Чи є хтось вдома?
Нещодавно документальний фотограф Йонуц Теодерашку отримав золоту нагороду в номінації «Люди/Родина» на міжнародному фотоконкурсі у Будапешті (International International Photo Awards 2020): «Нікого немає вдома».
Ana-Maria Cononovici, 23.02.2021, 06:15
Він закінчив курси документальної фотографії у
Лондоні, а повернувшись додому, вирішив
заново відкрити для себе світ, який залишив позаду, за допомогою фото- чи
відеокамери. Так фотограф Йонуц Теодерашку, перебуваючи у двотижневій самоізоляції вдома, розпочав проєкт «Будівельний
майданчик під час пандемії», фотографуючи будівництво багатоповерхівки поблизу.
Потім була «Пандемія у селі» з фотографіями незмінного життя села, за винятком
маски, яку носили місцеві жителі. Але нашу увагу привернув інший проєкт, за
який Йонуц Теодерашку отримав золоту нагороду в номінації «Люди/Родина» на
міжнародному фотоконкурсі у Будапешті (International Photo Awards
2020): «Нікого немає вдома».
Документальний фотограф Йонуц Теодерашку розповів про
початок проєкту: «Короткометражний документальний фільм «Нікого немає вдома»
виник в квітні 2019 року. Тоді окреслилася ідея. Я був у бабусиній хаті. За
останні десять років там ніхто не жив і мені було цікаво, передусім, побачити,
що там всередині. У хаті я знайшов усі речі
моєї бабусі там де вона їх залишила. Це була своєрідна часова капсула. Потім я
повернувся з батьком і попросив його розповісти про своє дитинство, про його батьків,
тобто моїх дідусів бо, наприклад, я не знаю діда по батьковій лінії, який помер
у 44 роки. Потім я повернувся зі своїми тітками, яких також попросив розповісти
про своє дитинство і винайшов для себе маловідому мені частину минулого моєї
бабусі. І вирішив розповісти всю цю історію в короткому документальному фільмі,
щоб поєднати зображення зі звуком у хаті, бо я записав розмови з батьком і
тітками у бабусиній хаті. Я завершив цей документальний короткометражний фільм
наприкінці минулого року.»
Фільм, який був сприйнятий краще, ніж очікував його
автор, як зізнався Йонуц Теодерашку: «Уперше після презентації в Румунії в
рамках спеціального Takeover, він з’явився на Instagram-зображенні публікації «Просто
журнал», де я й представив його історію. Але до цього він був презентований у Великобританії на
платформі, присвяченій документальній фотографії. Там відбулася його прем’єра. Свій
проєкт я представив і на профільному конкурсі наприкінці минулого року. Там був
виданий фотоальбом зі студентами-учасниками, один із перших альбомів, зроблений
Canon, в якому був представлений і мій проєкт. А після цього я взяв участь у
конкурсі в Будапешті, де фільм здобув золото – Gold Vibe. Пізніше цей фільм
показали на різних каналах тут, у Румунії.»
Йонуц Теодерашку розповів про суть цього фільму: «Було
таке відчуття, що це подорож у часі. Увійшовши у помешкання, з’являється досить
дивне відчуття, які викликають сильні емоції – потріскана стара штукатурка на
стінах або павутинки, надзвичайно великі. Цю картину не хочеться бачити,
особливо коли у вас є особистий зв’язок із сім’єю, яка там проживала, але це
простір, який дуже добре зберігає історію сім’ї, адже місце, де ми живемо,
врешті-решт визначає нас. Весь час там мешкала моя бабуся, вона жила у цій хаті останні
20 років, протягом яких збирала все необхідне, розкладала різні речи по місцях.
Вона якось готувалася й до смерті, приготувала різні речі, які так і досі лежать. Я
знайшов таблетки, листи, які зберігала бабуся. І всі ці елементи розповідають
історію людини, яка там жила.»
Фільм був знятий у селі Креєшть Галацкого повіту, де
автор стрічки провів своє дитинство, провівши багато часу у бабусиному будинку:
«Цей будинок нетиповий для тієї місцевості, де більшість будинків менші і мають
дві кімнати. Цей будинок має особливу історію. Він був побудований для
адміністративних цілей, тобто для префектури чи мерії, але згодом продали його
дідові. Він має дуже високі двері, виготовлені з дуже якісних матеріалів, з
дерева масивного типу і зведений на вершині пагорба, в селі, з нього
відкривається дуже мальовничий вид на село. Будинок досить старий, йому десь
близько 100 років.»
Йонуц Теодерешку переконаний, що цей документальний
фільм сподобається кожному глядачеві: «Я закликаю усіх переглянути цей короткометражний
документальний фільм, або на моєму веб-сайті teoderascu.com, або в youtube чи в
Facebook, оскільки я вважаю, що цей документальний фільм якимось чином
розповідає історію кожної сім’ї і вчить нас цінувати родинне минуле і усвідомити,
що сімейне минуле інколи романтизують ті, хто ще живе. Тому що всім нам хочеться
вірити, що наші батьки мали добре життя. І, можливо, саме тому після їх смерті
ми намагаємось реконструювати минуле та зробити його більш романтичним. І це
те, про що я говорю в документальному фільмі, на додаток до всієї історії, яку
я розповідаю про своїх бабусю і дідуся.»
А ще у місті Залеу документальний фотограф Йонуц Теодерашку представляє виставку «Обличчя під час пандемії».
