Перші вибори у посткомуністичній Румунії: 25 років по тому
20 травня 1990, через п'ять місяців після повалення диктатури Ніколае Чаушеску, румуни обрали президента і представників двох палат парламенту.
Steliu Lambru, 15.06.2015, 02:55
20 травня 1990 року, через п’ять місяців після повалення диктатури Ніколае Чаушеску, румуни обрали президента і представників двох палат парламенту. Тодішній виборчий процес був проведений на основі закону, виданого Тимчасовою радою національної єдності, тимчасовий орган із законодавчими повноваженнями, створений після революції 1989 року і очолений Іоном Ілієску. Через 25 років після перших демократичних виборів у постреволюційній Румунії, вважається, що вибори від 20 травня 1990 року підтвердили кілька місяців по тому, лідерів революції. Фронт національного порятунку, політична партія зареєстрована в реєстрі політичних партій 6 лютого 1990, виграв вибори з переважною більшість.
Політолог Габріель Андрееску пояснює чому Іон Ілієску кандидат Фронту національного порятунку на президентських виборах був обраний президентом Румунії: По-перше, тому що вибори були частково вільними. Фронт національного порятунку мав можливість контролювати весь виборчий процес. Крім виборчого процесу, Фронт контролював і ресурси країни. У той час багато рішень були прийняті у сфері споживання, розподілу ресурсів, що мало як наслідок задоволення виборців. Можливо, мало хто знає про це, тому що речі відбулися в провінції, але на списках в селах не знаходились всі кандидати. Були люди офіційно оголошені кандидатами, але які не були включені до списків, яких повинні були голосувати виборці. Це було вагомим недоліком виборчої системи, разом із сильною тодішньою пропагандою, які забезпечили Фронту національного порятунку перемогу.
6 лютого 1990 року,Фронт національного порятунку був перетворений на політичну партію, для того, щоб брати участь у виборах, у травні. За винятком деяких газет, нова політична партія контролювала всі румунські ЗМІ і, зокрема, румунське телебачення, оголошене вільним в грудні 1989 року. На думку Габріела Андреєску, не тільки маніпуляція засобів масової інформації призвела до успіху Фронту, а й контроль підрахунку голосів: Це були контрольовані вибори з огляду на те яким чином були використані ресурси для маніпулювання електоратом, недоліків виборчих списків та, я абсолютно переконаний, контролю підрахунку голосів. У цьому відношенні, у мене є приклад, який може бути легко перевірений. На списку в Бухаресті були два види незалежних кандидатів. Серед кандидатів були письменники Октавіан Паллер і Габрієль Лійчану. Ці особистості, які в той час користувалися великим визнанням в засобах масової інформації, отримали голоси виборців оскільки відомі журнали, і газети, в яких вони друкувались, закуповувались столичними жителями. Це був період, коли Журнал 22, Група з соціального діалогу виходили кожен місяць тиражем у 100 тисяч примірників, а газета Роминія лібере тиражем в один мільйон примірників. З цих списків, кожен кандидат повинен був отримати більше, 30000 необхідних голосів.
Суперниками Іона Ілієску на президентських виборах 20 травня 1990 були Іон Раціу, кандидат Національно-селянської християнсько-демократичної партії та Раду Кимпяну, кандидат Націонал-ліберальної партії. Політолог Габріель Андрееску, про неуспіх цих історичних партій перед політичним угрупованням тільки що створеним в той час: Коли я сказав, що Фронт національного порятунку управляв всіма ресурсами, я мав на увазі не тільки банани та апельсини, що імпортувались для задоволення десятилітніх розчарувань населення. Я торкнувся і символічних та інформаційних ресурсів. Телебачення, по-перше, і Радіо, і менше преса, були голосами тих, хто прийшов до влади в 1989 році, груп навколо колишнього президента Іона Ілієску. Ненависть, містифікація, маніпуляція ввели в оману населення. Кандидати лякали, що прийдуть поміщики і заберуть землю від людей» або «капіталісти заберуть заводи. Але не прийшли ані поміщики, ані буржуї взяти те, що вони втратили в 1940-х роках. Однак прийшли співробітники колишньої політичної поліції Секурітатя та представники номенклатури, які приватизували на свою користь і привласнили більшу частину існуючих активів».
Для багатьох з майже 14 мільйонів румунів, які проголосували 20 травня 1990 року, ентузіазм свободи і надії на краще життя в країні, звільненої від комунізму перетворились на розчарування. День перших, так званих вільних виборів назвали після неділею сліпого. Політолог Габріель Андрееску, про значення цієї синтагми: Люди скористались моментом свободи. Свобода була їхня, а не системи, яка лише частково була вільною. Але кожен міг вибрати. І люди проголосували сліпо, тобто, не думаючи і не дивлячись на те, що мали перед собою. Звичайно, більшість тодішніх голосів – хоча і не в оголошених пропорціях – був віддані Ілієску і його групі. Чесно кажучи, я думаю, що люди не врахували історію Іона Ілієску, що саме він представляв. Вони погодилися бути засліпленими, що може бути сенсом стану виборців у 1990 році.
У наступному місяці, Фронт національного порятунку був готовий використовувати будь-які засоби, щоб забезпечити контроль у молодій демократичній державі. У червні 1990 року, на тлі протестів румунів незадоволені результатами виборів, прибуття шахтарів долини Жіу до Бухареста, щоб відновити порядок, перетворилося на криваві сутички.
