Створення умов для економічного розвитку дунайської дельти
Унікальний, райський природний куточок - дельта Дунаю не є найкращим середовищем для повсякденного життя місцевих жителів.
Christine Leșcu, 29.10.2014, 08:42
Унікальний, райський природний куточок – дельта Дунаю не є найкращим середовищем для повсякденного життя місцевих жителів. Перебуваючи на окраїні країни, у важкопрохідній місцевості та в оточенні води, місцеві жителі стикаються з численними проблемами, попри величезний туристичний потенціал регіону. Зважаючи на це, нещодавно кілька неурядових організацій ініціювали низку проектів економічного пожвавлення регіону, які б мали й позитивний вплив на туризм. Асоціація “Іван Пацайкін – 23 миля”, наприклад планує утверджувати специфіку дельти та економічно експлуатувати її в інтересах місцевих жителів.
Представник організації Тіберіу Казачок розповів як відповідна неурядова організація планує втілити в життя свої плани. “Наприклад, якщо хтось відкриває в дельті туристичний комплекс, він має використовувати місцеву робочу силу, зводити будівлі та використовувати архітектурну концепцію, засновану на місцевій традиційній сировині. Крім того, аксесуари для інтерєру, як наприклад, серветки, кошики для хлібу, мають бути вироблені місцевими жителями, а в меню ресторану має бути представлена місцева кухня, з використанням місцевих продуктів. Це ідеальний варіант, а ми будуємо, крок за кроком, елементи цього варіанту. Це модель “проти течії”, тому що значна частина громадськості розуміє під розвитком зведення великих готелів, з великою інфраструктурою та асфальтом, з туристами, які якщо приїжджають з Бухареста почували себе в дельті, як у Бухаресті.”
Ця модель туризму припускає дуже короткий і дуже навантажений туристичний сезон у дельті. А модель соціального підприємництва, яку утверджує асоціація “Іван Пацайкін – 23 миля”, закликає туристів відпочивати в дельті в будь-яку пору року та вабить їх різними цікавими аспектами місцевої традиційної культури. У звязку з цим, асоціація спробувала запровадити водні прогулянки дельтою на деревяних веслових човнах, повільних засобах пересування, які дозволяють милуватися гарними місцевими пейзажами.
Тіберіу Казачок розповідає: “Ми працювали в певному напрямку, спробували відродити традиційні човни. Працюємо над створенням нового типу деревяного човна, з модрини чи сосни, обладнаного веслами, який ми назвали “каноткою”. Тобто ми придумали щось, що більше відповідає сучасним реаліями і привертає конкретну категорію осіб. Канотка, це човен, розроблений таким чином, щоб легко і повільно пересуватися дунайськими каналами. Ми неодноразово і в різних проектах утверджували використання деревяного човна, тому що він є інструментом, за допомогою якого повертаєшся до традиції, до повільного сприйняття природи.”
З подібною ініціативою виступила й асоціація “Летя в ЮНЕСКО”, яка намагається добитися включення до нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО мистецтво створення очеретяної покрівлі, за допомогою проекту “Очерет кращий ніж бетон”. Розповідає координатор проекту Лоредана Пане. “Люди прагнуть модернізації, хочуть мати такі хати, як бачать по телевізору, зі металопластиком та з усіма зручностями. Тому ми почали свою кампанію саме з них. Ми переконали їх, що не варто міняти очеретяну покрівлю фальцевою, щоб зберегти традиційну архітектуру, оскільки вона вабить туристів. У село Летя щоліта приїжджають багато туристів, але вони зупиняються там всього на кілька годин. Вони проводять екскурсію селом, йдуть побачити знаменитий ліс Летя, а потім йдуть далі. У Леті в даний час немає жодного пансіонату, а фінансові можливості місцевих жителів дуже обмежені. На щастя для нас, в селі вже є кілька сімей, які зрозуміли важливість традиційних ремесел і традиційної архітектури села. Вони облаштували і відремонтували будинки в цьому стилі, утримують їх в належному стані. Унаслідок цього туристи частіше зупиняються біля їх воріт, фотографують і зупиняються у них поїсти. Поступово люди розуміють, що це їх майбутнє, навіть якщо воно має коріння в минулому.”
Минуле, яке в селі Летя зберігається недоторканим, особливо з точки зору традиційної архітектури, стверджує Лоредана Пане. “Очеретяна покрівля є специфічною для усієї дунайської дельті, але ми обрали Летю, тому що це найбільш ізольоване село в дельті, і завдяки цьому краще збереглося. Це як живий музей, в якому багато будинків досі зберігають традиційну архітектуру і завдяки цьому чудово виглядають, на відміну від інших сіл, як наприклад Крішан чи Суліна, де архітектура будинків пошкоджена, люди порушують правила будування. У цих правилах дуже чітко зазначено, що не можна будувати, використовуючи металеві прути або зводити будинки в гірському стилі або використовувати інші кольори, ніж специфічні – зелений, блакитний, сірий і білий. Рекомендовано покривати хати очеретом, однак люди цього правила не дотримуються.”
Не дотримуються й тому, що забули мистецтво. У Леті лише вуйко Костел вміє робити покрівлю з очерету, тому асоціація запросила його проводити курси виготовлення покрівлі з очерету. Чим більше людей оволодіють цією давньою технікою, тим більше з них дізнаються, що очерет не лише краще бетону, він може дати значну економічну вигоду.