«Не дати вмерти мрії»
Сьогодні ми вирішили розповісти історію фільму, який був знятий з бажання спробувати змусити людей усвідомити зміну дійсності.
Ana-Maria Cononovici, 14.11.2017, 03:35
Сьогодні ми вирішили розповісти історію фільму, який був знятий з бажання спробувати змусити людей
усвідомити зміну дійсності.
Тобто зрозуміти той факт, що
з’явилося перше покоління ромських лікарів, які відкрито заявляють про свою
етнічну приналежність. Висвітлений спочатку, як соціальний проект фільм «Не дати вмерти мрії» сповнений ліризму та інтимності завдяки кожній особі, з якою зустрілися
режисерки, щоб потім показати це на екрані. Це живий, реальний фільм.
Історію цього проекту нам розповіла Ана Чуту, відповідальна за комунікації та взаємодію з громадськістю організації Active Watch. «Це був 2014
рік, ми закінчували роботу над довгостроковою програмою Active Watch щодо
надання академічних стипендій у галузі медицини студентам ромської
національності. Програма наближалася до кінця, була перспектива продовжити цю
програму, але історія стипендіатів 2008 року була невідомою широкому загалу. Люди
були здивовані, почути, що в медінституті є студенти роми. І це стало достатнім
стимулом для усвідомлення важливості доведення до відома людей того факту, що в
медінституті вчаться роми, що в цьому немає нічого неприродного й усвідомлення
всіма нами того, що ми є сучасниками безпрецедентного явища в румунському
суспільстві: виникнення першого покоління ромських лікарів, які не вважають за
необхідне приховувати свою етнічну приналежність.»
Ана Чуту розкрила деякі подробиці, щоб пробудити наш інтерес до цього фільму: «Ця кінострічка виникла як результат цікавості. Ми рушили в дорогу з
надзвичайною цікавістю, і ті, хто бачив фільм, помітили це, і, крім того, їм було
дуже важко повірити, що люди, які грають у фільмі не проходили кастинг. Ми не проводили
кастинг до цього фільму, хоча складається враження, що люди були відібрані, у
нас був тільки один процес вибору: з картою в руках ми спробували охопити
якомога більшу частину території Румунії, тому ми обирали громади з різних куточків
країни. Всі люди, які з’являються у фільмі, є людьми, яких ми зустріли на своєму
шляху.»
Але ця кінострічка не є звичайним документальним фільмом, хоча на першому етапі його
реалізації, саме так і виглядав, – розповіла режисер фільму Анеліс
Селан. «Я вивчила проблему і дещо змінила свій стиль. У 2016 році він був більше схожий на репортаж, а в цьому році ми підготувалися як слід, провели більше часу з людьми, ніхто нас не квапив, ми працювали, скільки хотіли і картина вийшла більш зваженою і ліричною. Цього року темою фільму став страх перед лікарем у всіх нас, наш досвід першої консультації лікаря, який ми всі пам’ятаємо, незалежно від того чи був він позитивним або негативним.
Те, що люди роблять для збереження здоров’я, тема, яка також цікавить всіх нас і, звичайно ж, історії чотирьох студентів-медиків, які зуміли доторкнутися до своєї мрії, подолали фінансові, сімейні, етнічні труднощі…»
А Ана Чуту додала: «Спочатку цей проект мав назву Я ромський лікар, тому що всі наші подорожі почалися з історій ромських лікарів, яких ми знали. У цьому році ситуація змінилася, тому що наш проект більше не зосередився на лікарях ромської національності, а спробував контекстуалізувати їх історії. Ми потрапили в ромські громади, де почули нові життєві історії та вражаючі висновки життя, які стали цікавим уроком й для нас. І тоді ми зрозуміли, що маємо повернутися до народної мудрості ромських громад і там шукати назву.»
«Не дати вмерти мрії» є колективною історією, яка висуває на перший план схожості та відмінності між нашим життям, життям переважної більшості населення, та життям ромів в своїх громадах. Ана Чуту: «Здоров’я ромів, на перший погляд може здатися нецікавою темою, адже, врешті-решт, всі ми маємо проблеми зі здоров’ям, але побачивши цей фільм, глядач зрозуміє, з одного боку, які ми схожі, а з іншого – наскільки ми різні, і ці відмінності пов’язані з ресурсами, з доступом до медичних послуг, до школи, доступом до інфраструктури, що зазвичай допомагає нам вирішувати проблеми, з якими ми стикаємося. Коли мова йде про людей, яким важко дістатися до лікаря, тому що лікар знаходиться десь в годині й більше ходьби від будинку, люди змушені шукати транспорт, ми розуміємо, що насправді є різниця. І ця різниця може означати іноді життя чи смерть.»
Анеліс Селан запевняє нас, що фільм переносить глядача усередину повсякденного життя ромської громади: «З реакцій всіх, хто побачив цей фільм, ця кінострічка виглядає скоріше як художній, а не документальний фільм. Фільм переносить нас до ромських громад, в їх помешкання, на їх диван, в їхнє господарство, поряд з їхніми дітьми. Не думаю, що є щось більш особисте, ніж це.»