Історія румунських ЗМІ: студентська преса у 1970-80-тих роках
Перебуваючи під суворим ідеологічним контролем під час комуністичного режиму засоби масової інформації мали звивистий курс, в залежності від періодів трансформації самого режиму.
Steliu Lambru, 29.09.2014, 07:11
Перебуваючи під суворим ідеологічним контролем в роки комуністичного режиму засоби масової інформації мали звивистий курс, в залежності від періодів трансформації самого режиму. Наприкінці 50-их – першій половині 1960-их років, жорсткий і догматичний комуністичний режим зобовязав ЗМІ мати бойовий, агресивний і дещо істеричний тон. Послаблення ідеологічного тиску усередині 1960-их років призвело й до покращення ситуації в пресі. І хоча ідеологічний тиск і цензура не зникли повністю, друковані видання перейшли до більш помірної риторики, що призвело до покращення змісту статей.
Студентська преса була своєрідною дитиною центральних ЗМІ і копіювала стиль останніх. Відлига усередині 1960-их рр. принесла найбільше змін в студентських ЗМІ, аби побачити тенденції серед представників молодого покоління. Так виникли більш якісні журнали та газети, такі як, наприклад, “Екінокс” і “Альма-матер” в Клужі та “Опінія студенцяске” в Яссах. Константін Думітру був заступником головного редактора останньої публікації, заснованої в 1974 році. Він розповідає про початок реформи студентських ЗМІ. “Зміни в студентській пресі почалися в 1968 році. І не випадково, оскільки це той самий чудовий рік, який багато значив для Румунії. Звичайно були студентські публікації і раніше, у 1964 році. Але вони були у колгоспному варіанті, на зразок стінгазет, таких, як “серп і молот”. Справжня студентська преса почала розвиватися з 1968 року, чесно кажучи, на тлі великої відлиги, початої ЦК і особисто Ніколаєм Чаушеску, який в тому контексті хотів подивитися, як думає населення вільно. Це був експеримент, Чаушеску мав декілька високопрофесійних радників. Це був момент, який я особисто відчував на власній шкірі, свободи преси, навіть комуністичної преси. Адже вони не могли собі дозволити провести аналогічний експеримент в газеті “Скинтея”, це було б абсурдом.”
Новий стиль в комуністичних ЗМІ означав і більш витончену форму цензури Дирекції у справах преси. А журналісти були змушені вести більш витончену боротьбу з нею. Розповідає Константін Думітру. “Дирекція у справах преси була спеціальною цензурною установою. Вона складалася з людей, що спеціалізувалися на розшифровці текстів, щоб побачити, що криється під написаним, а також, щоб переконатися, що жодна із статей не завдає, прямо або побічно, чи навіть підсвідомо, шкоди політичним інтересам комунізму. На жаль Дирекція у справах преси була заселена, за кількома винятками, ідіотами, які думали, що підсвідомість є в будь-якому випадку небезпечним словом для комунізму. Памятаю, як ми, студенти, з абсолютним гумором знущалися з них. Ми опублікували, наприклад, вірш Мірона Благи. Всякий раз, коли могли, ми обманювали їх, тому що там працювали дурні і неграмотні особи.”
Лукавим рішенням комуністичного режиму було перекладення на плечі керівників редакцій повноваження цензури. Тим не менш були серйозні відхилення. Розповідає Константін Думітру. “Комуністична партія прийняла геніальне рішення. Я зіткнувся з цензурою з само початку журналістської діяльності, з 18 років, а потім вона нібито зникла. Чому? Тому, що Комуністична партія додумалася її скасувати. А потім усіх головних редакторів та їх заступників викликали і сказали: “Товариші, від сьогодні немає цензури!”. Ой як ми зраділи! А потім додали: “Відтепер цензурою будете ви…” І так радість з наших облич миттю зникла! Як правило, слово головного редактора було законом, ніхто не відважувався його перевіряти. Вони були дуже обережні, якщо мова йшла про щось очевидне. Були уважні до того, щоб не було зображень з лисиною Чаушеску або із закритими очима. Але іноді траплялося й таке. Наприклад одного разу в Румунію прибув високий французький президент, якого товариш Чаушеску зустрічав в аеропорту. Зображення було смішним. Чаушеску стояв з капелюхом в руці, а президент Франції був дуже високим порівняно з ним. Тому в редакції вирішили приклеїти товаришу капелюх, але забули видалити капелюх в руці. Так в газеті “Скинтея” зявилася фотографія Чаушеску з двома капелюхами, одним – на голові, а іншим – в руці. Декілька осіб були за це звільнені з роботи.”
Сьогодні Константін Думітру вважає, що, незважаючи на суворість цензури, в ті роки можна було займатися газетярством гідно. Але це залежало не лише від свідомості і порядності тих, хто обирав професію журналіста. “Принаймні в газеті “Опінія студенцяске” не було пропаганди. Усі головні статті я можу опублікувати й сьогодні, боюся, навіть того, що вони були краще написані, ніж сьогодні. Залежить від того, як пишеш. І в газеті “Екінокс” були якісні статі. Інші під головною статтею розуміли підлабузництво. Але, принаймні, в якісній студентській пресі цього не було. Головні статті у нас мали зовсім інший зміст. Ми не займалися політикою. У газеті “Опінія студенцяске, коли я її очолював у 1974-1975-му роках, там не було жодної статті похвали, жодного рядка. Ось, що можна було робити тоді.”
Засоби масової інформації в 70-80-ті роки минулого сторіччя були віддзеркаленням політичної, економічної, соціальної та культурної ситуації в державі тих років.