Бухарестські музеї сім’ї Міновіч

У Бухаресті кілька важливих установ та два музеї пов'язані з іменем Міновіч. Три брати Міновіч - Міна, Ніколає і Штефан - внесли свій вклад у розвиток сучасної Румунії шляхом дослідження в області хімії, появи необхідних медичних послуг і практикування су

Христина Манта, 10.07.2016, 00:16

У Бухаресті кілька важливих установ та два музеї пов’язані з іменем Міновіч. Три брати Міновіч – Міна, Ніколає і Штефан – внесли свій вклад у розвиток сучасної Румунії шляхом дослідження в області хімії, появи необхідних медичних послуг і практикування судової медицини.

Засновник першої служби швидкої допомоги в Бухаресті в 1906 році, лікар Ніколає Міновіч, мабуть, найбільш відомий як власник Вілли з дзвіночками. Розташована у північній частині міста, на дорозі до аеропортів Беняса та Отопень, ця будівля була кінцевим пунктом прогулянок бухарестських жителів бричками, у святкові дні. Збудована у нео-румунському стилі за проектом архітектора Крістофі Черкеза, хорошого друга лікаря, будівля була зведена з дуже чіткою метою.

Розповідає Адріан Мажуру, директор Музею Бухареста: Міновіч був постійно у зв’язку із західним світом і тамтешніми фахівцями, які дуже добре його знали. Але вони мало чого знали про країну, де він жив. Щоб не давати завжди їм пояснень, Міновіч вирішив завершити проект про Румунію в невеликому розмірі, яке охоплювало би наші національні цінності. Так він звернувся до його хорошого друга Крістофі Черкеза з проханням побудувати будинок в нео-румунському стилі, однак структура будівлі має стилізовану і модернізовану форму, типову сільській балканській місцевості, що називається кула. Він запозичив цю модель, щоб включити всередині будинку і каплицю. Між часом, він придбав предмети національного мистецтва. Якщо з кінця XIX століття і до початку Першої світової війни, він доповнював свою колекцію менш організованим методом, то після війни він переїхав до міста Клуж-Напока, де прожив 20 років, щоб організувати там медичну університетську освіту. У Клужі він більш уважно зосереджується на різних етнографічних регіонах. Музей був відкритий у 1906 році, спорудження будівлі було розпочато в 1905 році. Це був приватний музей і Міновіч там не жив. Він назвав свій проект Музей національного мистецтва і це був першою такого роду установою відкритою в Бухаресті.

Вхід до музею для туристів є безкоштовним. Вілла швидко стала відомою серед бухарестських жителів через ті 40 дзвіночків, прикрашених гусячим пір’ям і розміщених в альтанці. В румунській етнографії, дзвіночки виганяють злих духів. Коли вітер хитає їх а вони починають співати, кажуть, що духи лякаються і зникають у повітрі. Це скляні дзвоники, їх нещодавно було відреставровано і поставлено на місце. Теж недавно завершився тривалий процес реконструкції будівлі за рахунок коштів ЄС. Адріан Мажуру розповідає: Неподалік будівлі розташований парк, замість якого, сто років тому, був фруктовий сад з вуликами, домашніми птицями. Міновіч зробив цю ферму для соціальних і благодійних цілей. В рамках товариства Порятунок він заснував у 1906 році офіс з питань допомоги в працевлаштуванні бухарестських жебраків, саме щоб допомогти їм відмовитися від цього лиха і реінтегруватися в суспільство. Харчові продукти для них походили від ферми, на якій працювали теж колишні жебраки за щомісячну заробітну плату, запропоновану лікарем Міновіч.

У 1936 році лікар Ніколає Міновіч пожертвував музей румунській державі і від тоді установа ця знаходиться у власності столичної Мерії. Інший музей, який пов’язаний з іменем сім’ї Міновіч, розташований прямо за Віллою з дзвіночками, називається Музей творів давнього західного мистецтва і був заснований племінником братів Міновіч, інженером Думітром Міновіч, про що розповім вам далі.

Перше, що привертає увагу щодо цього музею є архітектура будівлі у стилі тюдорів, яка відрізняє її від навколишніх будинків. Власник хотів отримати якусь гармонію між стилем будівлі та її внутрішніми предметами, а англійський стиль тюдорів був найкращим з-за численних вікон, склеєних і покладених один над одним. Колекція музею включає середньовічну і сучасну зброю, австрійські, німецькі та швейцарські вітражі, фламандські гобелени виткані на вертикальному ткацькому верстаті, меблі (австрійські, італійські), твори фламандських, італійських, німецьких художників та колекцію старовинної книги. Цікаво сказати, що до початку будівництва цього музею, Міновіч зібрав всі експонати або за рахунок придбання в антикварних магазинах, або через аукціони, а будинок був розроблений таким чином, щоб кожен виставлений предмет мав відповідне місце.

Над вхідними дверима знаходиться барельєф із зображенням покровителя мисливців, святого Губерта.У довгому холі виставлена серія гравюр XVII століття, що представляють сцени полювання, а також стара зброя (арбалети і крем’яні рушниці), мисливські трофеї, деякі з них належали самому Думітру Міновічу. З вестибулю входимо у вітальню, заввишки 8 метрів, без розділових стін та внутрішніми дубовими спіральними сходами, які ведуть до спальні. У вітальні не можна не помітити вітражі, вбудовані у вікна і скляні двері, що ведуть в сад позаду музею. У вітальні також знаходиться камін епохи Відродження, придбаний в Тоскані, що належав старій дворянській сім’ї і був придбаний повністю Міновіч після переговорів, які тривали майже три роки. Салон та бібліотека розділені двома левами різьбленими у мармуру, копіями римських левів, які знаходяться в Лоджія дей Ланцці у Флоренції. Бібліотека містить близько 2000 книг, деякі з них особливо цінних. Гобелен фламандського походження був здійснений у Брюсселі в майстерні Якоба фон Сергерса. Крім того, що він є величезним (6х5 м), незважаючи на його вік майже 350 років, він знаходиться у відмінному стані, з теплими кольорами. На масивному столі в єлизаветинському стилі виставлені декілька бронзових скульптур з періоду італійського Відродження. На маленькій книжковій полиці ще можна побачити декілька старих срібних предметів, здійснених у Аугсбургу, а також колекція ложок, риб, компасів і невелике срібне парусне судно данського походження .

У парку цього будинку влаштований невеликий басейн, де влітку ростуть водяні лілії, а статуї розташовані в ньому наділяють елегантністю весь ансамбль. Звідси можна милуватися красою та елегантністю будинку, покритого червоною цеглою. Після завершення будівництва в 1945 році, будівля вона була подарована Румунській Академії (у власності якої залишилася до нині), за умови, щоб на другому поверху жила сім’я Міновіч. Музей відкрив свої двері для відвідувачів у 1947 році, будучи одночасно й постійним місцем проживання сім’ї інженера Думітра Фурніке-Міновіч до початку 2000-х років, коли покинула цей світ і його дружина.