Фемінізм та жіноча присутність у сучасному румунському мистецтві
З оглядом на нещодавні дебати Історії та розповіді. Про фемінізм в Румунії, за участю представників архітектурної сфери, образотворчого мистецтва та сучасного танцю, ми говоритимемо сьогодні про фемінізм і жіночу присутність у цих мистецтвах....
România Internațional, 05.12.2018, 13:30
Останнім часом, в румунському мистецтві піднімаються все
більше і більше голосів, які говорять про слабку увагу, що приділяється жінкам артисткам. Феміністська течія стає
все більш помітною. З
оглядом на нещодавні дебати Історії та розповіді. Про фемінізм в Румунії, за
участю представників архітектурної сфери,
образотворчого мистецтва та сучасного танцю, ми говоритимемо сьогодні про фемінізм і жіночу присутність у цих мистецтвах.
Дебати були організовані Асоціацією «4Culture», у співпраці з Орденом архітекторів Румунії (ОАР) – бухарестською філією, де й
відбулася ця зустріч. Андрея Кепітенеску, хореограф сучасного танцю і культурний
менеджер, художній керівник Асоціації «4Culture» про присутність жінок
у виконавському мистецтві в Румунії: Я думаю, що в цілому, принаймні в
сучасному танці, хореографи більше присутні і видимі завжди, хоча кількість артисток, випускниць Хореографічного факультету, набагато більша.Я думаю, що однією з
причин є те, що надалі, ті, хто
займає керівні посади, як в
театрах, так і у важливих установах або важливих закладах,є чоловіками. З іншого
боку, набагато складніше зробити себе почутою як жінка у артистичній галузі. Взагалі, ми говоримо про чимало чутливих ситуацій і
жіночий простір не завжди готовий вступити у такий бій. А чоловіча присутність найчастіше
залякує і є досить агресивною. Я маю на увазі той факт, що ми працюємо, принаймні, у сфері танцю, все ще дуже
багато із тілом і відносини між митцями є фізичними.
Але є важливі імена жінок, яким вдається змінити ситуацію у сфері мистецтва, каже Андрея
Кепітенеску: Є такі артистки і
кураторки, як наприклад Валентина Янку, яка була нашою запрошеною на дебатах в Будинку ОАР. Вона намагалася, з посади, яку займала деякий
час в Національному музеї мистецтва Румунії просувати художниць, які малювали в Румунії
і які не були відомі навіть випускникам
факультету або тим, хто працює в цій
галузі, через те, що вони просто
на просто були проігноровані або помилково прив’язані до політичних рішень
початку ХХ століття. Її демарш був так би
мовити одиночним, але приніс до уваги
громадськості низку художниць. Вона організувала виставки, надрукувала
навіть альбом. Отже залишила якісь сліди. Можу також навести приклад інших художниць та кураторок… Ми співробітничаємо
вже кілька років із Олівією Нітіш, яка, у свою чергу, намагається просувати художниць. Є такі жінки, які постійно пишуть про
важливість навчання жінок і рівний доступ до освіти в маргінальних районах, які ведуть боротьбу за права жінок і проти насильства… І тут я маю на увазі Оану Белуце, Міхаєлу Мірою… Є багато інших прикладів артистів-жінок, такі як Марілена Преда, яка намагається, в свою
чергу,формувати інших і привернути увагу щодо менш
відомих аспектів.
Валентина Янку є спеціалістом з образотворчого мистецтва, розгортає свою діяльність у галузі культурної журналістики. Вважає,
що поняття фемінізму тісно пов’язане із первісним
значенням, а саме, з «рухом, який передбачає, що жінки повинні мати рівні з чоловіками права», але кожний підходить до цього відповідно до особистих принципів і ідеологій: У Румунії переважає
неоліберальний фемінізм, тобто фемінізм, що американські вчені
визначають як білий фемінізм, що займається особливо
проблемами мажоритарних
жінок і має тенденцію ігнорувати тим фактом, що існують і інші види досвіду. На артистичному полі, весь цей вид
академічного фемінізму відзеркалюється і в творчості та діях більшості тутешніх артисток. Мені дуже цікаво було дізнатися про
те, що останнім часом молоді артистки змогли об’єднатися в
більш радикальну ініціативу та випустити журнал. Йдеться про журнал під назвою «CUTRĂ», що намагається ознайомити вперше румунів з принципами
міжсекторного фемінізму, тобто тими принципами фемінізму, які описують жінок з їхніми різними проблемами, в залежності від етнічної чи сексуальної громади, до якої вона и належать, визначають їх ідентичність на основі інших
критеріїв, а не тільки жіночих.
Що стосується жіночої присутності в образотворчому мистецтві, ситуація
схожа на ту що, скажімо, зустрічається
у галузі театральної постановки. Число студенток в університетах образотворчого мистецтва є
великим, але після закінчення навчання, жінкам
набагато складніше почати кар’єру, тому що, каже Валентина Янку, ширяє завжди над
їх головами підозра, що в якийсь то момент вони покинуть мистецтво і виберуть сім’ю: Ми вважаємо, що є
більше артисток, але насправді ми не бачимо їх в
структурах, де є гроші, у
владних структурах. Ми бачимо їх
на
околиці, як вони насправді намагаються вижити на сцені. У старших поколіннях ця проблема більш
очевидна, бо ми говоримо про артистів-чоловіків, які досягли
певного рівня кар’єри на 60-70 році
життя, і артистів-жінок того ж віку, які дебютували водночас
з чоловіками, працювали з тією же
інтенсивністю, проводили
виставки з тією ж частотою, але визнання не є
однаковим.
Учасниця дебатів на тему Історії та розповіді. Про фемінізм в Румунії Ралука Вішінеску навчалася в Румунії та Німеччині і вже давно високо цінується як архітектор,
будучи удостоєна в 2018 році нагородою в рамках Щорічних премій в сфері архітектури. Про жіночу присутність каже що:
Особливо після закінчення факультету
зменшується число жінок у галузі побудованої
архітектури. Залишаються дуже цінні спеціалістки
в академічному світі, в теоретичному світі … Також у
організаціях, що є дуже важливими. Наприклад, в проекті Архітектура, де жінки роблять чудову
справу, і там в
основному жінки, які ініціювали та
займаються бізнесом. Їхня справа важлива, тому що архітектура не полягає тільки у будівництві, а і в теоретичній частині.
Отже, немає загальних висновків. Проте, цитуючи Андрею Кепітенеску,
культурного та професійного менеджера сучасного танцю, ми не є відкритим
суспільством до таких дебатів. Взагалі кажучи, чоловіки в культурній сфері
посміхаються під кутом рота, коли дізнаються про заходи, присвячені
таким темам, як фемінізм. Вони все ще бачать їх, на жаль, як злегка легковажних тем.