Кінне шоу Трансільванія

Невеличке село, відірване від світу, сховалося за пагорбами недалеко від фортеці Сігішоара. Це село Прод, де вже впродовж 4 років відбувається найпопулярніший в Румунії кінний конкурс з міжнародною участю.

România Internațional, 27.05.2014, 01:51

Невеличке село, відірване від світу, сховалося за пагорбами недалеко від фортеці Сігішоара. Це село Прод, де вже впродовж 4 років відбувається найпопулярніший в Румунії кінний конкурс з міжнародною участю.

Ви запитаєте, чому саме тут? Тому що тут, у цьому забутому селі, без твердих доріг, але з м’якими спокійними людьми, вирішив одного дня поселитися Міхня Вирголіч, бухарестський випускник зоотехнії й пристрасний любитель коней. ”Декілька років я мав невеличкий клуб під Бухарестом, поблизу аеропорту Отопень, а 13 років тому вирішив, що слід зайнятися чимось ближчим до моїх мрій. Поблизу Сігішоари, в цьому пустинному місці, я випадково знайшов цю ферму, яку маю й зараз. Це була руїна. У документах про оцінку місця писалося, що ферма деградована на 90-98%, тож не можна було уявити, як вона виглядала. Не було даху, з якого б не протікало, не було видно жодної дороги, не було води, туалету, вікон, дверей, нічогісінько. Я мав дуже великі емоції, коли зробив цей крок, особливо й тому, що не мав фінансової підтримки. Практично, я продав те, що мав у Бухаресті, щоб придбати цю ферму, і в той момент закінчилися й гроші. Я не мав іншого джерела доходу і спочатку приїхав сюди з одним-єдиним конем та автомобілем Дачія за 300 доларів”.

Навіть якщо друзі прозвали його ферму ”утопією”, настільки вона була занепалою та далекою від його мрій, Міхня Вирголіч не здався. Він точно знав, чого хоче: кінний туризм, пансіонат для коней, підготовку та особливо – великі амбітні кінні конкурси. Але для цього йому потрібно було попрацювати, стиснувши зуби, сім років: ”Я пройшов через багато етапів: був збирачем картоплі, що ніколи в мене не виходило, в певний момент тримав і декількох корів, продавав молоко, потім продав корову, щоб оплатити курси арбітра для олімпіади з Афінну у 2004 році, орав іншим землю, займався підготовкою коней, орендував коней для зйомок, але починати з одного коня і дійти до 25 — дорога довга”.

Бо в той час, як він орав, вирощував, продавав, ферма з Проду розросталася. Від Маура, першого свого коня, якого подарували йому батьки в день його 18-річчя і з яким він приїхав сюди, в пустинне місце, Міхня почав мати 25-30 доглянутих коней, які сплять на імпортованому сіні, підковані фахівцем, який приїжджає спеціально зі столиці, яких хвалять туристи, що почали поступово переступати поріг ферми і безнадійно закохуватися в мальовничі місця, доглянуті тварини та цього вродливого божевільного чоловіка з довгим волоссям, зібраним у хвіст, переповненого енергією та гумором. А ще — великим професіоналізмом: ”У 1998 році разом з моїм братом я організував перший в Румунії університетський конкурс і тодішні представники Національної кінної федерації були настільки вражені нашою роботою, що вже в той же рік я став членом групи організаторів міжнародних кубків Румунії. Окрім цього, я став свого роду арбітром Міжнародної кінної федерації, був відібраний для олімпіади з Афін, із 2004 року почав брати участь і в організації масштабних змагань. З іншого боку, мої співпрацівники з Німеччини постійно запрошують мене на різні п’ятизіркові конкурси і я з куліс роблю для себе нотатки”.

Отже, нас не повинен дивувати той факт, що Кінне шоу “Трансільванія” стало ще зі свого першого випуску в 2011 році справжнім тріумфом. Три роки тому, захід почав збирати конкурентів з 19 країн, майже 3 тисячі глядачів на день і команду з майже 250 осіб. У 2014 році відбулися 3 змагання: Кубок Румунії, повний міжнародний конкурс та вже добре відомий Міжнародний університетський конкурс, який Міжнародна асоціація студентів-вершників (l’Association Internationale des Etudiants Cavaliers- AIEC) нагородила за випуски з 2011 та 2012 років як найкращий у світі кінний університетський конкурс. Але все-таки, окрім слави та успіху своїх проектів, і навіть більше від радощів побачити сповненою свою мрію, Міхня Вирголіч отримує величезне душевне задоволення: ”Я хочу трішки змінити людей. І був дуже здивований цього року, коли дитина одного вівчаря, яка звикла кидати шоколадну обгортку через плече, прийшла й запитала мене: ”Дядьку Міхня, хочеш, я допоможу тобі зібрати тут, поблизу трибун, сміття? ” І разом з іншими сільськими дітьми він поприбирав, і це означає, що ми ще маємо трішки надії змінити речі і менше бідкатися”.

Бідкатися Міхня Вирголіч не має мотивів. Сігішоара є зовсім недалеко від ферми з Проду, звідти потяг за 5 годин довозить його до столиці, куди він подається, коли хоче відвідати оперу, театр, чи фільм, чи просто зустрітися з друзями. А потім — швидко до вокзалу, тому що в Проді люди прокидаються вдосвіта, щоб взятися за роботу. А для когось, хто віддав королівство за коня, добрий ранок приносить добрий день.