Місто Сату Маре
Місто Сату-Маре розташоване на північному заході Румунії, у повіті з тією ж назвою, у 13 км від кордону з Угорщиною і в 27 км від кордону з Україною.
Христина Манта, 20.01.2013, 17:46
Місто Сату-Маре розташоване на північному заході Румунії, у повіті з тією ж назвою, у 13 км від кордону з Угорщиною і в 27 км від кордону з Україною. Археологічні розкопки свідчать, що перші людські поселення в даних місцях датуються камяної і бронзової епох. Також тут були поселення даків. Згідно з хроніками “Gesta Hungarorum”, на місці сучасного міста Сату-Маре в X столітті стояла укріплена фортеця Каструм Затмар.
З XIII століття Сату-Маре був вільним королівським містом. За часів правління сімї Баторі русло річки Сомеш було штучно змінене в цілях захисту південного флангу фортеці, внаслідок чого Сату-Маре став островом, сполученим з головною дорогою трьома мостами через річку. У 1562 році фортеця піддавалася облозі військ імперії Османа, а потім Габсбургської монархії, внаслідок чого була зруйнована. Пізніше під командуванням австрійського генерала Лазара Швенді, по планах італійського архітектора Оттавіо Балдігара, було проведено відновлення фортеці, внаслідок чого фортеця придбала пятикутну форму з пятьма баштами. У середньовіччі Сату-Маре і Мінтіу були двома різними містами, розділеними річкою Сомеш, згодом в період між 1712 і 1715 рр. сталося їх обєднання.
Починаючи з XIII століття, Сату-Маре стає важливим ремісничим центром. З другої половини XIX століття в місті йде будівництво промислових підприємств. Завдяки своєму вигідному розташуванню на перетині важливих торговельних шляхів, місто стає важливим транспортним і залізничним вузлом. У 1871 році була прокладена залізнична лінія, що звязала міста Сату-Маре і Карей, в 1872 році — Сату Маре і Сігету-Мармаціей, а в 1894 році з містом Бая-Маре. Після розпаду Австро-Угорської імперії, згідно Тріанонському договору, підписаному в 1920 році, Трансільванія (включаючи Сату-Маре) відійшла до Румунії. За результатами Другого Віденського арбітражу, Північна Трансільванія (у тому числі Сату-Маре) знов стала частиною угорської території. У 1944 році місто було зайняте Радянською армією, а після 1945 року місто знов увійшло до складу Румунії.
Старе місто простягається на півночі від річки Сомеш, зберігаючи певну частину будівель, які згадують нам про колишню славу міста: таким чином, бульвар Траян веде прямо до площі Свободи, яка оточена музеями, церквами і готелями, улаштованими в старих будівлях. На східній частині площі розташований Палац римо-католицької єпархії, побудований в 1800 році і сильно зруйнований під час Другої світової війни. На вулиці 1 Грудня 1918 року розташований греко-католицький собор “Св. Архангелів Михаїла та Гавриїла”. Теж близько центру міста розташована Угорська реформатська церква, відома як “Церква з ланцюгами”. Побудована між 1793-1802 роками, церква зберігає цінну колекцію кераміки, що датує 1657-1679 рр., і найстаріший дзвін від 1633 року. Меблі всередині церкви виготовлені з дубового дерева протягом 1799-1807 років майстром Фріцом Йосипом.
Дві синагоги міста нагадують нам про численну єврейську громаду, яка проживала тут до Другої світової війни. Велика синагога була побудована в 1890 році і сьогодні відкрита для культурних цілей і концертів. Синагога “Саар Ха Тора” була побудована в 1920 році в безпосередній близькості від старої. Іншою атракцією міста є Православна церква “Успіння Богородиці”, побудована 1937-1938 роками. Вона гармонійно поєднує візантійський стиль з елементами румунської традиційної архітектури. Іншим цікавим туристичним призначенням міста є “Вежа пожежників”, заввишки 47 м, побудована в 1904 році.
