Історія крізь танець
Будинок Мальмезон, який впродовж часу був військовою спорудою, потім ізолятором тимчасового тримання та промисловим простором, через століття став культурним простором.
Ana-Maria Cononovici, 30.11.2021, 07:44
Багато будівель у Бухаресті мають цікаву історію, яка часто маловідома. Але
коли військова будівля, яка через століть стає культурним простором, будучи
впродовж часу ізолятором тимчасового тримання, а потім промисловим простором,
цією історією майже обов’язково треба поділитися з тими, хто відвідає це
спорудження і не лише. Так можна описати будівлю Мальмезон, що знаходиться на вулиці Каля Плевней №137
у місті Бухарест, яка стала простором для сучасного мистецтва. А останнім
досягненням є перформанс-інсталяція підназвою «Ізоляція в серії граничних станів»,
розміщена у цьому будинку.
Алекс Раду, засновник простору сучасного мистецтва САК, співпродюсер інсталяції,
розповів нам про цей проєкт: «Ми тривалий час вели діалог, а саме майже
два роки, з Сімоною Дяконеску, щоб разом зробили перформанс або перформанс-інсталяцію. Минулого року ми говорили про лекцію-перформанс, про
кураторські практики, про втілення знань в практику. Цього року з
відкриттям майстерень Мальмезон (Malmaison) та САК (SAC), історія будівлі для
нас здобула ще більшого значення. Сімона запропонувала тему ізоляції,
ізоляції тіла, скажімо спочатку закріпленого в історичні моменти будівлі,
в якій діяв ізолятор тимчасового тримання. Це було відправною точкою. Ідея
полягала в тому, щоб створити перформанс-інсталяцію на реальному місці,
тобто прив’язану до історії місця. Йдеться про Другу світову війну, коли тут
діяв спеціальний слідчий центр для підозрюваних у шпигунстві на користь росіян
та англійців, опісля, під час комуністичного періоду, був
ізолятор тимчасового тримання «ворогів народу». Тут були затримані Корнелію
Копосу, Юліу Маніу, лідери партії, які виступали проти встановлення комунізму в
Румунії.»
Будівля була споруджена в 1847 році Георге Бібеску, після пожежі була
надбудована і знову запрацювала через кілька років. Відома в ті часи як Казарма
Святого Георгія, за назвою церкви розміщеної навпроти, будівля була
перейменована Александром Йоном Куза на честь одного з улюблених маєтків
імператора Наполеона III. Історик Алекс Раду подає деталі: «Будівля була
першою військовою казармою Бухареста для кавалерії, потім Александру Йоан Куза
перейменував її в Мальмезон на честь Наполеона Бонапарта III, який
мав замок з однойменною назвою у Франції, тому що в ті часи все, що тримало до
організації військової школи та військового трибуналу було за зразком Франції,
потім тут діяли військова школа, військовий трибунал та ізолятор тимчасового
тримання».
Будучи комуністичною в’язницею Мальмезон використовувався як
центр розслідування та ув’язнення в 1950-х роках, тут були затримані такі
особистості, як Юліу Маніу, Корнеліу Копосу, а пізніше і комуністичні лідери,
як наприклад Анна Паукер. Починаючи від холодності будівлі та ідеї
ізоляції тіла, мультидисциплінарна команда співпрацювала, щоб якомога точніше
висловити те, що надихає і що являє собою ця будівля, та влаштувала
перформанс-інсталяцію під назвою «Ізоляція в серії граничних станів»
((Isolation in a Series of Liminal States). Алекс Раду уточнює: «Над
цією перформанс-інсталяцією працювала мультидисциплінарна команда до якої
увійшли хореограф Сімона Дяконеску, композитор Влайку Гольча, два архітектори
Джастін Баронча та Марія Гемент, художник-пластик Рамон Садик, п’ять
перформерів, антрополог. Нам допоміг також історик, який студіював у всіх
архівах за мемуарами про тих, хто впродовж часу перебував
у ізоляції у цьому будинку. Інформацію ми використали в інсталяції
перформансу.»
Для здійснення інсталяції було задокументовано також період після 1977
року, коли тут працював дослідницький інститут в галузі хімії Іпрокім
(Iprochim). Алекс Раду розповів про результат праці цієї команди: «Це
перформанс, який, безсумнівно вразить всіх. Симоні разом із виконавцями
практично вдалося показати певні моменти, коли тіло не лише рухається, а й коли
стає образом. Ця серія повторюється в інших виступах у цьому просторі:
звук та інсталяція, зроблені Влайку не є простою виставою, а стає простором
занурення як для виконавців, так і для відвідувачів. І робота Рамони Садик
прямо на стіні з олівцем і каракулями має функцію перформансу, це не проста
репрезентація. Також робота архітекторів, які презентують жилетки, на яких є
тексти з мемуарів, просто переносить відвідувачів у те, що ми називаємо
композицією реального часу. Це були колективні зусилля, колективна праця.»
Враховуючи нинішню реальність, яка змусила нас по-іншому підходити до тіла
та ізоляції, глядач спостерігає в цьому перформансу, візуальному та
архітектурному акті, який пов’язує фрагменти складної історії будинку
Мальмезон з нинішньою ситуацією тіла, такі елементи, як тіло, яке
перебуває у стані тривоги та сприйняття часу по іншому, деталі, які ми,
можливо, не усвідомлювали так уважно під час допандемічного періоду.