Церква з 500-річною історією – символ міста Ботошани

Ботошани, старий ярмарок, засвідчений у 15 столітті, був подарований молдовським господарем Штефаном Великим його дружині Марії Войкіці. З цього моменту він став воєводським містом. Проте найбільшого блиску йому надала дружина господаря Петра Рареша...

Христина Манта, 09.07.2023, 13:35

Ботошани, старий ярмарок, засвідчений у 15 столітті, був подарований молдовським господарем Штефаном Великим його дружині Марії Войкіці. З цього моменту він став «містом пані», воєводським містом, яким володіли дружини воєвод. Проте найбільшого блиску йому надала дружина господаря Петра Рареша – пані Єлена. Важко переживаючи смерть свого чоловіка, вдова Петра Рареша знайшла розраду на королівському дворі в Ботошанах. У 1541 році, у подарованому їй місті, яке, як кажуть, особливо любила, вона побудувала кам’яну церкву у молдовському стилі. Молдовський архітектурний стиль був типовим особливо за часів правління Штефана Великого.

Побудована пані Єленою церква – одна з найстаріших збережених церков у Молдові і розташована на краю історичного центру міста Ботошани. Місце поклоніння було присвячене ще 500 років тому святому Георгію, побідоносцю у битві молдовських воєвод, який став захисником міста Ботошани і досі зберігається на гербі міста. Церква «Святого Георгія» є другою найстарішою після церкви з н.п. Попеуць, побудованої в 1496 році, теж у Ботошанському повіті, має форму хреста з баштою посередині та входом збоку з півночі. Підлога вкрита кам’яними плитами, які зберіглися до сьогодення. Церква прекрасна у своїй простоті і без настінного розпису, точно виражаючи переживання дружини-вдови молдовського воєводи.

Церква «Святого Георгія» стала символом старого ярмарку Ботошани, а мешканці проголосили Святого Георгія покровителем і захисником ярмарку. Цей факт засвідчує один з міських гербів з 1780 року. На цьому гербі зображено вершника, який вбиває списом дракона. Таким чином жителі середньовічного населеного пункту відчували себе захищеними від прокляття та хвороб. Крім того, церква виконувала практично й свою захисну роль, не тільки духовну. Коли нападали татари, про це сповіщали з високої вежі церкви, а люди ховалися в тунелях і підземних катакомбах міста. Кажуть, що з вежі церкви помітили в Середньовіччі козаків, а згодом і поляків Яна Собеського. Завдяки цій башті купці століттями оберігали своє майно. Водночас ходять легенди, що за кам’яними мурами ховалися від татар під час набігів у XVII столітті молоді дівчата Ботошанів. Краса  цього релігійного пам’ятника, що залишився на згадку про славні часи молдовських воєвод, вразила також історика Ніколая Йоргу, який любив проходжуватися його подвір’ям. «Жодна з ботошанських церков не виявляє такий вражаючий характер сили і водночас досконалої естетичної відповідності, як ця», – писав він на початку ХХ століття.

Це споруда менших розмірів, без багатьох декоративних елементів і без настінного розпису. Перша дзвіниця була побудована з дерева при церковній брамі. Згодом церква зазнала деяких перетворень після ремонтних робіт, будучи часто випробовувана пожежами та землетрусами. Це – триконічна споруда, побудована з сирого каменю та цегли, різьблений камінь використовувався лише на кутах, на вікнах і контрфорсах. Профіль постаменту досить простий. З обох боків будівлі, поруч з аркою між наосом та вівтарем, є по одному контрфорсу. Апсиди прикрашені арками, що завершуються подвійними арками. Бічні мають по п’ять арок, а східна апсида – сім. Над вікнами ряд маленьких вікон, що оточують усю церкву. Вежа багатокутної форми спирається на дві зірчасті основи; верхня основа має по два маленькі вікна з обох боків. Пронаос церкви, збільшений порівняно з наосом, освітлюється двома великими готичними вікнами, розташованими в південній і західній стінах, перекритих напівсферичним склепінням.  У вівтарі з його чвертьсферним склепінням світло потрапляє через єдине вікно. Іконостас датується 1921-1922 роками, виготовлений з обробленого дерева. Ікони іконостасу написані олією на дереві художником, ім’я якого неможливо розібрати,  а також Григорієм Зуграву в 1733 році.

Цьому старому місцю поклоніння вдалося вистояти понад 500 років. Воно залишилося символом міста, і щороку 23 квітня його мешканці відзначають покровителя «Святого Георгія». Однак про нього якось забули понад 100 років, бо  з 1911 року коли церкву відреставрував Ніколає Гіка-Будешть ніхто не наважився зробити це. Утім вносили церкву у всілякі списки: список історичних пам’яток і, нарешті, список пам’яток, які ризикують обвалитися. Реабілітаційний процес церкви-пам’ятки став можливим влітку 2020 року завдяки доступу до проєкту європейського фінансування «Реабілітація та розвиток туризму історико-пам’ятного ансамблю Церкви Святого Георгія», який виконувався в рамках Регіональної операційної програми 2014-2020 рр. Вартість робіт становила приблизно 2,75 млн євро, з яких 2 млн євро – європейські кошти. Під час реставраційних робіт, було знайдено докази того, що фундамент зведеної пані Єленою Рареш церкви було зроблено на місці, де в минулому існували дві інші церкви, одна кам’яна, датована XII ст., а інша дерев’яна, з Х-го століття. Також на церковному подвір’ї виявлено середньовічне кладовище.