Благодійні організації у міжвоєнній Румунії
Благодійність і доброзичливість були поступово майже знищені комуністичним режимом в Румунії.
Steliu Lambru, 15.07.2013, 03:02
Благодійність і доброзичливість були поступово майже знищені комуністичним режимом в Румунії, хоча він стверджував, що є вищим проявом людяності і співчуття. Це пояснюється, перш за все, строгою етатизацією економічного і політичного життя. Під час комунізму, життя залежало дуже багато від державних установ, а ініціативи самодопомоги були під строгим контролем, в результаті чого люди відчували дуже рідко бажання займатися благодійністю.
Але, до комунізму ситуація була іншою. У капіталістичній Румунії до 1945 року, діяльність благодійних організацій поширюється. Є кілька видів благодійності, а численні економічні, релігійні та політичні установи допомагали малозабезпеченим людям: вдовам ветеранів війни, дітям-сиротам, безробітним, інвалідам. При великих фабриках діяли професійно-технічні училища, професійні асоціації, профспілки, дрібні власники майстерень, медичні працівники, вчителі, юристи, які надавали свої послуги безкоштовно тим, хто не мав матеріальної можливості. Дружини багатих головували у комітетах, фундаціях, асоціаціях та благодійних організаціях.
Однією з визначних постатей румунської філантропії була Марія Бреілою, яка народилась у сім’ї Лаговарі, старого боярського роду, що брала активну участь у політичній діяльності Консервативної партії. У відповідності до релігійних і консервативних поглядів Марія Бреілою допомагала дівчатам- сиротам. Діна Балш, нащадок аристократичної сім’ї, розповіла в 1996 році Центру усної історії румунського радіомовлення про благодійну акцію Марії Бреїлою, в 1919 році, на якому вона була присутня: “Пані Бреїлою мала маєток у населеному пункті Серулешти (південь), і вона була хорошою людиною, робила тільки добрі речі. Вона працювала з благодійними організаціями “Кіндія” і «Тімішою.” Остання була благодійною організацією, яка допомагала дітям-сиротам та дівчаткам-сиротам. І вона збудувала на своєму маєтку хату де ростила цих дітей. Коли її запитали, що робитиме з цими дітьми, вона відповіла: “Я хочу підготувати хороших дружин і добрих матерів!” Вона вчила їх готувати їжу, шити, займатися дітьми, вязати гачком, ну бути хорошою дружиною і матірю. Я вам розповім про дуже цікавий випадок. На відкриття цього приміщення, добре оснащеного, зведеного виключно за її кошти, був запрошений і тодішній міністр освіти. Всі сіли за стіл у саду, а страви подавали дівчатка. І міністр освіти приніс пані Бреїлою нагороду, і хотів вручити їй. Вона раптом встала на ноги, і сказала: “Ні.” “Чому пані Бреїлою, ви зробили так багато для цих сиріт”- сказав міністр. Але вона відповіла: “Не я зробила, а Господь наш Ісус Христос. Якби не він, я нічого б не зробила. Йому дайте нагороду, а не мені.” І ніяк не хотіла взяти нагороду. Міністр нарешті поклав медаль у кишеню і пішов. Йдучи по дорозі він сказав: “Це цікава дама, дуже цікава! А яка характерна,” Він був дуже здивований, що пані Бреїлою відмовилась від нагороди.”
Але були і організації, які просували культуру і національну специфіку. Діна Балш нагадала і про благодійну організацію “Кіндія”: “Хочу зазначити, що я вмію дуже добре танцювати румунські народні танці. У цьому сенсі наші батьки, створили спеціальну організацію саме для того, щоб румунські народні танці і музика не зникли. І кожні два тижні ми збиралися у залі Ріхтера, зал для гімнастики, що знаходився в центрі Бухареста. І там ми танцювали румунські танці. Ми одягали румунські народні костюми, і танцювали під народну музику. Благодійна організація була створена Марією Бреїлою. Але хто не був членом благодійної організації “Кіндія”. Багато високопоставлених людей.”
Важливі імена румунської культури були членами культурних організацій де обговорювались різні проблеми того часу. Однією з таких організацій була “Парантеза” (Душка), про яку розповідає Діна Балш: “Було багато культурних діячів та цінувателів культури. І вони збиралися, а їх бесіди були дуже цікаві, тому що вони торкались різних теми. Вони переходили від однієї теми до іншої. І регулярно збиралися, і зустрічі були дуже приємними і корисними, Треба було тільки сидіти і слухати, про що вони говорять між собою. Було надзвичайно приємно і цікаво. Деколи з ними приходили їхні дружини.”
Благодійність йшла рука об руку з товариськістю, а румунське суспільство до 1945 року довело свою життєздатність. Але в роки двох світових війн благодійні акції були організовані на високому рівні, а люди проявили найбільшу щедрість.
