Стратегії щодо легітимації влади Ніколає Чаушеску
Ніколає Чаушеску очолив Румунську комуністичну партію в 1965 році, на відомому ІХ Зїзді. Його було сприйнято як молодого вовка готового до змін і виправлення помилок минулого.
Steliu Lambru, 14.04.2014, 11:00
Ніколає Чаушеску очолив Румунську комуністичну партію в 1965 році, на відомому ІХ З’їзді. Його було сприйнято як “молодого вовка” готового до змін і виправлення помилок минулого, внаслідок чого він отримує підтримку і від старших партійних активістів. Він показував себе як реформатора і мав величезний успіх через своє ставлення під час Празької весни. Встановлюючи особистий стиль керівництва, Чаушеску намагався проводити політику прозорості у прийнятті рішень і здавалося реагував на потреби і думки, простої людини, висловлені в листах. Поступаючи так, Чаушеску хотів відрізняться від свого попередника Дежа, «Сталіна» Румунії.
Хоча спочатку все це мало певну частку автентичності, нарешті зясувалося, що це була стратегія узаконення свого деспотизму. І якраз через цю частку автентичності вдалося режиму Чаушеску залучити на свою сторону звичайних людей. Історик Міоара Антон представник Бухарестського Інституту історії “Ніколає Йорга” вважає, що метою стратегії Чаушеску, з початку його правління, було будівництво ідентичності спрямованої на явне відмежування від скомпрометованого минулого. Вона досліджувала відносини режиму Чаушеску з громадянами, як випливає з петицій та листів людей, документи поділені на 3 категорії: листи-запрошення, звернення або заяви про реабілітацію та заяви про бажання стати членом партії: “Перша категорія була прямим наслідком введення указу про заборонення аборту в жовтні 1966 року, і указу виданого в січні 1967 року, який затвердив надання щомісячної допомоги у розмірі 1000 леїв матерям, що народжували третю дитину. Сума надавалась і за наступні народжені діти, і часто ця сума збільшувалась у випадку багатодітних сімей. План, щоб кожна сім’я мала 4 дітей, але особливо пообіцяна сума, мають як наслідок збільшення кількості листів. Все набуває інших вимірів на тлі переосмислення політики про народжуваність, і заборону абортів. У листах-запрошеннях, йдеться про велику радість щодо народження дитини, але й про скрутне економічне становище більшості заявників. Ці документи приховують драми з якими румунські родини стикались. Причетність, навіть висвітлена ЗМІ, лідера створює солідарність та новий імідж Генерального секретаря, як брата, батька, опікуна. Ніколає Чаушеску запрошується на важливі події в житті людей, такі як весілля або хрестини. Ті, хто бажав привернути його увагу хрестили своїх дітей з імям Ніколає або проводили заходи приблизно 26 -го січня, в день народження Чаушеску.”
Реабілітація, людей, що зазнали переслідувань режиму Георгіу -Дежа була іншим основним моментом нової політики щодо легітимації Чаушеску. Mioaрa Антон: “На Пленумі партії в квітні 1968 року висунуто дуже багато запитів і заяв про перегляд або виправлення порушень, жертвами яких стали колишні члени партії, пересічні громадяни або колишні співробітники безпеки і оборони. Комітети з перегляду аналізують як політичні порушення, так і порушення кримінального характеру. Більшість вимог стосувались порушень апарату політичної поліції між 1958-1959 на тлі ідеологічного замороження. Інше покоління активістів і членів партії будують у світлі квітневого пленуму бездоганні біографії. Історія партії переписується в новому контексті, і вона починається з перспективи цих листів, після 1956 року. Активісти вимагають визнання стажування в партії, пенсійного забезпечення, повернення в партійні і державні структури, визнання професійного стажу та здобуття пільг: пенсій, помешкань, надання вищих чинів, співробітникам армії та секретних служб. З межею реабілітації стикнувся греко -католицької єпископ Александру Тодя, який в листі направленому Чаушеску, 7 квітня 1968 року, з болем та гіркотою констатував, що процес реабілітації не змінює ставлення влади до його справи. Александру Тодя не знав, що партія не планувала переглянути ряд політичних процесів, організованих в Румунії після 1947 року.”
Антирусизм румунів сильно використовував Чаушеску з 1968 року, і був підвалиною його політичної поведінки до падіння в 1989 році. Міоара Антон: “Емоція в серпні 1968 року викликала сильну антирадянську реакцію серед простих людей, які сприйняли втручання в Чехословаччинну як можливу агресію проти Румунії. Міхай Русу, технік, запропонував організацію відкритої підписки на придбання літаків і танків, щоб країну можна краще захистити. Анонімний висловлював подив щодо вторгнення в Чехословаччину, і запевняв генерального секретаря, що всі працівники Соціалістичної Республіки Румунія тісно обєдналися навколо партії створивши гранітну стіну проти будь-якого ворога, який спробував би порушити суверенітет Румунії. Листи звичайних людей, анонімні або підписані, що надходили з різних верств, поміщали Чаушеску, в галерею героїв нації, які боролись проти зовнішніх загроз “.
Особистий режим Ніколає Чаушеску став, з 1974 року, чимось зовсім протилежним у порівнянні з тим, що відбувалось в 1965-1971 рр. Він ставав все більш деспотичним, і був все більш схожим із сталінським режимом, суть комунізму, від якого хотів розлучитися.
