Бібліотерапія
Хоча відсоток людей, які читають, зменшується, все ще є деякі, хто цікавиться бібліотерапією. Або, принаймні, здається, якщо проаналізувати новітню пропозицію, що з'явилася на румунському книжковому ринку.
Ana-Maria Cononovici, 03.12.2019, 10:03
Хоча відсоток людей, які читають,
зменшується, все ще є деякі, хто цікавиться бібліотерапією. Або, принаймні,
здається, якщо проаналізувати новітню пропозицію, що з’явилася на румунському
книжковому ринку. Ідея не нова, як сказала наша співрозмовниця,
Олександра Русу, книговидавець та бібліотекар: «Бібліотерапія – це не наша ідея. Це вже досить
стара практика, розпочата в 1920-х роках в Америці. Вперше вона з’явилась як галузь психотерапії. Її навіть застосовували клінічно, у лікарнях з результатами у випадках
депресії. Існують дослідження, які показують, що бібліотерапія, тобто
рекомендація книг певного психологічного профілю, мала результати. Свого часу її також намагалися використати для
солдатів, які повернулися з В’єтнаму і перебували в посттравматичному
стресі, і, здається, багато читали Джейн Остін. Ось так
і почалася бібліотерапія. Потім, однак, сенс і практика мігрували від психотерапії, до видавців
і особливо до
бібліотекарів. Бібліотекарі,з певного пункту, почали практикувати
бібліотерапію в різних формах персональних рекомендацій. Насправді, я думаю, що
ми все це практикуємо сьогодні, і вже багато часу, так чи інакше, коли рекомендуємо
комусь книгу, дуже добре знаючи профіль людини та з певною метою».
Концепція стара, проект новий, сказала наша співрозмовниця, котра ініціювала цей проект: «Все почалося з деяких
зустрічей, які тепер проходять один на один, як на сеансі психотерапії. Але не пов’язане з психотерапією. Це справді сеанс особистого розвитку, але я не
психотерапевт, я психолог і видавець книг. Це світська позиція, з якої я
рекомендую книги, певного профілю
особистості, зі своїм досвідом як професійного читача, у видавничій
галузі та якомога
вільнішій дискусії з тим, хто має якісь цілі, хоче щось
прочитати, в цей момент свого життя. Я б сказала їй , бо поки що до бібліотеки завітали
лише жінки».
Ми запитали Олександру Русу чому люди обирають
бібліотерапію, і якщо вони роблять це:«Причини
дуже різні. Переважна більшість жінки, які переживають
критичні моменти, кризис, або тільки що стали мамами, або мамами вдруге, переживають
екзистенційний момент, який передбачає певний
розрив чи інше продовження. І вони також шукають відповіді в книгах. Іноді вони отримують рекомендації від друзів, але їм, здається, потрібно читати про певні
теми, які їх цікавлять. Вони приходять з цими темами вже підготовленими. Я готова поговорити з цією особою і разом з’ясувати, яка тема її
хвилює. Але поки що більшість придумали цю вже чітко визначену тему. Прибуває
менший відсоток людей, які хочуть продовжувати своє професійне життя в певному
напрямку, і тоді їм потрібно читати в цій галузі. Тепер, звичайно, вони спеціалісти в цій
галузі, а не я, але їм потрібні книги, щоб розширити свою перспективу».
І Олександра Русу також сказала нам,
що не обов’язково вірить у те, що деякі книги підходять для одного віку, а не для іншого: «Нещодавно у
мене була дискусія про дітей та підлітків, про ці етикетки, якими користуються
видавці та книгарні, дитячі книжки або підлітки. І я думала, що насправді наші підліткові книги
– це більшість книг для дорослих, які ми тепер можемо знайти далеко від цієї полиці про дорослих, і я подумала, що ці етикетки є досить штучними.
Вони мають свою ефективність, вони дуже корисні, коли ви поспішаєте, або коли
вам хочеться щось написане, як рецепт. Але, коли ви шукаєте щось глибше, ці
етикетки вам не дуже допомагають. Навіть у дітей. Багато дитячих книг написані
дорослими, для інших дорослих вони мають цей подвійний ключ для читання, але їх
гумор орієнтований особливо на дорослих, а не на дітей, а деякі книги для
дорослих, багато поезії, дадаїстська поезія, наприклад, дуже любить дітей. Ці категорії
взаємозамінні, і ми повинні пробувати все, щоб знайти щось справді актуальне для нас ».
Ми кинули виклик Олександрі Русу
рекомендувати книгу, підходящу для всіх нас, у цей період, і вона назвала книгуі Петера Воллебена «Таємне життя дерев»
(оригінальна назва: Das geheime Leben der Bräume). Чому?: Для нас, тут, у
Румунії, для людей мого віку, 35 років, але також трохи нижче чи вище, дуже
цікава книга про таємне життя дерев, це дуже цікава книга про ліси. Тому що, в
дуже цікавий спосіб, ліси – це громади, про які ми дуже мало знаємо. Дерева
спілкуються між собою дуже різними способами. Це ціла історія про дерева, на
яких більше сонця, і про тих, хто живе в тіні, про те, як вони іноді втрачають листя або гілочки, щоб дозволити іншим, хто
страждає від живильного сонячного світла, дістатись до них. Я рекомендую вам цю
книгу. Я думаю, що ми могли б багато чого навчитися читаючи цю книжку. Це не лише про
біологію, це про підтримку, про спільноту, про спільне життя.
