процесі розвитку. На Заході, Гельсінський Заключний акт служив основою для створення Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) в 1990 році.
