Ніколає Тітулеску, європейський дипломат
Юрист Ніколає Тітулеску є румунським дипломатом з найбільшим успіхом у політиці міжнародних відносин у міжвоєнний період. Він був міністром закордонних справ у кількох урядах з 1928 по 1936 роки.
Василь Каптару, 28.04.2012, 18:39
Юрист Ніколає Тітулеску є румунським дипломатом з найбільшим успіхом у політиці міжнародних відносин у міжвоєнний період. Він був міністром закордонних справ у кількох урядах з 1928 по 1936 роки. З 1921 року працював постійним представником Румунії в Женеві в Лізі Націй. Тітулеску був одним із основоположників регіонального співробітництва в Центральній та Східній Європі. Він підписав з боку Румунії Малу Антанту з Югославією і Чехословаччиною в 1933 році, і Балканську Антанту з Югославією, Грецією і Туреччиною в 1934 році.
Хоча був шанованою постаттю, обєктивний історичний аналіз показує, що Румунія не скористалась політикою Тітулеску, а навпаки. Це можна було побачити в 1940 році, коли гарантії безпеки, що мала Румунія від Франції та Великобританії провалились після того, як Німеччина запанувала над континентом. Після падіння Франції, в червні 1940 року, Румунія була покарана за необережну політику Тітулеску, який не міг скористатись навіть дружбою з міністром закордонних справ СРСР Максимом Литвиновим. Іншими словами, політика Тітулеску, хоча й похвальна, була занадто великим капелюхом для голови Румунії.
Ніколає Тітулеску взяв участь у масштабному проекті будівництва Великої Румунії, і як реформатор. Він був членом комісії, що провела грошову та освітню реформи в 1921 році. У промові в 1930-у році, що зберігається в архівах Центру усної історії румунського радіомовлення Тітулеську представив із задоволенням успіх шкільної реформи, яка гарантує успіх румунської держави та румунської нації: “Що стосується шкільного питання, з одного боку, існує реформа освіти, яка відповідає сучасним вимогам і стандартам життя, з іншого боку відбулось обєднання навчального процесу, як природний наслідок створеної ситуації. За допомогою Законів про початкову і середню освіту від 1924-ого року, а також Закону про приватну, освіту від 1925 року було досягнуто об’єднання організації навчального процесу в єдину унітарну систему. Чотири типи організації навчального процесу, що існували до війни, які розвивалися в різних умовах створюючи власні традиції, перестали існувати. Замість них була створена румунська сьогоднішня школа, що буде сприяти зміцненню національної свідомості та сили нації. Дві основні демократичні реформи право на голосування і надання селянам у власність землі проведені після війни, введення селянства в політичне життя країни були зроблені з метою просвітити людей, зробити їх свідомими щодо смислу і значення цих прав. Тому абсолютно необхідно збільшити кількість шкіл та приміщень румунської культури.”
Після приходу Гітлера до влади в Німеччині, Тітулеску працював на користь зміцнення європейського співробітництва та безпеки. Торкаючись двостороннього франко-американського пакту Бріана-Келлога від 1928 року, про незастосування сили для вирішення проблем між двома країнами, був розширений потім і підписаний 62 країнами, Тітулеську закликав до обєднання всіх зусиль спрямованих на збереження миру. В уривку знайденому в архівах Центру усної історії румунського радіомовлення, Ніколає Тітулеску усвідомлює слабкість, яка виникла в організації, яку він очолював двічі: ””Це означає, що, аби уникнути війни, ми повинні заздалегідь підготувати ті сили, з якими потенційний агресор зіткнеться, якщо забажає втілити в життя свої плани. Місією Ліги Націй було виконати це завдання за допомогою Товариства колективної безпеки. Несвоєчасне застосування положень пакту, в деяких випадках, відсутність мужності навіть щодо простої згадки про них, в інших випадках, зникнення команд, які зуміли зрозуміти, що може надати Ліга Націй і, що було неможливо вимагати від цієї організації призводять, на жаль, до того, що, Ліга Націй не буде на деякий час організацією, яка може виконати свою місію.”
Звільнення Тітулеску відбулося у контексті різкого погіршення міжнародної обстановки. Ряд міжнародних подій збільшили напруженість у відносинах між ревізіоністськими країнами, та тими, що підтримували Версальську систему: громадянська війна в Іспанії, Антикомінтернівський пакт, анексування Австрії та розчленування Чехословаччини. Маргіналізований після 1936 року, Тітулеску продовжить з екзилю бути захисником Версальської системи. Хоча він написав про те, як могла б виглядати об’єднана Європа на його погляд у книзі “Промови про мир», Тітулеску не був новатором ідеї європейської єдності, а її послідовним захисником.
(Стеліу Ламбру, Микола Онужик)
