Портрет паломника в Румунії 2013 року
Щороку 14 жовтня сотні тисяч людей вирушають в паломництво до Ясс до дня Святої Параскеви, а потім до Бухареста до дня Святого Димитрія.
România Internațional, 29.10.2013, 02:59
Щороку 14 жовтня сотні тисяч людей вирушають в паломництво до Ясс до дня Святої Параскеви, а потім до Бухареста до дня Святого Димитрія. Проводяться й інші паломництва впродовж року до Нікули з Клузького повіту на свято Святої Марії, до Пріслопа, що в Хунедоарському повіті наприкінці листопада, або в будь-який день року до монастирів з Півночі Молдови. Телебачення не пропускає цю тему і щоразу новини звучать приблизно однаково. Тиснява, голубці, надія, трішки лицемірства, невеличкі дива, теплий чай, жандарми, люди, які зібралися з усіх куточків країни. Що підганяє всіх цих румунів до монастирів? Чому вони скупчуються, щоб поцілувати труну, у якій спочивають невеличкі фрагменти з тіл святих?
Ось вам декілька запитань, на які дослідник Мірел Беніке намагається вже декілька років знайти відповідь. Почнемо з портрета паломника: «Це жінка, їй шістдесят з чимось років, вона вже на пенсії, її матеріальний стан не фантастичний. Діти поїхали, іноді чоловік уже помер. Вона одна вдома і разом з групою сусідок чи подруг подається в паломництво. Дуже часто користується автобусом чи мікроавтобусом, тому я назвав їх, можливо, дещо уїдливо «автобусними паломниками». Традиційний сільський паломник помер в буквальному сенсі цього слова. Села постаріли, обезлюдніли, зазнали високого рівня міграції. Що ми уявляли собі про вродливу паломницю, яка приїжджала на возі з дітьми, з братами й сестрами на свято монастиря, зараз на межі зникнення. Але народжується нова хвиля паломників, особливо паломників з монопромислових міст, які колись мали промисловість, але якої зараз вже немає».
Стояння в чергах триває від 3 до 28 годин. Дослідник каже, що стояння в чергах є важливою складовою православного паломництва, яке, на відміну від католицького, розгортається в часі більше, ніж у просторі. Люди тісняться одне в одне, жартують, сміються, моляться, діляться їжею, яку взяли з собою. Поступово відкриваються одні перед одним, розповідають свої маленькі драми, які приводять їх туди. Мірел Беніке каже, що, дивлячись збоку, цей потік людських тіл, звиваючись проходами, обмеженими огорожею, може здаватися комічним: «Якщо побачиш із відстані чергу паломників, вона здається комічною, ти сміятимешся до сліз. Коли входиш в чергу і бачиш та чуєш внутрішні драми, всі ті долі і всі ті життєві історії, починаєш плакати. Коли потрапляєш всередину, починаються внутрішні драми, подеколи драми сьогоднішньої Румунії. Люди, які шукають сенс свого існування, люди 60 з чимось років, які прожили в комунізмі і які зараз не знають, чим можна замінити комунізм, їхній план ідей, поглядів та цінностей. Ми бачимо Румунію, розірвану на шматки міграцією, бідну, хвору, але — сюрприз — ви побачите й молодих корпоратистів чи людей, які працюють і добре заробляють собі на життя в сьогоднішній Румунії, які приходять туди як на вправу для особистого розвитку, чи для того, щоб побороти страх перед втомою, холодом… Мотивація того, чому люди йдуть в паломництво, надзвичайно різноманітна. Це чудотворство, зцілення, є хворі люди, які не думайте, що не спробували перед цим медичного втручання, переважна більшість людей вдається до класичної медицини. Ще є люди, які приходять просто-напросто помолитися за своїх довколишніх, дітей, онуків, навіть за них самих. Для осіб похилого віку це форма паломницької товариськості, вони співають, розважаються, нам не треба соромитися цього слова. Церква має тенденцію до максимального одухотворення паломництва… Але це не зовсім так, паломники є звичайними людьми, це не фундаменталісти з бородами, і не святі з крилами. Ні, це такі ж люди, як і ми, які йдуть разом, моляться, читають, їдять — все це є формами спілкування, які підвищують якість їхнього життя. Уявіть собі, як воно бути самотнім пенсіонером в однокімнатній квартирі на 8 поверсі в бухарестському районі Тітан. Є люди, які приходять з простої цікавості, приходять один раз, їм подобається і вони приходять удруге, тому що паломництво викликає залежність».
Що саме викликає цю залежність? Якщо ви були коли небудь на концерті на стадіоні, ви точно знатимете, що є головним інгредієнтом: емоція. Але це священна емоція, як пояснює Мірел Беніке: «Це стан священного терапевтичного благополуччя, який не можна описати словами, це треба відчути. Люди відчувають себе вільними, нічим не утисненими і проявляють свої почуття так, як відчувають. В повітрі витає велика кількість емоції, це величезний емоційний заряд, який об’єднує людей. Ви не уявляєте, як є відчути 80 тисяч людей, які починають співати в 11-12 годині ночі «На пагорбі з Нікули» із запаленими свічками в руках. Це священна емоція, яку не можна відчути у будь-якому іншому великому скупченні такого роду».
Нелегко стояти на ногах годинами дуже близько до твого «близького». Саме фізична втома чи, можливо, адреналін, який накопичується в організмі, призводить до того, що час не впливає на паломників. І коли нарешті вони потрапляють перед мощами, емоція просто-напросто стирає довколишню дійсність: «Не можна отримати нічого з нічого. Ті, хто стоять у черзі, знають, що це короткотривале фізичне страждання є свого роду символічною розплатою перед божеством, яке вони не можуть бачити, відчути, але в яке вірять. Ті, з ким ти говориш, не пригадують дуже добре, що відбувається в ті секунди перед мощами… будучи досить втомленими, вони в основному переживають емоційне звільнення, коли постають перед мощами, плачуть, одні через сум, інші через радість чи втому, і досить важко відходять від цього, покидаючи те місце».
Незважаючи на це, щороку вони починають все спочатку. Ми попросили Мірела Беніку сконцентрувати в декількох словах явище паломництва, про яке він каже, що воно є дуже важливим для розуміння суспільства в цілому: «Це відповідь значної частини румунського суспільства на такі швидкі зміни, які почали відбуватися після 1989 року. Воно показує, як багато з наших співгромадян намагається дати сенс їхньому життю. Паломництво дає сенс у світі, який вони більше не розуміють, в якому дуже часто вони не можуть інтегруватися і яке їх не задовольняє. Я не знаю, як розвиватиметься далі ця форма духовності, можливо, вона матиме моменти підйому та занепаду».
У ці вихідні в Бухаресті на пагорбі біля Митрополії повітря було насичене поезією паломництва: запах базиліку, втома, піт, дешеві парфуми, пісня, ніч, емоція, чорне, жандарми, бар’єри, дуже смачні голубці, засоби масової інформації, прожектори, майбутнє, комунізм, ностальгія і знову майбутнє…
