Політична психіатрія в комуністичній Румунії
Політична психіатрія вважається мягкою формою комуністичної репресії. Дисидентам та опозиціонерам, людям абсолютно здоровим, приписували шизофренію або параною.
Steliu Lambru, 20.10.2014, 13:45
Політична психіатрія вважається м’ягкою формою комуністичної репресії. Можливо, вона з’явилася в Радянському Союзі після сталінського періоду, ціллю якої не було поширення масового терору, характерного стандартній репресії, а ізолювати й нейтралізувати осіб, які опиралися режиму. Процедура була простою: дисидентам та опозиціонерам, людям абсолютно здоровим, приписували шизофренію або параною. Цих людей насильним способом поміщали поряд із справжніми хворими в психіатричні лікарні, де їм призначали, ніби для лікування, невролептичні ліки, які в дійсності ім не були необхідні. Декому з них запропонували відмовитися від власних політичних поглядів, яких вони непохитно додержувались, що, ніби, було б доказом, що вони на шляху до видужання. Австралійський психіатр Сідней Блох, який ретельно вивчав репресію, що мала місце в Радянському Союзі, твердить, що вищезгадана ідея, а саме політична психіатрія, з’явилася тоді, коли у Москві вирішили позбавитись від небажаного міжнародного іміджу, створеного процесами-спектаклями сталінського періоду.
Лікар Іон Віану був першим румуном, який закордоном викрив цю форму репресії комуністичної держави, застосованої щодо її громадян. У 1977 році Віану, який емігрував у Швейцарію, приєднався до міжнародної організації, відомої під назвою “Женевська ініціатива проти політичної психіатрії”, яка студіювала, переважно, радянську психіатрію. Віану пригадує, як саме це почалося в Румунії: “У 1967-1968 роках, будучи асистентом Бухарестської Університетської клініки психіатрії, мені довелося почути певні дискусії, визначену ціль яких я ігнорував. У кабінеті завідуючого кафедри професора Васіле Предеску, лікар Ангелуци, який, згідно з документами Національної ради з вивчення архівів Секурітаті був, як я довідався про це пізніше, одночасно Директором лікарні і резидентом в лікарні з боку Секурітаті, що траплялося не так часто, він сказав що планується створення досить об’ємних лікарень психіатрії, які будуть огороджені колючим дротом та оснащені німецькими вівчарками. Саме у цих лікарнях мали бути інтерновані небезпечні хворі. Спочатку, я не зрозумів про що мовиться, незважаючи на те, що з власних відомостей та, особливо з розповідей про радянську психіатрію, існували важливі показники. Мені було важко зрозуміти чому, раптово, значно збільшилась кількість небезпечних хворих, яких необхідно було охороняти найсуворішими тюремними засобами.”
Незважаючи на те, що режим Чаушеску проголошував себе антирадянським режимом, бухарестська влада вважала політичну психіатрію доброю ідеєю, яку варто було запозичити у Москви: “На Університетській площі з нагоди початку 1969-1970 навчального року був організований мітинг, у якому взяв участь саме Ніколає Чаушеску. У досить довгій характерній йому промові, Чаушеску сказав: лише божевільна людина може собі уявити занепад соціалістичного укладу в Румунії. Для таких людей, у нас є не лише рамівна сорочка, але й інші засоби лікування.” Тоді я усвідомив зв’язок між тим, що почув у кабінеті професора Предеску й твердженнями доктора Ангелуци, й зрозумів, що щось передбачається. Фактично це “щось” було вже наявне у житті. Документи, з якими я ознайомився пізніше, свідчили, що певні опоненти режиму вже були госпіталізовані. Згодом мені довелося познайомитись безпосередньо з деякими опонентами режиму.”
Іон Віану розповідає випадок адвоката Хараламбіє Іонеску з міста Брашов: ”Пригадую випадок адвоката з міста Брашов, пенсіонера, якого вважаю молодою людиною, що ще не сягнула семидесяти років. Цей адвокат послав до ООН листа, в якому твердив, що в Румунії не поважаються права людини. Твердити, що щось подібне має місце у тогочасній Румунії, було рівнозначним божевіллю. Секурітатя надзвичайно уважна щодо міжнародної кур’єрської пошти, затримала лист, заарештувала адвоката й госпіталізувала його в Бухарестській лікарні імені Георгія Марінеску для експертизи. Внаслідок цієї експертизи, він був оголошений божевільною людиною. Певний час адвокат Іонеску перебував у лікарні, згодом знаходився під медичним наглядом на місці проживання, будучи зобов’язаний щотижневою відвідувати поліклініку для огляду. Значно пізніше, вже закордоном я дізнався, що він помер. Однак, коли я був вже в імміграції він передав мені прохання не згадувати про його випадок. Іншими словами — він був шантажований, у свою чергу я почувався щантажованим і певний час не згадував про цей випадок. Існували й інші відомі мені випадки політичної психіатрії, зокрема справа Іона Вулканеску. Поет Вулканеску був госпіталізований внаслідок політичного судового процесу. Зрозуміло, Іон Вулканеску не був божевільною людиною. Доказом є той факт, що згодом він емігрував закордон і працював у Нью-Йорку адміністратором комплексу багатоповерхових будинків. Зрозуміло, що божевільна людина не могла би працювати у вищезгаданій галузі.”
З-поміж людей, які постраждали внаслідок застосування насильного психіатричного лікування, був також відомий опонент Васіле Парасків. Число людей, які постраждали внаслідок політичної психіатрії в Румунії, важко визначити. Дослідники не поспішають назвати певну цифру. Стосовно питання відшкодування та відповідальності за здійснені вчинки, це досить складна й заплутана проблема: інформації ще мало, а винні вже померли.
Значним сучасним виграшем є лише можливість розповісти про страждання жертв дикого й кримінального режиму.
