Меморіальний музей Никити Стенеску у м.Плоєшть
По одній із маленьких, нібито прихованих вулиць міста Плоєшть повіту Прахова, що знаходиться в 60 кілометрах від Бухареста є чудовий внутрішній дворик, багатий квітучими деревами, в якому можна побачити типовий для цього району будинок.
Ion Puican, 21.08.2021, 06:09
По одній із маленьких, нібито прихованих вулиць міста
Плоєшть повіту Прахова, що знаходиться в 60 кілометрах від Бухареста є чудовий
внутрішній дворик, багатий квітучими деревами, в якому можна побачити типовий
для цього району будинок. У ньому працює Меморіальний музей Никити Стенеску. Деякі критики літератури вважають його найзначнішим сучасним румунським
поетом, генієм поезії, який продовжив вдосконалення та збагачення румунської
мови, почате національним румунським поетом Міхєм Емінеску.
Ми ступили слідами поета, автора збірки віршів «Неслова»,
у дворі та в будинку його дитинства, у супроводі кураторки музею Йоани Рошу. Вона
поділилася з нами деякими думками про
музей, про Никиту, який прожив всього 50 років, між 1933 і 1983 роками, та про значення
цього місця для жителів міста Плоєшть та для румунів загалом: «Я хотіла б нагадати
і продемонструвати, що мешканці Плоєшть дали румунам крім чорного золота (сирої
нафти) і сіре золото (інтелект), в особах таких постатей, як драматург Йон Лука
Караджале, актор Тома Караджиу, поет Никита Стенеску. Творчість Никити почали
популяризувати ще з 1986 року, коли був проведений перший фестиваль поезії ім. Никити
Стенеску, який досі рік за роком проходять 31 березня, у день народження поета.
У 2000 році будинок сім’ї Стенеску було викуплено і тоді ми змогли забрати
його, щоб повернути Никиту додому. Це будинок, де він народився. Нам
фантастично пощастило, що в той час жила Маріана, рідна сестра поета, яка стала
нашим радником та керівником робіт з реставрації будинку, передусім у відновленні
колишньої атмосфери в батьківському домі.»
Усередині приміщення у світ Никити Стенеску допомагають
увійти численні предмети, виставлені в музеї, та історії про його
дитинство, які розповіла Йоана Рошу: «Тут представлені декілька рукописів,
деякі біографічні дані, фотографії, дипломи з дитинства поета Никити Стенеску, адже
здебільшого це будинок дитини Никити. Це будинок зі спальнею, в якій на ліжку
все ще панує плюшевий ведмедик, з яким грався Никита у дитинстві. Це, так само,
будинок учня Никити, його письмовий стіл, його фортепіано, на якому він
зазвичай грав, коли повертався зі школи. Усі предмети є сімейними, усі були
люб’язно надані нам його сестрою Маріаною, яка їх зберігала. Никита Стенеску
жив у Бухаресті, хоча ніколи не мав там прописки. Усю свою молодість він провів
у столиці. Його поетичне життя пройшло саме в столиці. Найціннішими експонатами нашого музею є книги з його
автографом, а також призи. Я згадаю два найважливіші,
бо він отримав нагороди від Спілки письменників Румунії за кожну збірку віршів,
але поетична коронація, на мій погляд мала місце у 1976 році у Відні, коли він виграв Гердерівську премію за збірку «11 елегій». А в 1982 році на Вечорах
поезії в Струзі на території сучасної північної Македонії, він отримав прекрасний
золотий вінок, виставлений зараз в музеї на радість відвідувачів. Напевно,
багато поетів мріяли про цю нагороду, але Никита отримав її. Маленькій Никита виріс
з нянею Аною Сілагі, яка займалася його вихованням, ходила з ним на прогулянки.
Вчителя фортепіано найняли коли Никиті було 6 років. Пані Татіана, мати поета, помітила,
що він має музичний слух і вона не помилилася, тому що в інтерв’ю Румунському радіо,
записаному приблизно в 1975 році, він зізнався, що якби не став поетом, мабуть, був би чудовим музикантом. Отже він мав всі необхідні умови та
материнську підтримку. Перший вірш, як розповідала Татіана Стенеску, він склав у
дошкільному віці. Одного осіннього дня вона була на подвір’ї будинку і готувала
сливове варення і почула, як він щось бурмотів та попросила Никиту повторити в голос. Він прочитав свій вірш, а пані Татіана
увійшла до хати і швидко записала на аркуші паперу. Цей вірш вона показала
синові значно пізніше – це був вірш з чудовою рифмою та ритмом для дитини дошкільного
віку. Так, він був не зовсім слухняною дитиною, представником вогняного знаку, Овном у
справжньому розумінні цього слова. У школі його вчитель математики писав
епіграми. Григорій не був надто вимогливим до свого учня в плані математики,
хоча у Никити Стенеску є вірші «Урок про куб», «Урок про коло», «Геометрія», а
дехто навіть стверджує, що це математична поезія. У нього було прекрасне
дитинство, але був і непростий період. Це було під час війни, коли американці
бомбили нафтопереробні заводи в Плоєшть, тому сім’я Стенеску вирішила зачинити свій
будинок і виїхала в більш безпечне місце. На щастя, коли вони повернулися,
будинок був цілим, не постраждав від бомбардування, але деякі зображення
залишились у пам’яті дитини, тому що в його віршах часто знаходимо згадки про
солдата, про згоріле дерево тощо. Ці речі закарбувалися в його пам’яті на все життя.»
На завершення нашої короткої екскурсії до
маленького, але богемного меморіального музею, Йоана Рошу уточнила: «Я хочу
наголосити, що це гостинне місце і, що багато людей переступають поріг з
відчуттям, що Никита десь поруч і що міг би бути їх ґаздою. Він жив напружено,
згорів, як смолоскип, швидко. Його життя згасло передчасно. Никита, мабуть, пережив
за 50 років те, що іншим не вдалося б і за 150 років, і це найважливіше.»