Добруджська суть
У Добруджі, регіоні між Дунаєм та Чорним морем, проживають 14 етнічних меншин, в тому числі українці, нащадки задунайських козаків.
Ana-Maria Cononovici, 25.01.2022, 05:51
У Добруджі,
регіоні між Дунаєм та Чорним морем, проживають 14 етнічних меншин. Тут
знаходиться найбільша турецько-татарська меншина в Румунії, оскільки понад 400 років
провінція перебувала під управлінням османської адміністрації. Є також
місцевості з великою кількістю росіян-ліпованців та українців, нащадків
задунайських козаків.
Сьогодні наша
історія починається на березі озера Головіца, поблизу румунського узбережжя
Чорного моря, де є село, яке стає все більш відомим завдяки організованим тут
культурним заходам, Вішіна. Усе почалося з того, що містянка вирішила придбати
будинок у селі для проведення там своїх відпусток, але придбання нової нерухомості
викликало в неї пристрасть до популяризації традицій цього регіону.
Мова йде про Б’янку
Фолеску, яку ми запросили сьогодні до нашої студії або розповісти про цей проєкт:
«Якось все прийшло поступово, це було не миттєве рішення. Першим кроком стало
придбання хати у селі Вішіна. Я хотіла знайти тихе, спокійне місце і крок за
кроком, знайшла місце для відпочинку і проведення вільного часу з дітьми.
Потім, мало-помалу закохалася у це село, в його традиції, звичаї, стала краще розуміти
життя в селі, простоту сільського життя – це багатство, яке мені пощастило
отримати лише зараз. І звичайно, після цього мої думки почали рухатися в
напрямку постійного проживання в селі. З часом моє домогосподарство зросло і фактично
я була змушена їхати в село майже кожен день, а згодом – повністю переїхати з
міста у Вішіну. Це було нелегке рішення, очевидно, воно принесло мені багато змін,
але я вважаю, що це було одне з найкращих рішень у моєму житті.»
Б’янка Фолеску обміняла
міський комфорт на просте життя, але після того як ознайомилася з таємницями сільського життя,
від того, як правильно топити піч дровами до покупки в борг на базі «запису в
зошиті» в сільському магазині чи обміну продуктами між сусідами, вона почала
залишати свій відбиток на новому місці проживання. Сьогодні в її будинку в селі
є котел, тому що вона хотіла мінімального комфорту міського життя, але її вплив
поширився на громаду: «Це село не було відомим і тоді я долучилася до
діяльності болгарського танцювального ансамблю, який зберігав традиції села і,
мало-помалу, трохи змінився склад ансамблю, весь його репертуар, видимість. І,
з огляду на те, що цей танцювальний колектив складався з жінок і дітей, я почала
спілкуватися з найбільш репрезентативною частиною мешканців села.»
Б’янка Фолеску
стала промоутером місцевої гастрономії: «Ми взяли участь у певних заходах,
потім організували кілька заходів, в яких хотіли висвітлити страви місцевої кухні.
Я усвідомила, що населення села змішане, тобто не можна обмежуватися лише
гастрономією з болгарським впливом, наприклад, враховуючи, що у Вішіні проживає
лише невелика громада добружських болгар. У цьому селі є й татарська, румунська
гастрономія, зібрана зі всієї Добруджі. Гастрономія тут дуже багатий букет страв,
які можна поставити на стіл. І, так, головним нашим викликом було знайти
якомога більше страв з різними назвами, страви, які можна швидко приготувати і
покласти на стіл. Згадайте, що болгари традиційно займаються овочівництвом, а
серед їхніх страв особливе місце займає овочевий салат «закуска», потім керделі
(пироги) з цибулею. Є різні страви місцевої кухні, які я часто презентую. І не
можу не згадати про добруджанський пиріг, який займає почесне місце в моїй
кухні.»
Капітальний
ремонт придбаного будинку та, особливо, його інтер’єру, став для Б’янки Фолеску
першим кроком в облаштуванні в іншому будинку поблизу невеликого живого музею:
«У ньому п’ять кімнат, кожна з яких має свою специфіку. Я подумала представити різні
громади села Вішіна. Середня кімната має болгарську специфіку, поруч знаходиться
кімнату зі специфікою росіян-ліпованців, потім румунська кімната, тому що
румунське населення переважає у Добруджі, а в східній кімнаті об’єднана специфіка турків
і татар. Кожна кімната оформлена в певному стилі, поєднуючи старі предмети, які
ми знайшли в місцевостях з переважаючим населенням відповідних етнічних груп, а
також з новими предметами, що імітують старі предмети.»
Чимало з
представлених там предметів були подаровані мешканцями сіл: меблі, штори,
рушники та ніші предмети побуту. Б’янка Фолеску виготовляє й власні моделі
ажурних квітів, радіючи можливості навчитися у місцевих майстрів. Тоді наша
співрозмовниця також дізналася про добруджанську вишивку, про добружанські
ремесла, про традиційну архітектуру і так почала співпрацювати з музеями
народного мистецтва у Констанці і Тулчі.