Трансільванське село Алма Вій

Село Алма Вій було засвідчено у 1289 році. У першій документальній згадці його називають вільним селом на землі угорського королівства...

Христина Манта, 21.07.2019, 03:57

До трансільванського села Алма Вій не можна дістатися
випадково, тому що дорога, що
звивається поміж полями та клаптиками лісу, кінчається тут. Факт, що Алма
Вій – це не просто зупинка на національній дорозі до
іншого пункту призначення, сприяло йому; село
недоторкане забрудненням, по бокам дороги виходять з лісу дикі козулі, а місцеві жителі зберегли традиційні звичаї. У
цьому забутому світом куточку Трансільванії, де ніхто не поспішає, можна дихати чистим
повітрям і користуватися заслуженою паузою. Ви маєте і де зупинитися на ніч. Гостьові будинки села чекають на туристів з виноградниками, вечорами, що
супроводжуються цвіркунами і глибокою тишею.

Село Алма Вій було засвідчено у 1289 році. У першій
документальній згадці його називають вільним селом на землі угорського
королівства. Два століття по тому тут була побудована церква на вершині пагорба
з видом на село, а в ХУІ столітті її замінили міцнішою укріпленою церквою. Вівтар
(1852 р.) має чотири коринфські колонки і склепінчастий архітрав із статуєю Ісуса
Христа. Орган, в стилі бароко, був встановлений в 1721 році. У 1966 році
Інститут історичних пам’яток здійснив масштабні роботи з реставрації церкви.

Село зазнало
багато змін протягом часу, але, на щастя, не все змінилося. Нечисленні сім’ї
саксонських поселенців, які заснували село, залишили тут порядок, архітектуру,
типові саксонські правила, а особливо красиві фортецю й церкву. Ці звички не
зникли з часом, а результати все ще можна побачити й сьогодні, хоча більшість
саксонців покинули ці місця. Зараз, у тих 200 будинках у Алма Вій проживають
близько 400 людей. Вони займаються сільським господарством, садівництвом,
тваринництвом, бджільництвом, працюють у ковальській майстерні, плетуть кошики,
вишивають і готують смачні страви за рецептами, що зберігаються від предків.
Місцеві жителі сьогодні є сумішшю культур, а також моделлю гармонії. Кожен
будинок забарвлений різним кольором, і кожен фасад прикрашений сімейним гербом,
а також датою та висловом, що стосується важливої ​​події в історії будівлі.
Доріжки до будинків мають дерев’яні різьблені мости, що доповнюють ідилічні
пейзажі.

Село
отримало свою назву від старої
легенди про дівчину під назвою Хелма. Хелма жила в сусідньому поселенні, але її
звинувачували у вчиненні аморального вчинку. Її відігнали з
села, аж до краю старого озера,
чоловіки штовхнули її у воду і вона ніби
то потонула.Або
так здавалося. Натовп розійшовся, думаючи, що Хелма мертва. Але дівчина вижила, спочатку прихована під водою, потім вийшла і
сховалася в очереті, що
оточувало озеро. Залишалася там тижнями, боячись повернутися додому до свого села. По тому вона побудувала собі будиночок біля озера і зробила там собі нове життя. На місці цієї хатини – Алма
Вій або Виноградники Хельми – стоїть сучасне село Алма Вій – з його
фортецею, садами та виноградниками.З часом старе озеро висохло, але місце ще має
назву – Стародавнє озеро.

Фонд «Міхай Емінеску» почав ще
в 2008 році шляхом різних
проектів оновлювати село Алма
Вій, і почав він з фасадів
саксонських домівок та
місцевих жителів. Упродовж
років були відремонтовані
спочатку міст, потім диспансер села і сільський магазин. Місцеві жителі проходили курси агро-туризму, традиційних методів
будівництва та англійської мови, а також отримали консультації для відкриття і ведення
місцевого малого бізнесу. Найскладнішим
проектом в Алма Вій був той під назвою «Центр інтерпретації
традиційної культури Алма Вій – Реабілітація укріпленого комплексу». Він
показав, чого насправді бажають місцеві жителі, а саме реставрацію гарної фортеці села.

Від Міхаєли Турк, менеджера проекту Фонду «Міхая Емінеску» дізнаємося, що у фортеці є чотири відновлені вежі за проектом фінансованим фондами з Норвегії, штату Ліхтенштейн та Ісландії:
Ми завершили проект в 2016 році, і в цих відновлених вежах ми улаштували
виставку, яка інтерпретує традиційну багатоетнічну місцеву культуру, специфічну
для Трансільванії. Ми хочемо, щоб доцільно залучити туристів до цієї частини Трансільванії і сприяти сталому розвитку. Кожна вежа має свою тематику. У нас є Годинникова вежа або Вежа Воріт, Вежа Солонини, Вежа льоду та Вежа зернових. Ми
намагалися відтворити колишню функцію башт виставленими
там предметами. Вежі мають приміщення,
які можна використати для
проведення заходів: конференції з максимум 40-50 учасників. Також на деяких
поверхах можна організувати тимчасові виставки.

Наприклад,у Вежі зернових знайходиться приміщення із винаходами
археологів. Міхаєла Турк, менеджер проекту Фонду «Міхая Емінеску»: У рамках
проекту я разом з моїм норвезьким партнером провели ретельне дослідження. Ми
навіть виставили один із скелетів, виявлених при археологічних розкопках.
Здається, у новій частині храму знаходилося колись кладовище. У всіх цих вежах
ми намагаємося дати відвідувачам можливість доторкнутися до виставлених
предметів. Наприклад, у Зерновій вежі, на одній зі скринь, де колись
зберігалося зерно, ми розмістили фотографії, які покрили шаром пшениці. Щоб
подивитися на ті фотографії відвідувачі повинні виймати їх з-під пшениці. У
підвалі маємо стару відремонтовану бочку, в якій розмістили освітлені
фотографії. Відвідувач повинен обертати кривошип і дивитися на фотографії. У
нас також є «Кімната казок» із записами казки, яку розповідають почергово саксонською,
угорською та румунською мовами. Маємо картини, на яких представлені мешканці
села, що належали кожній з етнічних громад. У «Вежі меншин» маємо музику специфічну
кожній з трьох етнічних громад села.

Звичайно, для того щоб побачити справжню чарівність Трансільванії, туристам необхідно поселятися в традиційному будинку, у живому музеї.
Це буде свого роду подорож у часі до простоти колишнього життя.
На сайті experiencetransylvania.ro ви знайдете всі гостьові будинки місцевих
жителів. Про них розповість Міхаєла Турк: Ми не хотіли, щоб ці номери були
стандартними, з телевізором, доступом до Інтернету та іншими
зручностями. Вони дуже прості і зберігають, в
основному, старі, але відремонтовані меблі, яких нам вдалося врятувати. На
підлозі виткані килими, які нам
дуже подобаються. Вони різнобарвні, веселі, розміщені на теплій
дерев’яній підлозі. Будинки традиційно побілені вапном.

Зараз, в укріпленій церкві в селі Алма
Вій не відправляються богослужіння, але сільська громада збирається тут на важливі
заходи.