«Самвидав» у Румунії

При комунізмі уся друкована сфера була під жорстким контролем цензури. Явище «самвидаву», як підпільна форма спілкування, виникло як результат зусиль з поширення ідей та поглядів, що критикували режим і пропонували політичні та економічні реформи.

Steliu Lambru, 01.02.2016, 08:01

При комунізмі уся друкована
сфера була під жорстким контролем цензури. Явище «самвидаву», як підпільна
форма спілкування, виникло як результат зусиль з поширення ідей та поглядів, що
критикували режим і пропонували політичні та економічні реформи. Його
особливість, як випливає з російського слова «саміздат», полягала в тому, що
відповідні видання друкувалися авторами, а не видавництвами.

Одним із класиків
«самвидаву» був радянський дисидент, письменник і лікар Володимир Буковський,
а іншим відомим автором «самвидаву» був драматург Вацлав Гавел. Копії текстів
виготовлялися автором або читачами без відома і дозволу офіційних органів
влади, як правило машинописним способом або за допомогою рудиментарних
друкарських засобів.

У Румунії «самвидав» був менш
поширеним через жорстокість режиму Чаушеску. Для боротьби з підпільним
друкарством у 1980 році міліція зобов’язала всіх, хто мав друкарську машину
реєструвати їх та щороку давати зразок друкованого тексту. Незважаючи на суворість
комуністичного режиму, багато осіб вирішили використати «самвидав» в цілях
заклику до об’єднання в асоціації із захисту прав людини. Одним з таких громадських об’єднань був Союз угорців
Трансільванії, що заснував професор філософії Борбей Ерно.

В інтерв’ю Центру усної історії
Румунського радіо, записаному в 2002 році, він розповів, як виникла ідея
створення організації і як він придбав перші самовидані тексти. «Я вирішив
створити цю підпільну організацію після розмов з різними колегами та друзями, з
декількома румунськими інтелектуалами, в результаті ряду досліджень, читаючи і
поширюючи «самвидав», що надходив з-закордону. Одного дня ми вирішили, що
мусимо щось робити. Було болісно, нас мучило почуття безпорадності, нездатності
що-небудь робити. І тоді я подумав, що ми можемо об’єднатися. «Самвидави» ми
отримували передусім з Угорщини, а також з Австрії та Франції. Румунська
еміграція у Франції була дуже сильною і були «самвидави», що гостро
критикували комуністичний режим,
намагалися об’єктивно продемонструвати недоліки комуністичного режиму та
диктатури в Румунії. В Угорщині такий рух існував ще з початку 1970-х років,
там було дещо більше свободи. Навіть якщо й там інакодумці жорстоко
переслідувалися, у них було набагато більше можливостей. В Угорщині
комуністичний режим був менш жорстоким, тому було багато «самвидавів»,
переважна більшість написана професорами філософії і соціології.»

У роки комунізму всіх, хто
створював громадські об’єднання без офіційного дозволу влади, звинувачували в підривній діяльності і кидали за ґрати. Борбей Ерно зрозумів, що йому
доведеться вести нерівну боротьбу з державою і вирішив, на початковому етапі,
запросити в свою організацію невелику кількість людей. «Ми не хотіли створювати надто чисельну організацію, як це прийнято в політичних системах. Це була обмежена група людей, стрижень якої складався з трьох осіб, які мали багатьох
знайомих. Ми провели низку зустрічей, у тому числі з кількома відомими на той
час дисидентами, як наприклад Кірай Каройї. Зустрічі проводилися для розширення
нашої організації, але ми хотіли, щоб ядром в ній були три людини. Це був я,
Біро Каталін і Бузас Ласло. Ми добре розуміли, що нас можуть спіймати,
Секурітатя була спритною, підслуховувала скрізь, мала агентуру по всій країні.»

Борбей Ерно розповів про
основну мету організації. «Ми намагалися поширювати якнайбільше матеріалу, в тому числі «самвидави», написані
фахівцями в різних сферах, а також власні тексти, хотіли перетворити це на
своєрідну пропаганду. Звичайно що ми не могли займатися пропагандою безпосередньо,
навіть якщо планували поширювати листівки і так звані невеличкі журнали в
різних населених пунктах. Розглядали різні методи їх поширення, але хотіли, щоб
вони дійшли й до різних західних ЗМІ, особливо на радіостанції, зокрема
Німецька Хвиля, Вільна Європа і Голос Америки, за посередництвом яких ці тексти
«поверталися додому». Таким видом пропаганди ми намагалися зайнятися, щоб
привернути до себе увагу. У разі успіху наших дій, ми планували залучити більше
прихильників. За допомогою наших друзів на Заході ми могли б публічно заявили,
у ЗМІ, що ми є офіційною спілкою. Дві чи три особи можуть бути легко
ліквідовані, а от 50-100 – складніше.»

«Самвидав» був більше, ніж
просто маніфест, він був діагнозом хворому режиму в термінальній стадії, чим був
комунізм. Борбей Ерно розповів про зміст поширеного ним «самвидаву». «Серед тем
були, насамперед, ті, що пов’язані зі свободою: свободою преси, свободою слова,
свободою пересування. Ми намагалися поширити дослідження, опубліковане у
Франції, про Гельсінкі угоди, підписані й Чаушеску, які не були ані опубліковані,
ані дотримані. Ми хотіли поширити листівки з правами людини. Потім були питання,
пов’язані з соціальним життям і можливостями молоді, ми писали майже про все. І
хоча це була угорська організація, ми добре розуміли, що, врешті-решт, страждає
все населення країни, а проблема угорської меншини не могла бути вирішена без
вирішення фундаментальних проблем.»

«Самвидав» у Румунії став спробою об’єднати населення задля створення сильного громадянського опору перед зловживанням режиму. Хоча і не був таким широко поширеним як в Радянському Союзі, Угорщині, Чехословаччині або Польщі, румунський «самвидав» дістався тих, хто дійсно хотів щось змінити.