Княжий палац Куртя Веке
Музей Куртя Веке (укр. «Старий Двір»), що розташований на руїнах Княжого палацу, був відкритий у квітні 1972 року.
Христина Манта, 02.05.2015, 10:10
Музей Куртя Веке (укр. «Старий Двір»), що розташований на руїнах Княжого палацу, був відкритий у квітні 1972 року і займає площу близько у 5000 квадратних метрів. Музей прагне зберегти і розвинути історичні памятки починаючи з четвертого по дев’ятнадцяте століття. Княжий палац або Господарський двір є найдавнішим середньовічним пам’ятником у Бухаресті, який протягом більше двох століть був резиденцією волоських князів, паралельно, до 1660 року, із старою столицею Волощини – Тирговіште. У 1660 році Бухарест став єдиною столицею Волощини, а після 1862 року – столицею Об’єднаних румунських князівств, відповідно Румунії.
У другій половині XIV століття на цьому місці була зведена цегляна фортеця розміром близько 160 кв. м., яку в 1458 – 1459 рр. розширить господар Влад Цепеш, оточивши її кам’яними стінами. Фортеця буде центром економічного і політичного життя Бухареста, центром, навколо якого зібралися купці і ремісники, які з оглядом на їх заняття або місця звідки вони доставляли товар (Ліпска, від Лейпцигу – Німеччина, Габрово з Болгарії, Брашов) дали й назви вулиць цього центрального столичного району. Фортеця зазнала суттєвих змін за часів господаря Мірчі Чобанула (укр. “Вівчара), який після 1550 року побудував палац з величезними підвалами та Благовіщенську церкву по сусідству, якій вдалося вистояти до сьогоднішнього дня.
Новий княжий палац розширив свою площу від 3000 – 5000 кв. м. до 25.000 кв.м. на ділянці між річкою Димбовіца та Ліпскань, торговій артерії з півдня на північ, і на вулицях Шеларь/Смердан, із заходу на схід. Після 1640 року Матей Басараб відновить Господарський двір. У XVII столітті його буде прикрашено кам’яними колонами, мармуровими сходами і фресками. До кінця XVII століття і початку XVIIІ і інші правителі – Грігоре Гіка, Георге Дука, Шербан Кантакузіно – але особливо Костянтин Бринковяну розширили княжий палац, будуючи інші споруди для чиновників, прислуг і солдатів, майстерні, стайні, в’язницю, льодовик, каплицю палацу, кіоски, сади, каналізаційну мережу, резервуар для води і турецьку лазню.
Після перетворень зроблених Штефаном Кантакузіно, наступником Бринковяну, низка господарів фанаріотів (у період 1716-1821 рр.) особливо з сімей Маврокордат та Маврогень проведуть будівельні роботи в Господарському дворі. Повторні пожежі, землетруси, повені, епідемії та війни призведуть до деградації Княжого двору. Александру Іпсіланті, у 1775 році, побудує новий палац на пагорбі Спірі, неподалік монастиря Міхая Воде, але нова резиденція, Новий двір буде покинутий через кілька десятиліть у 1812 році, через пожежі і землетруси, ставши Згорілим двором.
Стара резиденція буде називатися Старий двір, зберігаючи на певний час обовязки Княжого двору, але буде продана на аукціоні в 1798 році, під час правління Костянтина Хангерлі, район залишившись завдяки своєї головної артерії, Ліпскань (Головна вулиця), традиційним торговим центром столиці. На руїнах двору, особливо на півночі і сході будуть побудовані інші будівлі. В ході археологічних розкопок, початих у 1953 році, продовжених у 1959 році та відновлених інтенсивно в період 1967-1972 рр., були виявлені численні артефакти (частини цегляних і кам’яних стін, підвали палацу, рами дверей та вікон, фрагменти живопису і колон і т.д.) та предмети домашнього вжитку, глазурована цегла та плитки, металеві інструменти, свічники, монети і т.д., що зберігаються зараз у Бухарестському Муніципальному музеї.
Відвідувачі, які ступають по цьому лабіринту артефактів, мають можливість споглядати матеріальні свідчення середньовічної історії Волощини. Жоден інший пам’ятник не може синтезувати як цього роблять історичні пам’ятки Старого двору, історичну долю Волощини.