Історико-археологічний заповідник в Тиргшорул Векь
Розташований на відстані 70 км від Бухареста село Тиргшорул Векь, на перший погляд, нічим не відрізняється від будь-якого іншого села Праховського повіту.
Steliu Lambru, 25.11.2013, 02:19
Розташований на відстані 70 км від Бухареста село Тиргшорул Векь, на перший погляд, нічим не відрізняється від будь-якого іншого села Праховського повіту. Але історики стверджують, що воно є особливим, тому що воно, тому понад 600 років, було центром важливої економічної діяльності. Доказами є руїни історико-археологічного заповідника, в якому місцеві фахівці, спільно з Бухарестським Інститутом археології імені Васіля Пирвана, шукають в розкопках артефакти, які дали б їм більше інформації про минуле. Історико-археологічний заповідник у селі Тиргшорул Векь є тим більш важливим, чим сюди прибувають школярі регіону, які працюють поряд з фахівцями.
Населений пункт Тиргшорул Векь був засвідчений в документах ще з часів князя Мірчі Старшого (1386-1418 рр.), якого вважають засновником поселення і найбільш важливим персонажем в історії цих країв. Богдан Чуперке є відповідальним керівником археологічного нагляду над розкопками на території села Тиргшорул Векь і він розповість про історію цього населеного пункту: “600 років тому, в канцелярському документі господаря Мірчі Старого, в торговому договорі між Волощиною та мешканцями Брашова, вперше згадується про населений пункт Тиргшор, у своєму словянському варіанті, та “Novum Forum”, у латинській версії. Обидві назви Тиргшор дуже важливі. З одного боку, у нас є словянський варіант Тиргшор (малий ярмарок) в порівнянні зі столицею князівства — Тирговіште – яка була великим ярмарком. Латинський варіант назви показує, що це був новий населений пункт, найімовірніше створений під час правління господаря Мірчі Старшого.”
Інвентар історико-археологічного заповідника з Тиргшорул Векь не багатий, але має достатнього матеріалу, щоб привернути до себе увагу всіх тих, хто захоплюються історією. Найдавніші сліди людей на цій території є кремяні знаряддя праці, що належали громадам розвиненого палеоліту. Свідченнями про неоліт є нашарування культур Кріш, Боян і Гумельниця із декорованою керамікою. За культурами Гліна, Тей та Монтеору із бронзової доби послідували дві інші культури залізної доби, Халльштатт і Ла Тен. Першими руїнами великої цивілізації є римський табір та лазні, побудовані у другому столітті нашої ери. Табір був побудований на укріпленій лінії, що простягнулася на північ, у підкарпатській Волощині, і був зведений під час даксько-римських війн з 101 по 102 і з 105 по 106 рр., з метою контролю підїзних шляхів із та до середини карпатської дуги.
Наступними століттями датуються кладовища і могили, що містять кераміку, аксесуари одягу, ювелірні вироби та зброю, що належала сарматським племенам іранського походження, які пройшли через Волоську рівнину. Богдан Чуперке пояснив у чому полягало підвищення економічного значення населеного пункту Тиргшору Векь у період правління Мірчі Старшого: “Тиргшор був господарським ярмарком, побудованим на господарському маєтку і користувався важливими торговельними привілеями. Був митним пунктом, у 1413 році тут стягували збори за вози з рибою, які прибували з Бреїли і відправлялися на продаж в Трансільванію. Тиргшор мав важливу економічну історію: він був одним з перших 3 ярмарків чи міст Волощини та основним партнером брашовців у Волощині. Можна сказати, що Тиргшор є містом господаря Мірчі Старого, бо він був першим господарем, який нагадав про це важливе поселення. Парафразуючи історика Ніколая Йоргу, ми можемо сказати, що Тиргшор є містом Плоєшть до виникнення міста Плоєшть. Перед злободенного міста Плоєшть був Тиргшор, і можливо подальший розвиток міста Плоєшть повязаний з ярмарком з підніжжя Карпат. Іншим звязком між населеним пунктом Тиргшор з іншим відомим господарем є згадка про Влада Цепеша, онука Мірчі Старого, який в 1456 році став господарем Волощини після перемоги над армією Влада II”.
У населеному пунті Тиргшорул Векь, якого фахівці називають однією з вторинних резиденцій перших волоських господарів, була побудована Владом Цепешом Дракулою, господарська церква Св. Миколая у 1461 році. До наших днів збереглися ще колишні підвалини і напис. У 1667 році церква була перебудована Антонієм-Воде, який заснував тут монастир Турну, що був відремонтований і намальований під час господаря Костянтина Бринковяну, близько 1700 року. Сьогодні ще можна побачити велику частину стін і деякі оригінальні бринков’янські малюнки. У 1570 році, тут була зведена Біла Церква, а кінцем ХУІ століття, за часів правління Міхні Турчіту датується Червона церква. П’єсою громадянської архітектури є сімейний особняк Морузі, розташований в південно-західному периметрі історико-археологічного заповідника. Він був побудований на початку ХХ століття в неорумунському стилі. Родина Морузі була останнім власником цих країв і побудувала вона на початку ХХ століття ферму з розведення великої худоби за зразком країн Заходу.
