Румунська промисловість у період 1965-1975 рр
Комуністичний режим вважав промисловість основним сектором економіки. Але систематична інвестиційна політика стала можливою тільки починаючи з другої половини 1960 років.
Steliu Lambru, 27.04.2015, 10:36
Комуністичний режим вважав промисловість основним сектором економіки. Але систематична інвестиційна політика стала можливою тільки починаючи з другої половини 1960 років. У всіх країнах соціалістичного табору, політичні режими прагнули вкладати кошти у промисловість для збільшення виробництва та економічної ефективності. Румунія не була у цьому винятком, позики від таких міжнародних фінансових установ як МВФ будучи спрямовані на будівництво масштабних металургійних і хімічних промислових обєктів.
Максим Бергяну був головою Держкомітету стратегічного планування, установи, яка займалася питаннями економічного планування. У 2002 році він розповів редакторам Центру усної історії Румунського радіомовлення про інвестиції для розвитку промисловості у період з 1965 по 1975 рр: “У цей період був побудований і сталилеварний завод в Тирговіште, був відкритий металургійний завод у Келерашь, розвинувся металургійний комбінат в Хунедоарі, так само були побудовані декілька інших менших заводів та кілька нових доменних печей в Хунедоарі. Так само влада розглядала питання розвитку доменної печі в Решіці для будівництва залізничної колії. Значно розвинулася дротова промисловість в Кипмія Турзій, для виготовлення всіх видів проводів, кабелів, алюмінієвих, мідяних, різноманітних профілів. І ми багато з цих виробів експортували. Це були свого роду “делікатесами” сталеливарної промисловості. І одночасно розвинулася стателиварна промисловість в Оцелул Рошу, Келані і Хунедоарі, так само гігантський комбінат в Галац, який мав виробляти близько 6,8 млн тонн сталі”.
Але інвестиційна політика зустрілася з великими труднощами через занадто бюрократичну державу і відсутність досвіду. Ідеологія і система узагальненої слухняності були серйозними перешкодами на шляху ефективності та фіналізації проектів. Прикладом цьога була металіргійна платформа з Галац. Максим Бергіану: “Працюючи в Держкомітеті стратегічного планування, я зрозумів, що там діється величезна діра і одного дня зібрав разом всіх міністрів, які були повязані з Галацьким заводом, починаючи з енергії, машинобудування, будівельних матеріалів, всіх. На цьому заводі діяла свого роду система командування, туди щомісяця відправлявся заступник премєр-міністра, який разом із будівельниками, виробниками матеріалів, устаткувань, аналізували ситуацію і вирішували, що вони повинні робити в наступному місяці. Ми встановили всі цілі і строки і призначили генеральним директором в Галац товариша Кешу, заступника в Міністерстві металургії. Він мав відповідати за комбінат та дотримання всіх строків. Щоранку о 8 годині він доповідав мені по телефону, і ця ситуація продовжилася так близько вісім місяців”.
Максим Бергіану говорив про організаційні недоліки, які сильно впливали на цілеспрямування інвестицій у промисловості: “Але й ми помилилися, і ми не були так би мовити “майстрами”. Ми занадто дозволили фрагментацію інвестицій. Всі ми були жадібні якнайбільшого числа інвестицій. Це було вже узагальненим захворюванням, особливо в хімії, металургії, машинобудуванні, на що виділилося багато грошей. Найбільша частина коштів їшла на енергетику, металургію, машинобудування та хімію, майже три чверті інвестицій 65 -75 років. І хоча у нас був пятирічний план, і ми могли були почати проектування, нічого не було зроблено. Ми тільки розпорошували гроші. Коли ми підбили підсумки, зрозуміли, що це були мільярди леїв, які не виробляли нічого, імпортоване устаткування деградувалося через те, що нам не вдалося збудувати заводи. Так що тут йшлося про неефективність, особливо протягом перших пяти років у період 65-70 рр. Опісля, на наступний пятирічний план ми встановили деякі драконівські правила, більше не дозволяли почати інвестиції в галузі, якщо не були завершені заводи. Ми виділили гроші на завершення будівництва і введення в експлуатацію”.
Максим Бергіану вважає, однак, що після першої пятирічки, ті які управляли розвитком промислового сектору отримали певний досвід: “Не можна сказати, що вся румунська промисловість була нижче світової промисловості, і що французи або американці не купували від нас вироби високої технології, такі як машини з командним програмуванням, не кажучи вже про хімічні вироби. Чорна металургія була піковою. Чаушеску хотів, щоб наше виробництво чорної металургії можно було порівняти із виробництвом розвинутих країн. Однак, тільки в 71-75 роках ми почали удосконалювати наші вироби і краще використовувати потенціал за рахунок підвищення рівня якості продукції, а це дозволило збільшити ціни на експорт”.
Політика стимулювання румунської промисловості в 1965-1975 роки була амбітнім проектом. На жаль, системні недоліки, які повною мірою проявилися у 1980 роки, але й нафтова криза, яка призвела до підвищення цін на енергоносії, показали слабкості румунської промисловості, яка провалилася, особливо, після 1990 року.