Панування Костянтина Бринковяну
Панування Костянтина Бринковяну (1688-1714 рр.) було довгим для того періоду частих змін на престолі і позначеним певною стабільністю.
Steliu Lambru, 11.08.2014, 01:34
Панування Костянтина Бринковяну (1688-1714 рр.) було довгим для того періоду частих змін на престолі і позначеним певною стабільністю. Окрім введених ним реформ та культурного розквіту, Бринковяну залишився в пам’яті литописців і через свою трагічну смерть. 15-16 серпня 1714 року, 60-річний Бринковяну разом зі своїми 4 синами та особистим радником Янаке Векереску були обезголовлені після 5-місячного ув’язнення в османській столиці.
Ми запитали Богдана Мурджеску, викладача історії Османської імперії Історичного факультету Бухарестського університету, якими були головні риси панування Бринковяну: “Костянтина Бринковяну вважають добрим адміністратором. За його часи відбулися спроби податкової реформи та докладені зусилля для чіткішого звітування громадських грошей. Зберігся список скарбниці за 10 років, який є дуже добрим джерелом і в той же час показує нам, з якою відповідальністю князь вимагав звітування за витрачені гроші. А ще ми знаємо про нього, що він був ощадливим. Йому вдалося зібрати грошей у скарбниці, та особливо у своїй власній коморі. Турки називали його ”принцом золота” саме тому, що він мав репутацію власника значного майна, яке частково заключалося в маєтках та грошах, а інша його частина була вкладена в інших місцях за межами країни, включно у Венеції. Він був не тільки ощадливим, а й залишив за собою важливі церкви та князівські резиденції, а ще підтримував розвиток культури.”
Але, як будь-яка людина, яка володіє владою, в певний момент зустрічає й опозицію, особливо коли йдеться про гроші. Тож Бринковяну дорікали за твердість, з якою він збирав податки. Богдан Мурджеску: “Податки не популярні в жодному суспільстві. Звичайно, що існували обмеження над платниками податків. Але зі списку скарбниці ми дізнаємось, що були й моменти, коли дворяни були змушені брати позики, тому що в скарбниці не вистачало грошей. Окрім цього, велику роль зіграла стабільність в пануванні й те, що, в основному, правитель намагався уникати, щоб країна зазнавала негативного впливу через довколишні війни. В перший період свого панування йому це не вдалося, тому що тоді відбулося австрійське вторгнення. Але після того, в основному, Волощина була досить захищеною від зовнішніх військових втручань та руйнування. І зазнала відносного процвітання.”
Критики докоряли Бринковяну й за його співробітництво з османцями, коли князівство могло скористатися наступальною антиосманською політикою, яку розпочала Австрія. Знову Богдан Мурджеску: “Противники критикували його за багато речей, залежить від періоду його панування, тому що панування було довгим — 25 років і 4 місяці. За цей час дорікання значно відрізнялися. На початку його критикували за те, що він не приєднався до християн у їхніх діях проти османів. Він вступив на престол саме в той момент, коли, здавалось, що Шербан Кантакузіно зближається з австрійцями, після чого австрійське військо напало на Волощину. Але Бринковяну залишився рішучим по відношенню до австрійців і зблизився з Османською імперією та взяв, разом з османами, участь у битві прости австрійців. Інший момент, за який його критикують, відбувся у 1711 році. Напрочуд досить небезпечній ситуації, в якій митрополит та частина дворян змовилися проти князя з метою приєднатися до Росії, а частина війська дезертирувала, приєднуючись до росіян, князь був дуже стриманим і, практично, утримав Волощину на стороні Османської імперії.”
В таких умовах трагічна смерть Бринковяну здається ще більше дивною. Вона й дотепер не зовсім роз’яснена, вважає Богдан Мурджеску: “Проблемою є страта Бринковяну. Він був позбавлений престолу, а потім доставлений до Стамбулу, де його допитували й катували, щоб він розповів про всі свої скарби. Його страту важко зрозуміти, з османської точки зори підставу важко зрозуміти. Його провина по відношенню до османів не була очевидною, окрім того факту, що він накопичив багатство, підтримував зв’язки із сусідніми країнами, але не настільки тісно, щоб це загрожувало османському порядку. Ми ще не маємо повністю задовільного пояснення підстави страти його та всієї його сімї. Із документів його провина не випливає в достатній мірі. Існують каталоги звинувачень, які йому було зроблено, включно скарги, які робили на нього волоські бояри. Але з точністю її важко пояснити. Це була надмірна страта навіть для османських стандартів.”
Румунське церковне середовище акредитувало ідею мучеництва Бринковяну, проте історики дивляться на цю ідею з обережністю. Богдан Мурджеску: “Існує практика у випадках, коли засуджений переходив на іслам, щоб бути помилуваним. Але те, що він був християнином, не було достатнім мотивом для страти. Турки призначили на престол Волощини на місце Бринковяну християнина Штефана Кантакузіно. Коли Штефана та його батька було страчено, на престол зійшов Ніколає Маврокордат, теж християнин. Тож проблема зміни стилю правління Волощини не поставала.”
Костянтин Бринковяну разом зі своїми синами був канонізований Румунською Православною Церквою на початку 1990-их років. Його образ було використано для мобілізації румунського народу з метою побудови сучасної держави.