Місто в місті. Третій сектор Бухареста
Перша історична згадка про місцевість Бухарест датується 20 серпня 1459 року в документі канцелярії воєвода Влада Цепеша.
Steliu Lambru, 11.05.2015, 12:02
Перша історична згадка про місцевість Бухарест датується 20 серпня 1459 року в документі канцелярії воєвода Влада Цепеша. У 1862 році Бухарест став столицею Об’єднаних князівств, а саме Молдови й Волощини. Згодом Бухарест стає важливим культурно-мистецьким центром. Бухарестська еліта запозичає на початку XX століття західний зразок культурного життя, зокрема французький зразок. Особлива, відмінна архітектура, як і атмосфера бухарестської богеми сприяли появі напередодні Першої Світової війни назви Малий Париж. Ця назва вживалася нерідко у міжвоєнний період. На жаль, комуністичний режим брутально порушив, як бухарестську архітектуру, так і інфраструктуру взагалі. Були знищені, особливо у 80 роки, численні історичні пам’ятники, натомість з’явилися робітничі квартали.
Сучасний Бухарест нараховує шість адміністративних секторів. Історик Емануєль Бедеску наводить дані про появи сучасної столиці Румунії: Існував центр Бухареста – Князівський двір або Князівський палац та село, що стало центром самого давнього кварталу, побудованого навколо церкви Святого Георгія старого. Це так звана околиця Попеску, згодом ця околиця розвинулась поза межі населених пунктів Стара Деля і Нова Деля, що сягнула майже монастиря Меркуца, розташованого у східній частині Бухареста. Румунський історик-археолог і географ XIX століття лейтенант-полковник Папазоглу настійливо стверджував, що другий квартал, у який він переселився з приміщення намісника Гіки, яке знаходилося біля мосту Міхая Воде, отже квартал Доротея, історію якого він досліджував, був місцем появи міста Бухарест. Він недорахував лише декілька сотень метрів оскільки центр знаходився напроти церкви Святого Георгія Старого.
Третій сектор столиці включає до свого складу найважливішу частину історичного центру міста. Будучи незвичайною сумішшю характерних Бухаресту давніх будівель поруч з новими кварталами, третій сектор простягається від Університетської Площі до східного кордону Бухареста. Територія на якій розташований третій сектор, сягає 34 квадратних кілометри. На цій території постійно проживаюче населення нараховує 342 тисяч осіб, згідно перепису населення, здійсненому в 2011 році. Отже, цей сектор вважається справжнім самостійним містом, яке протягом історії зазнало численних, відомих або менш відомих змін. Більш детально про це розповість історик Емануель Бедеску: Це місто в місті потерпіло найбільше під час страшної пожежі, що мала місце 23 березня 1847 року. Згідно з картою, складеною лейтенант-полковником Папазоглу, пожежа поширилась з подвір’я родини Філіпеску, розміщеного перед церквою святого Дмитра до церкви Святого Штефана, нинішній Каля Келераш, у минулому міст Вергулуй. Безперечно, ця надзвичайно велика пожежа охопила всю територію третього сектору сучасного Бухареста. Пізніше у цьому секторі були складені перші регламенти щодо спорудження будов запропоновані як Георге Бібеску так і його братом – Барбу Штірбеєм. Ці норми стосовно спорудження приватних житлових будинків дійсні й в наші дні. Щодо пожежі була вона випадковою або передбаченою мені невідомо. Досить дивно, що окремі зони зокрема давня мерія збудована в 1843 році Ксавєром Віллакруа, невідомо чому не постраждала. У 1880 році, одночасно з проведенням каналізації Димбовіци, вищезгадана будівля була зруйнована.
На місці сучасного Бухарестського Університету, що є однією з найважливіших будівель, розташованих на кордоні між першим та третім секторами Бухареста, існував давній монастир Святого Сави. У XVIII столітті цей монастир-школа був перетворений на Князівську Академію, у якій Георге Зазар поклав початок румунської освіти. У свою чергу, сучасний Університет, заснований в 1864 році став емблематичним закладом вищої освіти в Румунії. На щастя, такі архітектурні пам’ятники, як будинки Національного музею історії Румунії, Ханул луй Манук (укр. Постоялий двір Манука), церкви: Ставрополеос, Кольця, Буна вестіре (укр. Благовіщення), Російська церква витримали випробування комуністичного періоду. Не такою щасливою була доля інших зон третього сектору, особливо важливих для історії Бухареста. Про це розповість Емануель Бедеску: Констатування історика, який зіткнувся з численними зруйнуваннями періоду 1981-1986 років, було досить сумним. У згаданий нами період цей сектор зазнав набагато більше пошкоджень, ніж інші п’ять секторів. Йдеться про знищення найдавнішого району Бухареста – району Попеску, що було давнім центром, розташованим між церквами Мірча Старий та Свята П’ятниця, які були повністю зруйновані. Натомість нові багатоповерхові будинки сягнули перехрестя Каля Келерашь та Шосе Міхая Браву. Історична частина сектору, включно столиці, була знищена. Поза Каля Мошілор зберігалася церква, заснована маршалом Йоном Антонеску, в якій знаходиться його бюст.
У житлових кварталах таких як : Чентру чівік (Громадський центр), Дрістор, Мунчі (Праці), Тітан, Тімпурь ноі (Нова пора) сконцентрована найбільша частина населення третього сектора столиці. Орієнтація на структуру багатоповерхового будівництва, тобто по вертикалі, застосована в комуністичний період, сприяла здійсненню політики урбанізації. Сучасний розвиток спорудження житлових будинків породжує занепокоєння стосовно пам’ятників та історичних зон Бухареста.