Домашня сторінка » Панорамний огляд Румунії » Подорож » Постоялий двір Манука

Постоялий двір Манука

Христина Манта, 08.09.2019, 05:11

У старому центрі столиці Румунії, починаючи з 1700
року було зведено безліч більш-менш мальовничих готелів, яким доля приурочила
пережити справжній золотий період протягом майже двох століть. За походженням
або за соціальним статусом їхніх власників, а також за їх специфікою, цих
колишніх бухарестських готелів називали королівськими,
монастирськими, церковними або боярськими,
хоча всі вони відігравали ту саму роль – економічну. До останньої категорії
належить і Ханул луй Манук (укр. «Постоялий двір Манука»),
безумовно, одна з найвідоміших у Волощині будівель такого роду, не тільки через
її розмір, але й завдяки постаті його засновника, легендарного
Манука Бей, суперечливого історичного персонажа, про якого розповім
я вам сьогодні.

Манук Мирзиян, вірмен за походженням, походив з
родини багатих араратських торговців, які у XVII ст. оселилися на півдні Дунаю у фортеці
Рушчук. Передчасна смерть батька спричинила молодого Манука взяти у свої руки сімейний
бізнес, на що, як і більшість вірменів, він виявився дуже обдарований. У книзі
«Історія столичних постоялих дворів» Джордже Потра так окреслив портрет цього
персонажа: Він був обдарований від природи винятковими здібностями. Це
був красивий і дуже розумний чоловік, який відмінно володів 12 мовами. Він
завжди був елегантним, тонким психологом і глибоким знавцем людської природи,
проникливим і розумним, утім, великодушним, щедрим та ввічливим. Однак,
головною його якістю було те, що він був наділений даром передбачуваності, тому
він знав як поступати. Йому подобалося бути багатим та зумів накопичити
величезне майно.

Однак Манук був для тих часів загадковою і
парадоксальною особистістю. Про нього казали, що він був масоном і
подвійним агентом, тобто займався шпигунством як на користь
Османської імперії, так і Царської. Він отримав ранг драгомана
(свого роду префекта) і Бея Молдови (тобто принца) від самого
султана, а цар Олександр I призначив йому титул «Лицаря ордена Святого
Володимира». Він також носив звання «головного купця та скарбника регіону
Рушчук. У 1808 році Манук зрадив турків, знайшов притулок в Бухаресті,
під захистом російської армії, проте він продовжує закулісно посередничати в
конфлікті між двома великими імперіями. Турки звинуватили його в тому, що він
привласнив велику суму грошей із скарбниці фортеці Рушчук, і неодноразово
вимагали від царя його екстрадиції.

З цих причин, Манук покинув столицю Волощини,
залишивши численні свої бізнеси в руках надійних людей. Він переїхав на
короткий час до міста Сібіу, а потому разом з усією родиною до Кишинева, де
купив маєток Хинчешть за 300.000 золотих
монет. Його передчасна смерть залишається загадкою, навколо якої складено
чимало легенд. За деякими, Манук був отруєний турецьким шпигуном, якому вдалося
проникнути в його оточення, за іншими, причиною смерті Манука був нещасний
випадок під час ранньої їзди верхом. Справа в тому, що 20 червня 1817 року, на
лише 48-му році життя Манук Мирзиян покинув цей світ, залишивши молоду дружину
красиву Міріам і шість неповнолітніх дітей, неспроможних управляти величезним
успадкованим від батька маєтком.

У 1806 році, за два роки до втечі через Дунай до
Волощини, розпочалася російсько-турецька
війна, внаслідок якої подвійний агент розбагатів, накопичивши величезне майно.
У другій половині року, Манук почав будувати знаменитий постоялий двір, після
того як він придбав за неабияку суму гектар землі, що належала колись Княжому
двору в Бухаресті. Після перших двох років військового конфлікту між Росією і
Туреччиною, протягом яких царська армія розмістилася у столиці Волощини,
завершується і будівництво монументальної будівлі – Постоялого двору Манука.
Манук переправляється через Дунай з усією родиною і величезним майном. Теж
восени того пам’ятного 1808 року, відбувається офіційне відкриття постоялого
двору, який згодом виявився вельми успішним бізнесом.

З 1808 року і до підписання миру в Бухаресті, в
1812 році, між російською і турецькою арміями (рік коли вірменський купець вирішив кінцево переїхати до Кишинева,
доводячи, що нічого випадкового не відбувається в його житті, тому що саме тоді
Бессарабія стала російською провінцією), Постоялий двір Манука, як
його вже називали був зайнятий майже повністю офіцерами Царської імперії і
численними делегаціями або радниками та послами Османської імперії, які вели
переговори для підписання договору. Кожен з них заплатив власнику постоялого
двору по 40 золотих леїв в день, за проживання і харчування…

Землетрус від 1838 року завдав постоялому двору
серйозних пошкоджень, і саме тому старший син Манука, який мешкав у Бессарабії,
вирішив його продати, що й сталося у 1842 році. У 1862 році новим його
власником став купець Ламбру Васілеску, який виділив багато коштів на ремонт.
Після завершення ремонту в 1874 році, готель змінює назву на «Гранд Готель
Дачія, яке носитиме до кінця Другої світової війни і його конфіскації комуністичною
владою. Якщо повернутися назад у часі до спогадів про старий постоялий двір, ми
дізнаємося, що, кожного історичного періоду змінилися як одяг, так і кулінарні
звичаї клієнтів цього постоялого двору столиці. Незмінною залишилася лише
архітектура споруди.

Наприкінці османського періоду, постоялий двір
складався з 15 склепінчастих підвалів та кількох магазинів. Тут зберігалися
вина та спиртні напої, поряд з бочками Браги та харчовими продуктами, мішками
із зерном або кавою, дровами для опалення, тюками сіна для коней і бочками
нафти для освітлення. На першому поверсі працювали 23 магазини, 2 великих
салони, в яких зазвичай обідали не такі багаті люди, а також 16 кімнат для
прислуг і кухарів, 4 кімнати для відпочинку осіб, які доглядали за кіньми і тунель,
в якому вміщалися разом понад 500 осіб, у разі форс-мажорних обставин. Нарешті,
на другому поверсі було 107 номерів для багатих купців з усього Балканського
півострова або для іноземних мандрівників, які зупинялися на короткий час у
Волощині, а також один Королівський зал, де організовувалися
бенкети. Кожна нова епоха означала новий одяг і нові кулінарні звички. Але
протягом всієї своєї 200-річної історії, незалежно від назви, Ханул луй Манук
(«Постоялий двір Манука») залишався на тому ж місці, у двох кроках від
епіцентру столиці.